20 травня 2020 р.Справа № 520/2762/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника третьої особи Сузанського І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 14.02.20 року по справі № 520/2762/19
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України
третя особа ОСОБА_2
про визнання протиправною та скасування реєстрації декларації,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати реєстрацію Державною архітектурно - будівельною інспекцією України декларації ОСОБА_2 про готовність об'єкта (ательє з пошиття та ремонту одягу по АДРЕСА_1 ) до експлуатації, серії НОМЕР_1 № НОМЕР_2 , березень 2014.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 року в задоволенні позову - відмовлено.
Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вказує, що 23 березня 2014 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області видав ОСОБА_2 декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер ХК НОМЕР_2 . Вважає реєстраційні дії незаконними, оскільки інспекція не перевірила повноти даних, зазначених у декларації, та не провела перевірки з метою визначення відповідності об'єкта будівництва проектній документації, вимогам державних будівельних норм, стандартів і правил. Зазначеною декларацією відповідач узаконив самовільне, без дозволу органів місцевого самоврядування, переведення житлових приміщень у виробничі на території міста, яка відведена під забудову житлових будинків. Експлуатація зазначених приміщень завдає загрозу життю людей, які проживають поруч спірного домоволодіння та впливає на стан їх здоров'я. На думку скаржника вказана декларація є протиправною та підлягає скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представник третьої особи в судовому засіданні та у письмовому відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти доводів останньої та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення скаргу, а рішення суду - без змін.
Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що право власності на об'єкт нерухомого майна, підставою для якого слугувала, зокрема, і спірна декларація, видана Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області 26.03.2014 (т. а.с. 14-15).
Предметом розгляду даної адміністративної справи є визнання незаконною та скасування саме реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, з напрямком підприємницької діяльності - шиття та ремонт одягу, має “Картку обліку об'єкту торгівлі, ресторанного господарства, сфери послуг та з виробництва і переробки продуктів харчування” за реєстраційним №Б04-157, видану на його ім'я Департаментом підприємства та споживчого ринку виконавчого комітету Харківської міської ради.
Відповідно до відомостей, викладених у цьому документі, починаючи із дати взяття державний облік, тобто 30 травня 2014 року, відповідач має право займатись підприємницькою діяльністю за напрямком функціонування в якості “ательє з пошиття ремонту одягу”, яке розташоване у будинку АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи встановлено, що будинок АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 на підставі укладеного договору купівлі-продажу житлового будинку від 27.11.2001 року (т. 1 а.с. 115). Зазначені обставини підтверджуються Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, копія якого міститься в матеріалах справи (т. 1 а.с. 123).
ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку (Серії ЯД №047172), копія якого міститься в матеріалах справи, з якого вбачається, що третій особі на праві приватної власності належить 0,0713 га, по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 124).
З матеріалів справи слідує, що отримання дозволу на початок роботи ательє з пошиття та ремонту одягу у належному йому на праві приватної власності будинку АДРЕСА_1 стало можливим лише після того, як були виконані всі проектні, архітектурні, протипожежні, санітарні, вільні та інші обов'язкові вимоги діючих норм та приписів.
З метою подальшого розміщення “ательє з пошиття та ремонту одягу АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 звернувся до суб'єкту господарської діяльності Приватного підприємства “Архітектурне Бюро "РІЧ"”, яке мало державну ліцензію на право проведення проектних робіт серії АВ №559210 від 03.09.2010 року, із запитом про можливість проведення реконструкції частини належного йому житлового будинку під ательє з пошиття та ремонту одягу, та отримав позитивний висновок про можливість реконструкції і “Проект реконструкції частини індивідуального житлового будинку під ательє з пошиття та ремонту одягу по АДРЕСА_1 .
У період з моменту отримання вищевказаного “Проекту реконструкції” у 2013 році до березня 2014 року третьою особою із залученням підрядника ТОВ “Харківська будівельна компанія” були проведені роботи із реконструкції згідно із проектом. (т.1 а.с. 125-142)
За результатом проведення вищевказаних робіт була реконструйована частина індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 , шляхом переводу житлових приміщень №№ НОМЕР_3 та 1-12 в нежитлові приміщення громадського призначення вбудовані в житловий будинок для розміщення “ательє з пошиття та ремонту одягу”, про що складено Технічний паспорт по реєстраційній справі №62096 КП “Харківське міське технічної інвентаризації” (т. 1 а.с. 146-153).
З метою введення в експлуатацію вищевказаного ательє з пошиття та ремонту одягу, ОСОБА_2 звернувся до контролюючого органу - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області.
27 березня 2014 року ОСОБА_2 отримав з Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Харківській області за №ХК142140850639 зареєстровану Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації - проведеної реконструкцію частини індивідуального житлового будинку літери “Г-1” приміщення №№1-7,1-11 та 1-12 під з пошиття та ремонту одягу по АДРЕСА_1 .
Вважаючи вказані реєстраційні дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог та правомірності вчинених відповідачем дій щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів апеляційної інстанції зважає на наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і суб'єктами владних повноважень під час здійснення ними владних управлінських функцій, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
Разом з тим, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
У Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття “охоронюваний законом інтерес” треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Викладені висновки кореспондуються із нормами п. п. 1, 8 частини першої статті 4, частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Правова позиція щодо обов'язкової умови надання правового захисту судом, як от наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15 грудня 2015 року у справі №21-5361а15, від 1 грудня 2015 року у справі №21-3222а15, від 08 грудня 2015 року у справі №21-5435а15.
Згідно з частиною другою статті 264 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.
Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорювання останнього.
Таким чином, відсутність у будь-кого (крім визначеного цим актом певного кола осіб), в тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскарженим рішенням не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана позивачем декларація про готовність об'єкта (ательє з пошиття та ремонту одягу по АДРЕСА_1 ) до експлуатації, серії НОМЕР_1 № НОМЕР_2 , є результатом правовідносин, які склалися між відповідачем та ОСОБА_2 .
Судова колегія звертає увагу, що оскаржувані дії відповідача по реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації ніяким чином не стосуються безпосередньо Старомужева А.В., а породжують права та обов'язки для третіх осіб по справі, зокрема, для ОСОБА_2 .
Разом з тим, ані в позові, ані під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, позивачем не було наведено обґрунтованих мотивів щодо того, яким чином оскаржувані реєстраційні дії відповідача щодо декларації ОСОБА_2 про готовність об'єкта до експлуатації порушують права позивача, тобто породжують, змінюють або припиняють його права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Посилання ОСОБА_1 на те, що з боку дій третьої особи здійснюється постійний, безперервний шум роботи ательє з пошиття одягу, який негативно впливає на різні системи організму людей, які мешкають поруч, є безпідставними, оскільки сфера правовідносини щодо порушення прав фізичної особи іншою фізичною особою чи підприємством знаходиться поза межами правовідносин, які склалися в даній справі, і не регулюються Кодексом адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 року по справі № 520/2762/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк
Повний текст постанови складено 28.05.2020 року