27 травня 2020 р.Справа № 520/11950/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Судді-доповідача: Донець Л.О.,
Суддів: Бенедик А.П. , Гуцала М.І. ,
розглянувши в порядку письмового провадження клопотання Державної міграційної служби України про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 по справі № 520/11950/19
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України, третя особа - Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області,
про скасування наказу,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, про скасування наказу.
На зазначене рішення суду Державна міграційна служба України подала апеляційну скаргу.
Скаржником пропущено строк на апеляційне оскарження, встановлений ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, з апеляційною скаргою подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Дослідивши доводи клопотання та матеріали справи, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом пятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
За матеріалами справи, оскаржуване рішення прийнято Харківським окружним адміністративним судом 04.12.2019.
Копію рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 по справі № 520/11950/19 отримано скаржником 09.12.2019, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с. 82, т. 1).
Із апеляційною скаргою апелянт звернувся 03.01.2020, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду (а.с. 2, матеріали повернення апеляційної скарги).
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2020 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 року по справі № 520/11950/19 - повернуто скаржнику.
Копію ухвали про повернення апеляційної скарги отримано скаржником 17.02.2020, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с. 88, т. 1).
24.02.2020, Державною міграційною службою України повторно подано апеляційну скаргу, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду (а.с. 2, матеріали про повернення апеляційної скарги).
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2020 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 року по справі № 520/11950/19 - повернуто скаржнику.
Матеріалами справи встановлено, що Державна міграційна служба України, звернувшись втретє з апеляційною скаргою 30.04.2020, допустила пропуск встановленого законом строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В обґрунтування підстав поважності пропуску строку, заявник посилається на те, що первинну апеляційну скаргу подав в межах строку, встановленого ст. 295 КАС України, проте останню повернуто судом у зв'язку з тим, що вищезазначена апеляційна скарга підписана особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено в установленому законом порядку. Зазначив на відсутність єдиної позиції суддів щодо тлумачення норм процесуального законодавства в частині представництва суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів зауважує, що вказані обставини не є об'єктивно непереборними та такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2020 та 05.03.2020 про повернення апеляційної скарги не оскаржувались в касаційному порядку.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що ухвала Другого апеляційного адміністративного суду про повернення апеляційної скарги датується 05.03.2020, в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднена 06.03.2020, проте з апеляційною скаргою Державна міграційна служба України звернулась втретє лише 30.04.2020, тобто поза межами строків для апеляційного оскарження, не зазначивши на підстави такого пропуску.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У рішенні у справі "Рябих проти Росії" (980_172) (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X) Європейський Суд з прав людини визначився, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою.
Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 03.04. 2008) (п. 47 рішення).
Зі змісту пункту 52 рішення «Устименко проти України» випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.
За цих підстав, Європейський Суд з прав людини одноголосно постановив, що було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та дійшов до висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за п. 1 ст. 6 Конвенції (п. 53 рішення).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Пунктом 1 ч. 5 ст. 296 КАС України передбачено, що однією з вимог апеляційної скарги визначено надання документа про сплату судового збору.
Згідно з положеннями Закону України "Про судовий збір" органам державної виконавчої служби не надано пільг щодо сплати судового збору.
Колегія суддів зауважує, що особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.
Крім того, у п. 74 рішення Європейського Суду з прав людини "Лелас проти Хорватії" суд звернув увагу на те, що "держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу".
У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що ".у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб".
Тобто, виходячи з принципу "належного урядування", державні органи зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Отже, довготривала процедура погодження та сплати судового збору не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного судового рішення.
Вказана правова позиція викладала Верховним Судом у постанові від 11.12.2018 по справі № 820/2160/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що у даному випадку зазначені скаржником причини пропуску строку оскарження не виправдовують втручання у принцип остаточності рішення.
Колегія суддів зазначає, що поважними причинами пропуску строку на подання апеляційної скарги можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Згідно з ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність встановлених законом підстав для поновлення процесуального строку для подання апеляційної скарги, а тому, подане клопотання задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 121, 287, 295, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні клопотання Державної міграційної служби України про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 по справі № 520/11950/19 - відмовити.
Визнати неповажними вказані у клопотанні причини пропуску строку звернення із апеляційною скаргою на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 по справі № 520/11950/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Донець Л.О.
Судді Бенедик А.П. Гуцал М.І.