Справа № 22-ц/824/5822/2020 Головуючий у 1-й інстанції: Кушнір С.І.
760/19618/18 Доповідач-Чобіток А.О.
Іменем України
30 квітня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 грудня 2019 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У липні 2018рокупозивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № №б/н від 31.10.2014 року в розмірі 12382,44 грн.. Зазначав, що 31.10.2010 року між сторонами був укладений кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит в сумі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/rules, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач не виконує належним чином умови укладеного договору, що спричинило виникнення заборгованості за кредитом станом на 09.07.2018 р. 12382,44 грн., з яких: 1900 грн. - тіло кредиту; 8916,61 грн. - нараховано заборгованість по процентам за користування кредитом; 500 грн. - нараховано пені; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 565,83 грн. - штраф (процентна складова) .
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 27 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 31.10.2014 р. в розмірі 1900,00 грн. та 1762,00 грн. судового збору. У решті вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткам та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині. Зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи не врахував останні висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 18.12.2019 року в справі №205/2825/18. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту у повному обсязі, адже у разі відсутності домовленості між сторонами умов договору щодо розміру відсотків, необхідно керуватися ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Відповідачем було підписано Анкету-Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та погодилась з ними, прийняла їх відповідно до ст.. 640 ЦК України, оскільки користується кредитними коштами, що знаходить своє відображення в розрахунку заборгованості, сплачувала заборгованість за тілом кредиту, процентами пені.
До апеляційної скарги позивачем додано виписку по картковому рахунку, довідку про зміну умов кредитування та довідку про надання двох кредитних карток від 17.02.2014 року та 31.10.2014 року.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши дану справу суд установив, що 31.10.2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н про надання банківських послуг, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 500,00 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
АТ КБ «ПриватБанк» надано суду Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором № б/н від 31.10.2014 р. станом на 09.07.2018 р. становить 12382,44 грн., з яких: 1900 грн. - тіло кредиту; 8916,61 грн. - нараховано заборгованість по процентам за користування кредитом; 500 грн. - нараховано пені; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 565,83 грн. - штраф (процентна складова), які позивач просить стягнути з відповідача.
Виходячи із наявних у матеріалах справи доказів та врахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в справі №342/180/17 від 03.07.2019 року, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1900,00 грн. як фактично отримані та використані позичальником кошти, але в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому суд уважав, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Щодо стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитними коштами суд зазначив, що неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (31.10.2014 р.) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27.07.2018 р.), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки не підтверджують зазначених обставин.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, суд апеляційної інстанції уважає, що рішення суду не можна визнати законним та обґрунтованим в повному обсязі.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є зокрема неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права ( ч. 1 ст. 376 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитом, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції у частині стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту в розмірі 1900,00 грн. з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
При цьому аргументи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині, пославшись при цьому на постанову Верховного Суду від 23.12.2018 року в справі №375/250/18, в якій зазначено, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апеляційної скарги, скасувавши рішення суду в повному обсязі, чим порушив норми процесуального права, на увагу не заслуговують з огляду на ч. 4 ст. 367 ЦПК України, виходячи з наступного.
Звернувшись з даним позовом до суду першої інстанції та посилаючись на обставини зазначені вище, до позову АТ КБ «ПриватБанк» додав копію Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписану ОСОБА_1 31.10.2014 року, яка не містить жодної вказівки на те, яку ж саме з п'яти наявних платіжних карток виявляла намір отримати відповідач, як не містить і розміру кредитного ліміту. Також додано Витяги з Тарифів та з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які відповідачем не підписані, а також розрахунок заборгованості за договором в сумі 12382,44 грн., з яких: 1900 грн. - тіло кредиту; 8916,61 грн. - нараховано заборгованість по процентам за користування кредитом; 500 грн. - нараховано пені; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 565,83 грн. - штраф (процентна складова) (а.с.9-34).
Як убачається із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, то починаючи з 17.02.2014 року, хоча позивачем зазначає про те, що Анкету-заяву відповідач підписала 31.10.2014 року та по16.03.2017 року відповідачем здійснено погашення на загальну суму 11 048,19 грн. (а.с. 7-8 ).
Велика Палата Верховного Суду в справі №342/180/17 від 03.07.2019 року висловила правову позицію, відповідно до якої, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII (частина шоста статті 81). Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Установлено, що відповідач за Анкетою-заявою отримала 1900,00 грн. кредиту, а отже позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Стягуючи з відповідача на користь позивача 1900,00 грн. фактично отриманого кредиту, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, починаючи з 17.02.2014 року (хоча позивач вказує на те, що сторони уклали, на його думку, договір 31.10.2014 року) ОСОБА_1 здійснила погашення за фактично отримані кошти ( 1900,00 грн.) в розмірі 11 048,19 грн., що є більшим за фактично отримані кошти, унаслідок чого вимога банку до нього про стягнення фактично отриманої суми кредитних коштів є безпідставною.
Висновок Великої Палати Верховного Суду в справі №342/180/17 від 03.07.2019 року, яким керувався суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи, приймався судом касаційної інстанції у аналогічній справі та із подібних правовідносин. При цьому від указаного висновку Велика Палата Верховного Суду не відступала.
У зв'язку з наведеним аргументи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції повинен був керуватись висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені в постанові від 18.12.2019 року в справі № 205/2825/18, на увагу не заслуговує.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
З матеріалів справи вбачається, що звернувшись з даним позовом до суду, позивачем на підтвердження заявлених ним вимог щодо укладення банком 31.10.2014 року з відповідачем Договору, додав лише розрахунок заборгованості, анкету-заяву від 31.10.2014 року, Витяги з Тарифів та Умов та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які взагалі не датовані.
При цьому в позовній заяві позивач зазначив, що не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника банку тадодав клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін( а.с. 3,6)
Отже, суд першої інстанції розглядав дану справу на підставі лише вищевказаних доказів.
До апеляційної скарги позивачем додано виписку по картковому рахунку; довідку про зміну умов кредитування та довідку про надання двох кредитних карток від 17.02.2014 року та 31.10.2014 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивач, надавши суду апеляційної інстанції вищевказані докази не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції та причин неподання не вказав, унаслідок чого вказані докази не можуть бути предметом розгляду судом апеляційної інстанції.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1900,00 грн. з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 грудня 2019 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 31.10.2014 року в розмірі 1900,00 грн. та судового збору в розмірі 1762,00 грн. та ухвалити в означеній частині нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення 1900,00 грн. заборгованості за кредитом та судового збору в розмірі 1762,00 грн. залишити без задоволення.
У решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на підставі ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий: А. О. Чобіток
Судді: О. В. Немировська
Т. І. Ящук