ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 травня 2020 року м. Київ № 640/5308/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу, за заявою про скасування заходів реагування вжитих
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила суд: визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в місті Києві щодо відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку у відповідності до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язання призначити з 15.05.2018 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 4 роки згідно зі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2019 позов ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус громадянина, який постійно працював чи працює або проживає чи проживав на території гарантованого добровільного відселення (категорія 3). Стверджує, що проживав у зоні гарантованого добровільного відселення в період з 15.09.1989 по 01.01.1993, а тому, на думку позивача, має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 4 роки. У зв'язку з цим, в травні 2018 року, досягнувши 56-річного віку, позивач звернувся до органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Повідомляє, що за результатами його звернення листом від 05.12.2018 № 126589/03 відповідач повідомив, що позивач не має права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки у нього не підтверджується факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, у зв'язку з наявністю суперечностей місця проживанні за довідкою № 26784 від 19.05.1995, виданою Іванківською районною радою та місцем реєстрації за паспортом.
Вважаєчи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправним, оскільки факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення підтверджується відповідними довідками органів місцевого самоврядування, та посвідченням потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи. За таких обставин звернувся до суду за захистом порушеного права та просить позов задовольнити.
Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог позивача, зазначає, що відповідно до п.2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, зменшення пенсійного віку особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, зокрема потерпілі від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року проживали або відпрацювали в цій зоні не менше 3 роки - пенсійний вік зменшується на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Наголошено, що користуючись тільки посвідченням потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС, позивач не має права на пільгове пенсійне забезпечення відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За таких обставин сторона відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.
З огляду на зазначене вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Позивач має статус громадянина, який постійно працював чи працює, або проживав чи проживає в зоні гарантованого (добровільного) відселення (категорія 3), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Київською міською державною адміністрацією 20.06.2017.
15.05.2018. позивач досягнувши віку (56 років 5 місяців), з якого, на її думку вона має право на призначення пенсії зі зменшенням віку, згідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», звернулася до відповідача з відповідною заявою, до якої додала серед іншого: довідку, видану Іванківською районною радою № 26784 від 19.05.1995 про проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до якої позивач «з вересня 1989 по даний час» постійно проживає у с. Прибірськ та копію національного паспорта НОМЕР_3 , виданого Харківським РУ ГУ МВС України в м. Києві - 02.10.1998, в якому місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний запис зроблений Управлінням внутрішніх справ № 2 Харківського району міста Києва 15.02.1990.
Згідно довідки Прибірської сільської ради від 06.08.2018 № 02-26/521 позивач проживала без реєстрації в АДРЕСА_2 у період з 15.09.1989 по 19.05.1995.
Листом від 05.12.2018 № 126589/03 ГУ ПФУ в місті Києві повідомило позивача, про відмову в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для відмови у призначенні пенсії за віком стало те, що зареєстрованим місцем проживання згідно з паспорту з 15.02.1990 є місто Київ, що суперечить зазначеному місцю проживання в довідках Іванківської районної ради № 26784 від 19.05.1995 та Прибірської сільської ради 06.08.2018 № 02-26/521.Також згідно трудової книжки позивача в період з 01.10.1988 по 24.05.1994 вона працювала на Київському заводі «Радиоизмеритель».
Вважаючи таку відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку противоправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом, який спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28 лютого 1991 року (далі - Закон №796).
Частиною першою ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003, який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року мають особи після досягнення віку 60 років, та наявності страхового стажу не менше 25 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає - Закон №796-ХІІ.
Статтею 49 Закону №796-ХІІ.визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Пунктом 2 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і Закону№796-ХІІ.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991. Отже, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Зміст копії паспорта громадянина України позивача свідчить, що місцем реєстрації проживання останнього з 15.02.1990 по теперішній час є місто Київ.
Згідно з довідкою Прибірської сільської ради від 06.08.2018 № 02-26/521 позивач проживав без реєстрації в АДРЕСА_2 з 15.09.1989 по 19.05.1995. Як свідчить зміст довідки вона видана на підставі відомостей погосподарської книги № 1 за 1986-1190, об'єкт господарського обліку № 80 та погосподарської книги № 2 за 1991-1195, об'єкт господарського обліку № 72.
В силу положень Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, с. Прибірськ Іванківського району належить до зони гарантованого добровільного відселення.
Перелік документів, що подаються до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії, встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до п.1 Порядку 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з п.2.1 цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додається, зокрема, документ, який засвідчує особливий статус особи, а саме посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Отже, у довідці має бути зазначено період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, та така довідка має бути видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). При цьому, законодавець не встановив та не затвердив певного зразка довідки та вимог до неї.
Судом встановлено, що зазначені вимоги Порядку позивачем дотримані, оскільки надано як копію посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_2 , виданого 20.06.2017., так і довідку про період проживання на відповідній території с. Прибірська Іванківського району Київської області .
Дослідивши надані позивачем довідки суд встановив, що Іванківськоїю районною радою за № 26784 від 19.05.1995 видано довідку, яка містять чітко визначений період проживання позивача: з вересня 1989 по даний час (дата видачі 19.05.1995, місце проживання: с.Прибірськ та суб'єкта виготовлення Іванківська районна рада. В матеріалах справи наявний лист Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації від 21.11.2018 № 01-3-2582 про безпідставність видачі зазначеної довідки, у зв'язку з тим що місцем роботи позивача з 26.04.1986 по 01.01.1993 був Київ.
Суд критично ставиться до висновків вказаного листа з огляду на те, що Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації не було суб'єктом видачі зазначеної довідки, а вказаний висновок зроблений відповідно даних трудової книжки позивача.
Прибірською сільською радою 06.08.2018 за № 02-26/521 видано довідку, яка містять чітко визначений період проживання позивача: з 15.09.1989 по 19.05.1995, місце проживання позивача без реєстрації: АДРЕСА_2 , суб'єкта виготовлення - сільська рада, який є органом місцевого самоврядування.
Отже, наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення протягом певного періоду часу з 15.09.1989 по 19.05.1995
Враховуючи наведене, підстав для неприйняття до уваги вказаних довідок та неврахування відповідних періодів проживання позивача на території радіоактивного забруднення при розгляді заяви про призначення пенсії у відповідача не було.
Твердження відповідача, що ним не було взято до уваги ці довідки при розгляді заяви позивача, оскільки вони суперечать за змістом місцю реєстрації позивача за паспортом суд оцінює критично. Зазначена адреса місця проживання вказана, як зареєстрована.
Разом з тим, судом встановлено, що 20.06.2017 Київською міською державною адміністрацією позивачу видано посвідчення громадянина, який постійно працював чи працює або проживав чи проживає в зоні гарантованого добровільного відселення (категорія 3) серії НОМЕР_2 .
У зв'язку з цим, суд зазначає, що згідно зі ст.9 Закону №796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Статтею 14 Закону №796-ХІІ для встановлення пільг і компенсацій визначені окремі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій; постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Згідно зі ст.65 Закону №796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" чинний на дату видачі посвідчення,далі - Порядок) затверджений порядок, який регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п.2 Порядку посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
Отже, за наявності підстав передбачених ст.14 Закону №796-ХІІ особі видається відповідне посвідчення, яке надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими цим Законом, та після отримання такого посвідчення, особа вважається такою, що має статус потерпілої від ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до статті 11 Закону.
Відповідно до абз.5 п.6 Порядку потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Пунктом 10 Порядку встановлено, що особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5); особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 6).
Системний аналіз положень статей 9, 14 Закону №796-ХІІ у поєднанні із нормою ч. 3 ст. 65 цього Закону дають підстави для висновку, що основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення чи участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке відповідно до змісту ст.14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є підставою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку (ст. 55 Закону № 796-ХІІ). Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Судом враховано, що на час звернення позивача до суду належність позивача до особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії ніким не оспорювалась, посвідчення серії НОМЕР_2 від 20.06.2017 не скасовано, не визнано недійсним, а отже є таким, що підлягає для застосування і надання пільг, встановлених Законом № 796-ХІІ. Однією із таких пільг є зменшення віку, необхідного для призначення і виплати пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону №796-ХІІ.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 11.09.2019 у справі №205/8713/16-а, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 09.01.2020 у справі №363/3976/16-а та від 06.04.2020 у справі №752/15346/17.
Суд зазначає, що у випадку наявності доказів, які б могли спростувати обґрунтованість видачі посвідчення позивача, відповідач мав право звернутися до регіональної комісії для встановлення факту необґрунтованої видачі посвідчення, відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551. Поміж тим, цього не зробив і доказів зворотного матеріали справи не містять.
У свою чергу, судом критично оцінюються аргументи відповідача, що згідно з записами трудової книжки в період з 01.10.1988 по 24.05.1994 позивач працював на Київському заводі «Радиоизмеритель» м. Київ, а тому вказаний період не може бути взятий при обрахунку, оскільки дана обставина не може бути самостійною та виключною підставою для відмови у призначені позивачу зазначеної пенсії. Так, у відповідності до ч.1 ст.48 Кодексу законів про працю трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, а отже, трудова книжка не відноситься до документів, які підтверджують період проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні гарантованого добровільного відселення. В даному випадку записи трудової книжки не є тими доказами, які спростовують відомості про місце проживання позивача.
Окрім цього, надання інших документів, які би підтверджували період проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення, окрім як довідки органу місцевого самоврядування, законодавством не передбачено.
Таким чином, суд вважає, що дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено зазначеними вище довідками та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Водночас, суд виходить з того, що документально підтвердженим періодом проживання на території гарантованого добровільного відселення є період з 15.09.1989 по 19.05.1995.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 4 частини другої ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до зазначених вище довідок № 26784 від 19.05.1995 та від 06.08.2018 за № 02-26/521, позивач дійсно проживала в с.Прибірськ Іванківського району Київської області.
Таким чином, з моменту аварії по 31 липня 1986 (станом на 31.07.1986 позивач в зоні гарантованого добровільного відселення не проживала та відповідно до наданої трудової книжки не працювала, а тому не має права на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки згідно ст. 55 Закону №796-XII із зниженням пенсійного віку на 4 роки.
За таких обставин у спірних правовідносинах зниження пенсійного віку має відбуватись у загальному порядку - на 1 рік за 2 роки проживання.
Аналогічного висновку щодо застосування початкової величини дійшов Верховний суд у постанові від 29.01.2020 по справі №572/245/17.
Разом з тим, документів, що підтверджуєте проживання позивача у з моменту аварії по 31 липня 1986 у зоні гарантованого добровільного відселення позивачем не надано.
Водночас, відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку у загальному порядку - на 1 рік за 2 роки проживання є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи) станом на 1 січня 1993 року, а не реєстрації у зоні гарантованого добровільного відселення.
З огляду на таке, суд дійшов висновку про відсутність у позивача порушеного права, яке підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправним рішення відповідача щодо непризначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку на 4 роки.
Твердження відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду з даним позовом суд оцінює критично та відхиляє як безпідставні, з огляду на таке.
Згідно з вимогами ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, сторонами не заперечується, що позивач звернувся до відповідача за заявою про призначення пенсії 15.05.2018 та отримав відмову у призначенні пенсії, оформлену листом від 05.12.2018 за №126589/03. Тобто, з часу отримання вказаного листа від 05.12.2018 позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За захистом таких порушених прав та інтересів, позивач звернувся до суду 28.03.2019 (відповідно до відбитку штемпеля суду про одержання) тобто, з дотриманням шестимісячного строку, встановленого ст.122 КАС України. Жодних доказів протилежного відповідачем не надано та матеріали справи не містять.
Відтак, враховуючи вищенаведене у сукупності, судом не встановлено бездіяльності з боку відповідача, яка привела до порушення прав та законних інтересів позивача, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та, відповідно, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.
Керуючись, ст. ст. 2, 19, 77, 90, 139, 194, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур