Іменем України
27 травня 2020 року
Київ
справа №826/11627/16
адміністративне провадження №К/9901/1054/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/11627/16
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області
про стягнення заробітної плати,
за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Мазур А.С.)
і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Шидловського В.Б., суддів Бучик А.Ю., Шевчук С.М.).
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у липні 2016 року звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням доповнень і уточнень позовних вимог, просив:
- зобов'язати відповідача нарахувати позивачу середній заробіток за період з 3 лютого 2009 року до 29 жовтня 2010 року у розмірі: 72131,70 грн і перерахувати до відповідного територіального управління Пенсійного фонду України обов'язкові страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування із заробітної плати позивача за кожен місяць вказаного періоду;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період з 3 лютого 2009 року до 29 жовтня 2010 року у розмірі: 72131,70 грн;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 жовтня 2010 року до 29 вересня 2016 року у розмірі: 246242,70 грн;
- зобов'язати відповідача подати до Окружного адміністративного суду міста Києва звіт про виконання судового рішення у строк протягом п'ятнадцяти днів з моменту отримання копії судового рішення у цій справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що станом на час звернення з цим позовом до суду відповідач не виплатив йому заробітну плату за фактично відпрацьований час на посаді судді Кам'янобрідського районного суду міста Луганська в період з 21 вересня 2010 року до 29 жовтня 2010 року, а також середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі з 3 лютого 2009 року до 21 вересня 2010 року, і не перерахував до органу Пенсійного фонду страхові внески, чим порушив право позивача на оплату праці, що мало наслідком не включення до страхового стажу позивача періоду невиплати заробітної плати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, позов задоволено частково.
Зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу заробітну плату за період з 21 вересня 2010 року до 29 жовтня 2010 року.
Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за період вимушеного прогулу з 3 лютого 2009 року до 21 вересня 2010 року у розмірі: 67488,74 грн і зобов'язано перерахувати до відповідного територіального управління Пенсійного фонду України внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування із заробітної плати позивача за кожен місяць за період з 3 лютого 2009 року до 21 вересня 2010 року.
Звернуто постанову суду до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.
В іншій частині позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що оскільки позивач був поновлений на роботі відповідно до наказу голови Кам'янобрідського районного суду міста Луганська від 21 вересня 2010 року №84/1, приступив до роботи і виконував функціональні обов'язки, то у відповідача не було підстав для невиплати йому заробітної плати за період з 21 вересня 2010 року до 29 жовтня 2010 року.
29 жовтня 2010 року наказом голови Кам'янобрідського районного суду міста Луганська від 29 жовтня 2010 року №97/1 позивача було відраховано зі штату цього суду у зв'язку з обранням на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду. Проте заробітну плату, як стверджує позивач, за період роботи з 21 вересня 2010 року до 29 жовтня 2010 року останньому не виплачено. Доказів зворотного відповідач суду не надав.
Також, як встановили суди, у період з 3 лютого 2009 року до 21 вересня 2010 року позивач перебував у вимушеному прогулі. Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2010 року у справі №2а-8900/10/2670 позивач був поновлений на роботі на посаді судді Кам'янобрідського районного суду міста Луганська з 3 лютого 2009 року. При ухваленні судового рішення про поновлення позивача на посаді питання про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вирішувалося судом. Відповідач, зі свого боку, не надав суду доказів проведення з позивачем розрахунків по заробітній платі за період з 3 лютого 2009 року до 21 вересня 2010 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (надалі також - «ТУ ДСА України в Луганській області») просить скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалу суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові повністю.
На думку скаржника, оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими і безпідставними, оскільки суди неповно з'ясували всі обставини, які мають значення для справи, і, як наслідок, ухвалили судові рішення з невірним застосуванням норм матеріального права і з порушенням норм процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що він виконав усі розрахунки по заробітній платі за 2009 - 2010 роки. За результатами щорічних звітів і планових державних перевірок, враховуючи казначейську форму обслуговування, у ТУ ДСА України в Луганській області немає заборгованості по заробітній платі за ці періоди.
До того ж, у зв'язку з проведенням АТО з 2014 року ТУ ДСА України в Луганській області було змушено переїхати і перереєструватися за новою адресою: АДРЕСА_1 і вся документація на паперових і електронних носіях за попередньою адресою ( АДРЕСА_2 ) залишилися на непідконтрольній Україні території. У скаржника відсутні бухгалтерська звітність, кадрова документація, накази голів судів за 2009 - 2010 роки.
Скаржник звертає увагу на те, що позивач з 2010 до 2016 року жодного разу не звертався до ТУ ДСА України в Луганській області з питанням заборгованості по заробітній платі за 2009 - 2010 роки. На думку скаржника, суди недостатньо дослідили питання, чи були проведені насправді всі розрахунки з позивачем по заробітній платі.
Позивач не надав суду свого відзиву на касаційну скаргу.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що Указом Президента України від 9 січня 2003 року №13/2003 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 у межах п'ятирічного строку було призначено на посаду судді Кам'янобрідського районного суду міста Луганська.
З огляду на закінчення п'ятирічного строку повноважень позивача як судді, він звернувся до Верховної Ради України із заявою про обрання на посаду судді безстроково.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 4 квітня 2008 року №242/75-б позивачу було відмовлено у наданні рекомендації щодо обрання суддею Кам'янобрідського районного суду міста Луганська безстроково.
Не погоджуючись з указаним рішенням позивач оскаржив його до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з проханням скасувати його і дати дозвіл на складення додаткового іспиту. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 грудня 2008 року №967/17-св скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.
25 грудня 2008 року Вища рада юстиції направила на адресу Секретаріату Президента України подання про звільнення позивача з посади судді Кам'янобрідського районного суду міста Луганська за пунктом 1 частини п'ятої статті 126 Конституції України (у зв'язку із закінченням строку, на який призначено суддю).
Указом Президента України від 23 січня 2009 року №32/2009 «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді Кам'янобрідського районного суду міста Луганська у зв'язку із закінченням строку, на який його призначено (пункт 1 частина п'ята статті 126 Конституції України).
Згідно з наказом ТУ ДСА України у Луганській області №25/к від 3 лютого 2009 року на виконання Указу Президента України від 23 січня 2009 року №32/2009 «Про звільнення суддів» позивача було звільнено з посади судді Кам'янобрідського районного суду міста Луганська.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2010 року у справі №2а-2025/09/2670 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним і скасування Указу Президента України №32/2009 «Про звільнення суддів» позов задоволено, визнано протиправним і скасовано вказаний Указ Президента України в частині звільнення судді Кам'янобрідського районного суду міста Луганська ОСОБА_1 . Судове рішення у справі №2а-2025/09/2670 набрало законної сили 1 червня 2010 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2010 року у справі №2а-8900/10/2670, яка набрала законної сили 6 травня 2011 року, визнано протиправним і скасовано наказ ТУ ДСА України у Луганській області №25/к від 3 лютого 2009 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Кам'янобрідського районного суду міста Луганська, поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді судді цього суду з 3 лютого 2009 року.
На виконання вказаного судового рішення наказом голови Кам'янобрідського районного суду міста Луганська від 21 вересня 2010 року №84/1 позивача поновлено на посаді судді цього суду.
21 вересня 2010 року ОСОБА_1 приступив до роботи і працював на вказаній посаді до 29 жовтня 2010 року.
Згідно з наказом голови Кам'янобрідського районного суду міста Луганська від 29 жовтня 2010 року №97/1 позивача відраховано зі штату Кам'янобрідського районного суду міста Луганська у зв'язку з обранням на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду відповідно до постанови Верховної ради України «Про обрання суддів» від 21 жовтня 2010 року №2637.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (на час виникнення спірних правовідносин)
За статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: (1) вислугу років; (2) перебування на адміністративній посаді в суді; (3) науковий ступінь; (4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (надалі також - «КЗпП України») власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга ТУ ДСА України в Луганській області у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
З урахуванням викладеного, оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині задоволення позовних вимог, то Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення тільки в цій частині.
Стосовно аргументів касаційної скарги про неповне з'ясування судами всіх обставин, які мають значення для справи, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановили суди першої й апеляційної інстанцій, на час розгляду цієї справи роботу Кам'янобрідського районного суду міста Луганська припинено у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя через бойові дії, що відбуваються у районі розташування суду. Тому відсутня можливість отримати первинні бухгалтерські документи і кадрову документацію щодо проведення розрахунків з позивачем, що підтверджено відповіддю Марківського районного суду Луганської області від 2 лютого 2017 року №01-47/10/2017 на адвокатський запит від 27 січня 2017 року.
Також, як встановили суди, відповідач не надав доказів проведення з позивачем розрахунків по заробітній платі за період з 3 лютого 2009 року до 21 вересня 2010 року (за час вимушеного прогулу) і за період з 21 вересня 2010 року до 29 жовтня 2010 року (за фактично відпрацьований час).
Натомість відповідач зазначив, що він виконав усі розрахунки по заробітній платі за 2009 - 2010 роки. За результатами щорічних звітів і планових державних перевірок, враховуючи казначейську форму обслуговування, у ТУ ДСА України в Луганській області немає заборгованості по заробітній платі за ці періоди. До того ж, у зв'язку з проведенням АТО з 2014 року ТУ ДСА України в Луганській області було змушено переїхати і перереєструватися за новою адресою: АДРЕСА_1 і вся документація на паперових і електронних носіях за попередньою адресою ( АДРЕСА_2 ) залишилися на непідконтрольній Україні території. У скаржника відсутні бухгалтерська звітність, кадрова документація, накази голів судів за 2009 - 2010 роки. Тому відповідач не має можливості підтвердити документально проведення розрахунків з позивачем по заробітній платі за 2009 - 2010 роки.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 11 КАС України (у редакції на час вирішення справи в суді першої й апеляційної інстанцій) суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
За статтею 71 КАС України (у редакції на час вирішення справи в суді першої й апеляційної інстанцій) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи.
У порушення наведених норм процесуального права суди першої й апеляційної інстанцій не вжили всіх передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Зокрема, суди не витребували доказів у органах Державної фіскальної служби України, органах Пенсійного фонду України, відповідних банківських установах тощо стосовно проведення з позивачем розрахунків по заробітній платі за період з 3 лютого 2009 року до 21 вересня 2010 року (за час вимушеного прогулу) і за період з 21 вересня 2010 року до 29 жовтня 2010 року (за фактично відпрацьований час), а також щодо перерахувань до відповідного територіального управління Пенсійного фонду України внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування із заробітної плати позивача за вказані періоди.
Отже, колегія суддів резюмує, що судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України (тут і далі у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: (1) суд не дослідив зібрані у справі докази; (2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; (3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
З огляду на процесуальну обмеженість Верховного Суду у збиранні або розгляді нових доказів, визначену частиною другою статті 341 КАС України, а також наділення суду першої інстанції процесуальним правом щодо збору доказів, з метою встановлення дійсних фактичних обставин справи, Суд приходить до висновку про необхідність направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і ухвалити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2017 року і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року скасувати в частині задоволення позовних вимог.
Справу направити в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду