Справа № 320/5777/19 Головуючий у І інстанції - Лисенко В.І.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
27 травня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Білогородської сільської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради про визнання протиправною бездіяльності,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білогородської сільської ради, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи: 04358477) щодо ненадання йому інформації (у вигляді гіперпосилання на веб-сторінку) стосовно місця розташування на офіційному веб-сайті Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області публічної інформації у формі відкритих даних про перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови;
- зобов'язати Білогородську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи: 04358477) надати йому інформацію (у вигляді гіперпосилання на веб-сторінку) стосовно місця розташування на офіційному веб-сайті Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області публічної інформації у формі відкритих даних про перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови.
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на протиправність дій Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області у ході надання йому відповіді на його інформаційний запит. Також, Відповідачем як розпорядником публічної інформації не надано запитуваної публічної інформації у вигляді гіперпосилання на веб-сторінку у формі відкритих даних про перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови. Натомість, Відповідачем вказано, що Позивач має право ознайомитись із генеральним планом населених пунктів Білогородка та села Шевченкове, що, на думку Позивача, не відповідає вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи: 04358477) щодо ненадання ОСОБА_1 інформації (у вигляді гіперпосилання на веб-сторінку) стосовно місця розташування на офіційному веб-сайті Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області публічної інформації у формі відкритих даних про перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови.
Зобов'язано Білогородську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи: 04358477) надати ОСОБА_1 інформацію (у вигляді гіперпосилання на веб-сторінку) стосовно місця розташування на офіційному веб-сайті Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області публічної інформації у формі відкритих даних про перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови.
Не погоджуючись з постановленим рішенням, Білогородська сільська рада подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
В апеляційній скарзі Білогородська сільська рада посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Зокрема, Білогородська сільська рада зазначає, що під час прийняття оспорюваного рішення суд першої інстанції не врахував головне - доступ до публічної інформації передбачає надання розпорядником інформації публічної інформації, що вже є в його розпорядженні, а створення нової інформації для виконання запиту про доступ до публічної інформації законом не вимагається. Також, Відповідач вважає, що позиція суду першої інстанції щодо обов'язку проведення інвентаризації землі Відповідачем є хибною та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Білогородська сільська рада не володіє запитуваною Позивачем інформацією, у сільської ради відсутній обов'язок на її створення (володіння). Крім того, Відповідач звертає увагу на те, що визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Також, Позивач вказує на те, що Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області не заперечує ані того, що запитувана Позивачем інформація є публічною, ані того, що саме Відповідач є розпорядником інформації щодо даних про перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови. Інвентаризація земель - єдиний і безальтернативний спосіб набути у володіння інформацію, яку розпорядник інформації мусив оприлюднити у формі відкритих даних на власному веб-сайті у чітко визначений строк Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних» від від 21 жовтня 2015 року № 835. Відповідач є розпорядником запитуваної Позивачем інформації та зобов'язаний нею володіти з огляду на приписи законодавства. Крім того, Позивач просить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. відповідно до умов договору про надання правничої допомоги № 25/09/19-1 від 25.09.2019 року, що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг від 15.04.2020 року.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 серпня 2019 року Позивач надіслав засобами поштового зв'язку запит на отримання публічної інформації до Білогородської сільської ради, в якому просив направити на його електронну адресу інформацію (у вигляді гіперпосилання на веб-сторінку) стосовно місця розташування на офіційному веб-сайті Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області публічної інформації у Формі відкритих даних про перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови.
Листом від 29 серпня 2019 року № Б-42 Відповідач повідомив, що Білогородська сільська рада не проводила інвентаризацію земель комунальної власності, у зв'язку із чим у сільської ради немає можливості скинути на зазначену Позивачем електронну адресу інформацію (у вигляді гіперпосилання на веб-сторінку) стосовно місця розташування земельних ділянок, інформація про які запитується у запиті.
Одночасно, Відповідач зазначив, що Позивач має право ознайомитися із генеральним планом населених пунктів Білогородка та села Шевченкове у приміщенні Білогородської сільської ради з 8:00 до 17:00 год. (перерва з 13:00 до 14:00) за адресою: с. Білогородка, вул. Володимирська, 33.
На переконання Позивача, такими діями Відповідач допустив протиправну бездіяльність та не надав законної відповіді на його інформаційний запит, у той час, як зобов'язаний володіти запитуваною публічною інформацією. Така обставина стала підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позову суд першої інстанції виходив того, що відповідь Відповідача на інформаційний запит Богдана Б.О. не відповідає вимогам законодавства та порушує права Позивача. Не виконання Білогородською сільською радою закріпленого законодавством обов'язку, не має спричиняти негативних наслідків для позивача, як запитувача інформації. Суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій Відповідача, а тому, позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
За змістом частин першої, другої статті 7 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (надалі - Закон № 2657-XII) право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
За приписами статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Право на доступ до публічної інформації гарантується, з поміж іншого, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI).
Відповідно до статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Положеннями статті 10-1 Закону № 2939-VI визначено, що публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання.
Розпорядники інформації зобов'язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.
Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення.
Згідно з пунктом 5-1 частини першої статті 15 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати перелік наборів даних, що оприлюднюються у формі відкритих даних.
Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 867 «Деякі питання оприлюднення публічної інформації у формі відкритих даних» та від 21 жовтня 2015 року № 835 «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних» передбачено, що розпорядники інформації оприлюднюють у формі відкритих даних інформацію про перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови.
Набори даних оприлюднюються та регулярно оновлюються розпорядником інформації на його офіційному веб-сайті та на його веб-сторінці на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних.
За правилами пунктів 21-23 Положення оприлюднення набору даних передбачає можливість їх перегляду і завантаження без проведення додаткової авторизації, проходження автоматизованого тесту для розрізнення користувачів чи інших обмежень.
Розпорядник інформації забезпечує дотримання вимог частини третьої статті 10-1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" щодо оприлюднення наборів даних, які містять персональні дані фізичної особи.
Розпорядник інформації забезпечує на своєму офіційному веб-сайті систематизацію (сортування) наборів даних за визначеними ознаками, зокрема за предметом, ключовими словами, форматом наборів даних, частотою оновлення, популярністю наборів даних серед користувачів, а також можливість пошуку серед наборів даних.
Розпорядник інформації протягом одного робочого дня після оприлюднення (оновлення) наборів даних на своєму офіційному веб-сайті оприлюднює такі набори даних на своїй веб-сторінці на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних.
При цьому пунктом 2 Постанови № 835 установлено обов'язок розпорядників інформації, визначених Законом № 2939-VI, забезпечити протягом шести місяців оприлюднення та подальше оновлення на своїх офіційних веб-сайтах наборів даних згідно з Положенням, затвердженим цією постановою.
Згідно з частиною 5 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності» уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах.
До моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов'язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.
Згідно з ч. 5 ст. 24 Закону України від 17.02.2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" спеціально уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади з питань земельних відносин та його територіальні органи забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах.
До моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов'язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.
З огляду на зазначені норми, передусім саме ці органи згідно з їхньою компетенцією зобов'язані володіти інформацією про земельні ділянки комунальної або державної форми власності, не надані у користування, що можуть бути використані під забудову для реалізації права на безоплатне отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вони також залишаються розпорядниками цієї інформації після її внесення до містобудівного та державного земельного кадастрів, якщо вона є у їхньому фактичному володінні.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Відповідач зобов'язаний оприлюднити та оновлювати інформацію про перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови. Розпорядник інформації зобов'язаний надавати на запит громадян наявну в нього інформацію, задокументовану будь-якими засобами та на будь-яких носіях, а посилання на відсутність такої інформації є неправомірною відмовою у наданні наявної у нього інформації.
Разом з цим, Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області не заперечує ані того, що запитувана Позивачем інформація є публічною, ані того, що саме Відповідач є розпорядником інформації щодо даних про перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови.
Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 867 «Деякі питання оприлюднення публічної інформації у формі відкритих даних» та від 21 жовтня 2015 року № 835 «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних» передбачено, що розпорядники інформації оприлюднюють у формі відкритих даних інформацію про перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови.
Отже, Відповідач зобов'язаний оприлюднити та оновлювати інформацію про перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови. Розпорядник інформації зобов'язаний надавати на запит громадян наявну в нього інформацію задокументовану будь-якими засобами та на будь-яких носіях, а посилання на відсутність такої інформації є неправомірною відмовою в наданні наявної в нього інформації.
При цьому, Відповідач у відзиві на адміністративний позов та апеляційній скарзі зазначає, що у нього відсутня запитувана Позивачем інформація у зв'язку із не проведенням інвентаризації земель, та пропонує запитувачу інформації ознайомитись із генеральним планом села.
Проте, не здійснення Відповідачем інвентаризації земель, та як наслідок відсутність переліку вільних земельних ділянок, які можуть бути використані під індивідуальну забудову та ведення садівництва, не може бути підставою для не виконання вимог законодавства.
Крім того, норми статті 10-1 Закону № 2939-VI та Постанови № 835 у частині оприлюднення відкритих даних є обов'язковими для виконання, та не передбачають умов чи можливості їх часткового виконання або відкладення виконання на майбутнє.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
Генеральний план - це документ, який містить інформацію про населений пункт, оскільки він є основним видом містобудівної документації з планування території населеного пункту, призначеним для обслуговування (розроблення та реалізації") довгострокової політики органу місцевого самоврядування в питаннях використання і забудови території.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Позивач з генерального плану с. Білогородка не може отримати інформацію про перелік земельних ділянок, що пропонуються безпосередньо для здійснення забудови, з чим погоджується колегія суддів.
При цьому, Відповідачем у наданій відповіді не зазначено, як Позивач може отримати запитувану інформацію, що фактично позбавляє останнього можливості відновити порушені права щодо доступу до публічної інформації та вказує на протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про протиправність дій Відповідача та наявність підстав для задоволення адміністративного позову у повному обсязі.
Щодо стягнення на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. понесені у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на задоволення позовних вимог, та згідно з вимогами статті 139 КАС України, судові витрати підлягають стягненню на користь позивача з відповідача, який є суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Колегія суддів зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 липня 2019 року в справі № 810/795/18.
В обґрунтування вимог про стягнення витрат на правову допомогу ОСОБА_1 зазначив, що вартість наданих послуг за договором про надання правничої допомоги № 25/09/19-1 від 25.09.2019 року складає 3000,00 грн.
Позивачем до матеріалів справи надано договір про надання правничої допомоги № 25/09/19-1 від 25.09.2019 року який укладений між Позивачем та Адвокатським бюро «ТАРАС КУЛАЧКО ТА ПАРТНЕРИ» (надалі - Бюро), предметом якого є представництво інтересів Позивача в адміністративних судах усіх інстанцій, а також у Верховному Суді у справі про визнання протиправною бездіяльність Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи: 04358477) щодо ненадання ОСОБА_1 інформації (у вигляді гіперпосилання на веб-сторінку) стосовно місця розташування на офіційному веб-сайті Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області публічної інформації у формі відкритих даних про перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови та зобов'язання Білогородську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи: 04358477) надати ОСОБА_1 інформацію (у вигляді гіперпосилання на веб-сторінку) стосовно місця розташування на офіційному веб-сайті Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області публічної інформації у формі відкритих даних про перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови.
Як вбачається з пункту 3.1. вказаного договору, сторони даного Договору погодили, що вартість послуг, наданих в рамках Договору складає 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) за одну годину надання послуг.
Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 15.04.2020 року, який складено на виконання вимог договору про надання правничої допомоги № 25/09/19-1 від 25.09.2020 року, за складання відзиву від 15.04.2020 року на апеляційну скаргу загальна кількість годин затраченого Бюро часу на надання відповідних послуг становить 3 години, а вартість однієї години складає 1 000 грн., тому загальна вартість наданої послуги становить 3 000,00 грн.
Як вбачається з пункту 3.3. договору (в редакції відповідно до додаткової угоди від 25.09.2019 року до договору про надання правничої допомоги № 25/09/19-1 від 25.09.2019 року), Позивач зобов'язаний сплатити відповідну правничу допомогу протягом шістдесяти календарних днів з моменту підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі наданих послуг у безготівковій формі.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що всупереч ст. 134 КАС України Позивачем до суду апеляційної інстанції не надано документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Колегія суддів звертає увагу, що за правовою позицією Великої палати Верховного суду, викладеної у постанові від 27 червня 2018 року по справі 826/1216/16, вбачається, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення на кориться ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,0 грн. оскільки документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, не оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки) до суду апеляційної інстанції подано не було.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Білогородської сільської ради викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Білогородської сільської ради залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко