Житомирський апеляційний суд
Справа №290/853/19 Головуючий у 1-й інст. Бабич С. В.
Категорія 43 Доповідач Галацевич О. М.
27 травня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Борисюка Р.М., Григорусь Н.Й.,
з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №290/853/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,
на рішення Романівського районного суду Житомирської області, ухвалене 17 січня 2020 року суддею Бабичем С.В. у смт. Романові,
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, у якому просив суд усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого жилого приміщення; визнати останнього таким, що втратив право користування цією квартирою. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що згідно свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації заставного майна від 23.05.2019 він є власником вищевказаного нерухомого майна. Відповідач, будучи попереднім власником квартири, без належних правових підстав продовжує проживати у ній, чинить перешкоди у здійсненні ним права власності, відмовляється знятися з реєстрації, чим порушує його житлові права.
Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 17 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування зазначеною квартирою. У задоволені позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого жилого приміщення - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грн судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
На його думку, суд, розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позбавлений був можливості встановити всі обставини, що мають значення для справи. Зокрема, судом була повернута його зустрічна позовна заява та не з'ясовані обставини незаконності придбання ОСОБА_1 спірної квартири та зловживання посадовими особами виконавчої служби під час її реалізації. Вказав, що на даний час ним поданий позов до суду, обставини та вимоги якого аналогічні, викладеним у зустрічному позові. Також, вирішуючи спір, суд не врахував, що у спірній квартирі зареєстровані та проживають його дружина ОСОБА_3 і неповнолітня дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, зазначив про безпідставне стягнення судом з нього судових витрат, зважаючи на ту обставину, що він є учасником бойових дій.
Також просив витребувати з Романівського районного суду матеріали цивільної справи №290/853/19 та розглянути апеляційну скаргу після розгляду справи за його позовом до ОСОБА_1 , Романівського РВ ДВС, Державного підприємства «Сетам» про скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_1 , визнання незаконними дій начальника Романівського відділення ДВС та визнання недійсними електронних торгів щодо реалізації спірної квартири.
ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, ОСОБА_1 - не визнав, просив залишити її без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Вищевказані норми матеріального права визначають право власника житлового приміщення вимагати усунення порушень свого права від будь-яких осіб шляхом, який власник вважає прийнятним, однак лише у спосіб, прямо визначений законом.
Права власника житлового будинку або квартири визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом. Тому у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права. В той же час такі вимоги мають відповідати та можуть бути реалізовані виключно за передбаченою законом процедурою.
Захист права власника житлового приміщення, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, а також визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням регулюються статтями 405 ЦК України, 109 ЖК України та Законом України «Про іпотеку».
Судом першої інстанції встановлено, що 05 березня 2008 року між ОСОБА_2 та акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне Товариство) укладено договір іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, предметом якої була квартира АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Романівською державною нотаріальною конторою 7 серпня 2004 року (№ 1492 у реєстрі), та зареєстрованого у Бердичівському бюро технічної інвентаризації під №1441.
07 грудня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення боргу в сумі 183944,99 грн.
28 березня 2019 року державним підприємством «СЕТАМ» Міністерства юстиції України було проведено електронні торги з реалізації об'єкта нерухомості, а саме спірної квартири, переможцем яких став ОСОБА_1 . Останнім було проведено повний розрахунок за квартиру згідно протоколу проведення електронних торгів № 395274.
23 травня 2019 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво на право власності на вказану квартиру, посвідчене приватним нотаріусом Романівського районного нотаріального округу Житомирської області Прогонним Є.М. та зареєстровано у реєстрі за №677.
Також, здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вищезазначену квартиру (запис про право власності № 31686443 від 23 травня 2019 року).
Право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 травня 2019 року №167802683.
З витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що іншого житла у ОСОБА_2 немає.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування нею, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до норм ст. ст. 319, 391 ЦК України власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. При цьому суд вказав, що відповідач доводів позивача щодо належності останньому права власності на вищевказану квартиру не спростував.
Залишаючи без задоволення позов у частині виселення відповідача, суд послався на положення ст. 109 ЖК України, ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та неможливість виселення останнього без надання іншого постійного приміщення. Суд, з посиланням на правову позицію, висловлену у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року в справі №6-1731цс16, з якою погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), вказав, що новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов'язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов'язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.
Такий висновок є правильним, оскільки розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, застосував норми матеріального права, практику Верховного Суду, повно та всебічно з'ясував обставини справи, дослідив докази і надав їм належну оцінку.
Висновок суду узгоджується з висновками, викладеними у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 753/12729/15-ц.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними, оскільки право власності ОСОБА_2 на спірне майно припинено на підставі п.8 ч. 1 ст. 346 ЦК України (звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника). Тому, після переходу права власності на спірну квартиру до позивача припинилося право користування нею відповідачем. Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом у обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як власника майна.
Посилання у апеляційній скарзі на не з'ясування судом обставин незаконності придбання ОСОБА_1 спірної квартири, зловживання посадовими особами виконавчої служби під час її реалізації, які були предметом його зустрічного позову, повернутого судом, та предметом його позову, який на даний час перебуває на розгляді в суді, на правильність висновків суду не впливає, а ухвалене у цій справі рішення може бути підставою для перегляду оскаржуваного рішення за нововиявленими обставинами.
Доводи ОСОБА_2 про те, що судом при вирішенні спору не враховано, що у спірній квартирі зареєстровані та проживають його дружина ОСОБА_3 і неповнолітня дочка на правильність висновків суду не впливає, оскільки будь-яких вимог з цього приводу позивачем не заявлялось та судом не вирішувалось.
Разом з тим, рішення суду підлягає скасуванню у частині стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат, оскільки позивач, який є учасником бойових дій, у відповідності до п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільняється від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Отже сплачений позивачем судовий збір слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до ч. 6 ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 17 січня 2020 року у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грн судових витрат скасувати, ухваливши у цій частині нове судове рішення.
Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України сплачений ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768,40 грн.
У решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 28 травня 2020 року.