ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 травня 2020 року м. Київ № 640/14227/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменко А.І., розглянув в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про стягнення невиплаченої пенсії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 несплачену пенсію у сумі 23046,34 грн за період з 01 лютого 2019 року по 31 липня 2019 року; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що вона є внутрішньо переміщеною особою та за місцем фактичного проживання перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області. Позивач вказує, що пенсія за період з 01 лютого 2019 року по 31 липня 2019 року їй не виплачується, в зв'язку з чим та вважаючи такі дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що на даний час відсутнє рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореній при Києво-Святошинській районній державній адміністрації, про відновлення нарахування та виплати позивачці пенсії, отже відповідач позбавлений можливості виплачувати пенсію. Крім того представник відповідача зазначає, що позивач має право звернутись до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення з метою отримання інформації щодо перевірки фактичного місця проживання на території Києво-Святошинського району Київської області з подальшою передачею відповідного акту на розгляд Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореній при Києво-Святошинській районній державній адміністрації та передачею відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
При цьому представник відповідач наголошує, що чинним законодавством чітко передбачено відновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, проте позивач не користується своїм правом на звернення до відповідних органів для відновлення виплати їй пенсії.
У відповіді на відзив позивач вказує, що скасування довідки Внутрішньо переміщеної особи не повинно створювати для пенсіонера наслідки у вигляді позбавлення права на отримання пенсії.
В подальшому позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 несплачену пенсію у сумі 34844,29 грн (за період з 01 лютого 2019 року по 31 жовтня 2019 року).
Також, позивачем вдруге подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить: стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 несплачену пенсію у сумі 38776,94 грн. (за період з 01 лютого 2019 року по 30 листопада 2019 року); стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 несплачену пенсію у сумі 42709,59 грн. (за період з 01 лютого 2019 року по 31 грудня 2019 року); стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 несплачену пенсію у сумі 50 574,89 грн. (за період з 01 лютого 2019 року по 29 лютого 2020 року); стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 несплачену пенсію у сумі 54 507,54 грн. (за період з 01 лютого 2019 року по 31 березня 2020 року).
Відповідно до частин 1, 7 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
У разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.
Так, позивачем не надано до Окружного адміністративного суду міста Києва докази направлення копій заяв про збільшення позовних вимог відповідачу, отже суд не приймає до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог.
Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_1 09 серпня 2006 року вона є пенсіонером за віком.
Відповідно до довідок від 05 липня 2016 року №2304012741 та від 04 червня 2018 року №0000550218 ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
З 19 грудня 2016 року позивача взято на облік до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Запоріжжя.
Рішенням Управління соціального захисту населення від 16 серпня 2017 року на підставі пункту 3 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та пункту 9 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року, скасовано довідку про взяття на облік.
У подальшому рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 31 серпня 2017 року № 34 припинено соціальні (пенсійні) виплати.
18 липня 2018 року Києво-Святошинським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області отримано пенсійну справу ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року по справі № 810/4343/18 за позовом ОСОБА_1 до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про стягнення заборгованості, адміністративний позов задоволено повністю, а саме: стягнуто з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 54 823 грн. 98 коп., що є пенсією за період з серпня 2015 року по травень 2018 року; стягнуто з Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 3 224 грн. 94 коп., що є пенсією за червень-липень 2018 року.
Також, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року по справі №320/567/19 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, а саме: стягнуто з Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 17 706 (сімнадцять тисяч сімсот шість) грн. 20 коп., що є недоотриманою пенсією за період з 01 жовтня 2017 року по 31 липня 2018 року; стягнуто з Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 20 298 (двадцять тисяч двісті дев'яносто вісім) грн. 54 коп., що є пенсією за період з 01 серпня 2018 року по 31 січня 2019 року.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Тобто, положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Частиною 1 статтею 49 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Таким чином, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
При цьому, суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Крім того, суд зазначає, що таких підстав для припинення виплати пенсії як не підтвердження місця проживання з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або іншими законами України не передбачено.
З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Як раніше зазначалось, рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 31 серпня 2017 року № 34 виплата пенсії позивачу була призупинена у зв'язку із не підтвердженням місця проживання.
При цьому, законодавчо визначених підстав для припинення виплати позивачці пенсії матеріали справи не містять.
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі №805/402/18.
Згідно частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відновити нарахування та виплату позивачці пенсії з 01 лютого 2019 року (з урахуванням попередніх судових рішень про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь позивача пенсійних виплат).
Зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відновити нарахування та виплату позивачці пенсії з 01 лютого 2019 року матиме правовим наслідком відновлення прав позивача у належний спосіб.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати заборгованості по виплаті пенсії, в той час, як останнім не доведено правомірність та обґрунтованість зазначеної бездіяльності з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Щодо позову в частині встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, відповідно до приписів частини до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", суд не вбачає правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням даного судового рішення.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, отже відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 лютого 2019 року.
3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко