Іменем України
27 травня 2020 року
Київ
справа №813/2339/17
адміністративне провадження №К/9901/54720/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шарапи В.М.,
суддів: Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2018 у складі судді Кухар Н.А. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018 у складі колегії суддів: Святецького В.В. (головуючий), Гудима Л.Я., Ільчишин Н.В. у справі №813/2339/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними дій, скасування припису та постанов,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (надалі - ГУ Держпраці у Львівській області), в якій просив:
1.1. визнати протиправними дії по проведенню 04.05.2017 позапланової перевірки додержання вимог законодавства про працю та скасувати припис №13-09-129/1252-1012 від 04.05.2017;
1.2. визнати протиправними та скасувати постанови від 25.05.2017 №130011291252-0431 та №130011291252-0432.
2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2018 позовні вимоги задоволено частково:
2.1. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017 №13011291252-0432.
2.2. У решті позовних вимог відмовлено.
2.3. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держпраці у Львівській області в користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 6600 грн.
3. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2018 в частині скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017 №13011291252-0432 та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держпраці у Львівській області в користь ОСОБА_1 судових витрат в сумі 6600 грн. - скасовано.
3.1. Прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову в частині скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017 №13011291252-0432 .
3.2. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
4. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні обставини:
4.1. Листом від 24.04.2017 №4744/4/4.2-ДП-17 Департаментом з праці Державної служби України з питань праці було надано ГУ Держпраці у Львівській області згоду на проведення позапланової перевірки ОСОБА_1
4.2. Наказом ГУ Держпраці у Львівській області від 03.05.2017 №0955-П вирішено здійснити позапланову перевірку на предмет додержання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування ФОП ОСОБА_1 у період з 04.05.2017 по 05.05.2017.
4.3. 04.05.2017 працівниками ГУ Держпраці у Львівській області проведено відповідну перевірку, за результатами якої складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 04.05.2017 №13091291252.
4.4. З метою усунення виявлених під час перевірки порушень, головним державним інспектором ГУ Держпраці у Львівській області Пришлою А.С. видано припис від 04.05.2017 №13-09-129/1252-1012, яким ФОП ОСОБА_1 зобов'язано: забезпечити дотримання вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), частини 2 статті 30 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР (надалі - Закон №108/95-ВР), частини 6 статті 96 КЗпП України та частини 3 статті 6 Закону №108/95-ВР, частини 6 статті 108 КЗпП України, частини 6 статті 95 КЗпП України та статті 33 Закону №108/95-ВР.
4.5. Також, 25.05.2017 на підставі вказаного акту перевірки, заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській області Стецько А.Я. прийнято:
1) постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №13011291252-0431, якою накладено на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 3200,00 грн. за порушення вимог:
-частини 3 статті 24 КЗпП України, яке полягало у допущенні до роботи ОСОБА_2 без належного повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу. Так, повідомлення про прийняття на роботу сформовано 04.05.2017, працівник допущений до роботи 04.05.2017;
-частини 2 статті 30 Закону №108/95-ВР, яке полягало у незабезпеченні ведення достовірного обліку виконуваної працівниками роботи та відповідно достовірного бухгалтерського обліку витрат та оплати праці, так як в табелях обліку робочого часу за 2016-2017 роки всім працівникам проставлено відмітку 8 годин робочого часу з понеділка по п'ятницю, однак з усних пояснень працівників та письмових пояснень позивача встановлено факт роботи працівників швейного та формувального цеху 7 годин на день впродовж п'яти робочих днів на тиждень, а працівників в'язального цеху - в першу зміну 8 годин (тривалість зміни з 06:00 год. до 14:30 год.) та в другу зміну - 9 годин (тривалість зміни з 14:30 год. до 23:00 год.). З усних пояснень працівників в'язального цеху вони працюють по 12 годин у дві зміни з 08:00 год. до 20:00 год. і з 20:00 год. до 08:00 год.;
-частини 6 статті 96 КЗпП України та частини 3 статті 6 Закону №108/95-ВР, яке полягало в тому, що відповідно до штатного розпису на 2017 при встановленні посадових окладів для працівників позивачем не дотримано міжпосадових співвідношень в оплаті праці, а саме, для працівників, за якими закріплено виконання однакових посадових обов'язків (оператор в'язального обладнання) встановлені різні посадові оклади в розмірі 3200,00 грн. та 3250,00 грн. без врахування розряду чи кваліфікації таких працівників;
2)постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №13011291252-0432, якою накладено на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 160000,00 грн. за порушення вимог частини 6 статті 95 КЗпП України, статті 33 Закону №108/95-ВР, яке полягало в тому, що позивачем протягом 2015-2016 років не забезпечено проведення нарахування та виплату індексації грошових доходів працівників у зв'язку з підвищенням росту індексу інфляції, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4. , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
5. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017 №13011291252-0432 виходив з того, що проведення перевірки позивача відбулось за наявності для цього визначених законодавством підстав. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (надалі - Закон №877-V) та Закону України "Про тимчасові особливості здійснення державного нагляду (контрою) у сфері господарської діяльності" від 03.11.2016 №1728-VIII (надалі - Закон №1728-VIII), на які посилається позивач, на спірні правовідносини не поширюються. Суд першої інстанцій також вказав, що оспорюваний припис жодним чином не порушує права та інтересів позивача, не створює необґрунтованих або протиправних обов'язків, тому підстави для його скасування відсутні. Що стосується постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017 №13011291252-0432, то суд першої інстанції вважав, що відповідачем ані в акті перевірки, ані при розгляді справи не було вказано в яких саме місяцях протягом 2015-2016 року позивач не нарахував та не виплатив індексацію грошових доходів працівників у зв'язку з підвищенням росту індексу інфляції. Натомість, що стосується порушень, покладених в основу прийняття постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017 №13011291252-0431, то суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені порушення дійсно мали місце і обґрунтовано слугували підставою для притягнення позивача до відповідальності.
6. Суд апеляційної інстанції скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалюючи в цій частині нову постанову про відмову в їх задоволенні підтримав висновки суду першої інстанції щодо наявності у відповідача визначених законодавством підстав для проведення позапланової перевірки позивача. Суд апеляційної інстанції також погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для скасування припису, який не порушує прав та інтересів позивача, не створює необґрунтованих або протиправних обов'язків. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначив, що з акту перевірки та розрахункових відомостей вбачається, що нарахування індексації на заробітну плату працівників і її виплата у 2015-2016 роках позивачем не проводились, що свідчить про порушенням ним частини 6 статті 95 КЗпП України і статті 33 Закону №108/95-ВР та є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017 №13011291252-0432.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
7. Позивачем - ФОП ОСОБА_1 , подано касаційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у цих частинах в повному об'ємі.
7.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, скаржник наполягає на можливості проведення позапланової перевірки суб'єкта господарювання виключно на підставі обґрунтованого звернення фізичної особи щодо порушення саме її законних прав. Посилається на необхідність застосування до спірних правовідносин норм Закону №877-V, Закону №1728-VIII і стверджує, що наявність колізії правових норм повинна тлумачитись на користь людини. Що стосується оскаржуваної постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017 №13011291252-0431, то скаржник зазначає про відсутність в його діях ознак порушення вимог частини 2 статті 30 Закону №108/95-ВР та статті 96 КЗпП України, частини 3 статті 6 Закону №108/95-ВР, оскільки вважає, що облік виконуваної роботи та витрат на оплату праці вівся правильно, на підтвердження чого позивачем під час судового розгляду справи в судах попередніх інстанцій надавались відповідні докази. При цьому, скаржник вказує на те, що з 01.05.2017 ним здійснено розподіл робочого дня на частини та запроваджено роботу в дві зміни, а також на те, що на виробництві існувала договірна система оплати праці, що не було спростовано судами попередніх інстанцій. Стосовно оскаржуваної постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017 №13011291252-0432, то на думку скаржника, правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.04.2018 у справі №816/2325/16, на який покликався в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції, є хибним, оскільки мінімальною державною гарантією в оплаті праці, відповідно до вимог частини 6 статті 95 КЗпП України, статті 33 Закону №108/95-ВР, є лише дотримання розміру мінімальної заробітної плати, а індексацій грошових доходів працівників є додатковою гарантією в оплаті праці.
8. Відповідачем - ГУ Держпраці у Львівській області, подано відзив на касаційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судове рішення - без змін.
8.1. На обґрунтування заперечень зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені на основі правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними. Відповідач стверджує, що норми частини 1 статті 6 Закону №877-V не поширюються на спірні правовідносини з огляду на приписи частини 5 статті 2 цього Закону. Також посилається на правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 22.03.2018 у справі №697/2073/17. Що стосується оскаржуваних постанов про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами та припису про усунення порушень, то відповідач наголошує, що виявлені під час перевірки позивача порушення ним законодавства з питань праці фактично мали місце, що знайшло своє підтвердження під час судового розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
9. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів суду касаційної інстанції враховує приписи частин 1-2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що була чинною до 08.02.2020, надалі - КАС України), відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
10. За змістом положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
11. Відповідно до абзацу 6 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10.09.2014 №442, було вирішено утворити Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з питань праці та Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері охорони надр), а також функції з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та функції із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників.
12. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України; Положення від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
13. Пунктом 7 цього Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
14. У свою чергу, як встановлено статтею 6 Закону №1728-VIII, дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час проведення заходів нагляду (контролю), в тому числі, Державною службою України з питань праці та її територіальними органами.
15. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо неможливості поширення на спірні правовідносини норм Закону №1728-VIII.
16. Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 259 КЗпП України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
17. На виконання даної статті, станом на момент проведення відповідачем перевірки позивача Кабінетом Міністрів України не було прийнято нормативного акту, який би встановлював порядок здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
18. Однак, на час спірних правовідносин, нормативним актом, що визначав процедуру проведення перевірок додержання законодавства з питань праці, був Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, що затверджений Наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 №390, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.07.2012 за №1291/21603 (надалі - Порядок).
19. Правовий висновок щодо можливості застосування цього Порядку у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом у постанові від 23.04.2020 у справі №804/1671/17.
20. Згідно з пунктами 2-3 Порядку, право проведення перевірок мають посадові особи Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці (далі - Інспектор). Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Державної інспекції України з питань праці на їх проведення.
21. Частиною 2 статті 2 Закону №877-V (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.
22. Таким чином, норми Закону №877-V, в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин, не містили застереження з приводу непоширення дії цього Закону на відносини, що виникали під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.
23. Натомість суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, застосував норму частини 2 статті 2 Закону №877-V в редакції, згідно з якою дія цього Закону не поширювалась на відносини, що виникали під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, яка діяла до 01.01.2017, тобто, до моменту проведення позапланової перевірки позивача.
24. Тому, висновки суду першої інстанції, які не були спростовані судом апеляційної інстанції, щодо непоширення на спірні правовідносини норм Закону №877-V суперечать вимогам чинного на час їх виникнення законодавства і є безпідставними.
25. При цьому, частиною 4 статті 2 Закону №877-V передбачено, що заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
26. Частиною 5 цієї статті встановлено, що зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
27. Аналіз наведених норм, у їх системному зв'язку з приписами пунктів 2-3 Порядку, дає підстави для висновку, що на час виникнення спірних правовідносин уповноважені органи повинні були здійснювати заходи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому Законом №877-V порядку, з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, проте, з умовою обов'язкового забезпечення дотримання ними вимог статей, за переліком, який наведений у частині 5 статті 2 Закону №877-V.
28. Тобто, норми частини 1 статті 6 Закону №877-V, які визначають підстави для проведення позапланових заходів зі здійснення державного нагляду (контролю), підлягали застосуванню до спірних правовідносин, що також було прямо передбачено пунктом 3 Порядку.
29. Відтак, суд апеляційної інстанції, зазначаючи про відсутність у відповідача обов'язку при визначенні підстав для проведення позапланової перевірки позивача керуватись приписами частини 1 статті 6 Закону №877-V, допустив неправильне застосування норм матеріального права.
30. Слід відхили посилання відповідача у поданому ним відзиві на касаційну скаргу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №697/2073/17, які стосуються правовідносин щодо правомірності здійснення Державною службою України з питань праці заходів державного нагляду (контролю) у вигляді інспекційних відвідувань на підставі Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295.
31. Відповідно до частини 1 статті 6 Закону №877-V, підставами для здійснення позапланових заходів є, серед іншого, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.
32. Отже, за нормою цієї статті, звернення фізичної особи слугує підставою для здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю), за умови викладення у ньому обставин щодо порушень суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, які спричинили шкоду правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю особи-заявника та/або навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, на підтвердження чого надано відповідні докази.
33. Судами попередніх інстанцій досліджено, що підставою для проведення позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1 стало звернення фізичної особи ОСОБА_8 від 29.03.2017 №Д-452 та надана Департаментом з праці Державної служби України з питань праці згода.
34. Поряд з цим, суди попередніх інстанцій, обмежившись виключно посиланням на факт існування даного звернення та дійшовши висновку щодо непоширення на спірні правовідносини норм частини 1 статті 6 Закону №877-V, не досліджували зміст звернення фізичної особи ОСОБА_8 від 29.03.2017 №Д-452 на предмет з'ясування тієї обставини, чи призвели (або могли призвести) наведені у ньому порушення ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства до спричинення шкоди правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю заявниці, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, що мало безпосереднє значення для правильного вирішення судами спору.
35. Що стосується посилань судів попередніх інстанцій на допуск позивачем посадових осіб відповідача до проведення позапланової перевірки, то колегія суддів касаційного суду зазначає, що незалежно від прийнятого суб'єктом господарювання рішення з питань допуску до перевірки, оскаржуючи у подальшому до суду прийняті за її результатами рішення, суб'єкт господарювання не позбавлений права посилатись на порушення уповноваженим органом вимог законодавства щодо призначення і проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність оскаржуваних рішень. При цьому, таким підставам адміністративного позову, за умови їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками перевірки, - переходити до з'ясування обставин з приводу наявності чи відсутності виявлених під час перевірки порушень законодавства.
36. Згідно з частинами 1-4 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
37. Як передбачено частинами 1, 4 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
38. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору, з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин, а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
39. При цьому, частиною 2 статті 73 КАС України визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
40. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
41. Крім того, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - Конвенція) гарантує, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
42. Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява №4909/04, наголосив, що "<...> згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. <...> Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року)".
43. Таким чином, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме, не з'ясували обставин щодо наявності чи відсутності у відповідача передбачених частиною 1 статті 6 Закону №877-V підстав для проведення позапланової перевірки позивача. Зважаючи на норми частин 1-2 статті 341 КАС України (в редакції, чинній до 08.02.2020), суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості самостійно встановлювати фактичні обставини справи та/або додатково перевіряти наявні у матеріалах справи докази.
44. За приписами частини 2 статті 353 КАС України (в редакції, чинній до 08.02.2020), підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
В силу вимог частини 4 цієї статті, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
45. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає до задоволення частково, а оскаржувані судові рішення слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У зв'язку з цим, судом касаційної інстанції не надається оцінка решті доводів, наведених у касаційній скарзі та відзиві на неї.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 349, 355-356, 359 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018 у справі №813/2339/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними дій, скасування припису та постанов - скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Головуючий суддя Шарапа В.М.
Судді Єзеров А.А.
Чиркін С.М.
Згідно з оригіналом
Помічник судді Ігуменьшева М.О.