27 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/4393/19 пров. № А/857/3280/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі № 460/4393/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Дорошенко Н.О. у м. Рівне Рівненської області 27.01.2020 року в порядку письмового провадження, повне судове рішення складено 27.01.2020 року), -
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі також - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач), в якому просила суд:
- визнати дії відповідача протиправними щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії відповідно до положень частини другої статті 56 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі також - Закон № 796-XII) із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років для жінок, але не вище 75% заробітку;
- зобов'язати відповідача вчинити дії щодо перерахунку та виплати пенсії за віком, виходячи з розміру заробітної плати, що враховується для обчислення пенсії станом на 01.03.2019, відповідно до частини другої статті 56 Закону № 796-XII із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років для жінок, але не вище 75% заробітку, починаючи з 01.10.2019.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для вирішення спору, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми матеріального права та окремі обставини справи, вказує, що збільшення пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років чоловікам та 15 років жінкам, але не вище 75% заробітку, застосовується лише у разі призначення пенсії на умовах, визначених частиною другою статті 27 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закон № 1058-IV). При цьому, пенсія позивачу призначена відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1058-IV, а тому підстав застосовувати частину другу статті 56 Закону № 796-XII немає.
Позивач не скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 08.11.1992.
Перебуваючи на обліку в органі Пенсійного фонду з 14.03.1999 позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 та довідкою від 02.12.2019 № 2935.
26.09.2019 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про перерахунок призначеної їй пенсії з урахуванням положень частини другої статті 56 Закону № 796-XII.
Проте, ГУ ПФУ в Рівненській області листом від 11.10.2019 за № 253/02.8 відмовило у перерахунку позивачу пенсії у зв'язку з тим, що положення частини другої статті 56 Закону № 796-XII застосовується лише у разі призначення пенсії на умовах визначених частини другої статті 27 Закону № 1058-IV, в той час як пенсія позивачу призначена відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1058-IV. Відтак, відсутні підстави для застосовування частини другої статті 56 Закону № 796-XII.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, але не вище 75% заробітку є протиправною.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законом № 1058-IV, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (надалі також - Закон №1788-ХІІ).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом № 796-XII.
Відповідно до статті 15 Закону № 1788-ХІІ умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом № 796-ХІІ або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
З 01.01.2004 набрав чинності Закон № 1058-IV, частиною другою статті 27 якого встановлено, що за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Пунктом 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1058-IV встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону № 796-ХІІ та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором.
Законом № 796-XII визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, умов проживання і трудової діяльності, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 49 Закону № 796-XII передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
За змістом частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV.
Частиною другою статті 56 Закону № 796-XII (в редакції, чинній до 11.10.2017) передбачено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
Разом з тим, порядок перерахунку пенсій Законом № 796-XII не визначений, а тому за аналогією закону застосовуються положення Закону № 1058-ІV.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії. За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини.
Для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дана розрахункова величина має пільговий характер і визначена в частині другій статті 56 Закону № 796-XII як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне відмітити, що з 01.01.2004, з впровадженням в Україні пенсійної реформи, призначення та перерахунок трудових пенсій особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, лише на підставі Закону № 796-ХІІ без врахування положень Закону № 1058-IV є неможливим; і навпаки - застосування окремих положень Закону № 1058-IV не є перешкодою до використання до цієї категорії осіб при обрахунку пенсії Закону № 796-ХІІ.
Таким чином, особам, яким призначена пенсія на підставі Закону № 796-XII, перерахунок пенсії має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 жовтня 2018 року, 30 жовтня 2018 року у справах №№ 679/952/17, 565/1141/17 відповідно.
Обставини справи свідчать про те, що позивач обрала умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, встановлені спеціальним Законом № 796-XII, що обчислена відповідно до Закону № 1058-IV.
Разом з тим, 11.10.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (надалі також - Закон № 2148-VIII), згідно із пунктом 3 частини другої розділу І якого частину другу статті 56 Закону № 796-XII доповнено словами і цифрами: «у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-IV».
Так, норма частини другої статті 56 Закону №796-XII свідчить про те, що обмеження у застосуванні пільгового обчислення стажу роботи стосуються саме «призначення пенсії», а не інших випадків. При цьому таке обмеження пов'язане з призначенням особі пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-IV.
Проте, пенсію за віком позивачу було призначено та обчислено ще з березня 1999 року. Тобто, ще до 11.10.2017 року пенсійний орган зобов'язаний був застосувати при обчисленні пенсії позивачу положення частини другої статті 56 Закону № 796-XII у редакції від 19.06.2011 року.
Водночас, слід враховувати, що у Законі № 2148-VIII відсутнє застереження про те, що зміни, які вносяться до частини другої статті 56 Закону № 796-XII, поширюються на обчислення розміру пенсії особам, яким така пенсія призначена до набрання чинності такими змінами. Зазначені зміни стосуються тих пенсій, які були призначені вперше та після внесення цих змін.
Також, нормою частини другої статті 27 Закону № 1058-IV надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058-IV або спеціальним Законом № 796-ХІІ.
Відповідно до статті 57 Закону № 796-ХІІ обчислення середньомісячного заробітку провадиться відповідно до Закону № 1058-IV. У разі обчислення пенсії відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1058-IV за бажанням того, хто звернувся за пенсією, середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсії може визначатися за будь-які 12 місяців підряд роботи на територіях радіоактивного забруднення.
Відтак, зміни, що внесені до частини другої статті 56 Закону № 796-ХІІ, стосуються порядку обчислення фактичного середньомісячного заробітку для пенсії та не можуть бути перешкодою для перерахунку пенсії у зв'язку із понаднормовим страховим стажем.
Апеляційний суд відхиляє посилання відповідача на зміну правового регулювання положень частини другої статті 56 Закону № 796-XII у зв'язку із змінами, внесеними Законом № 2148-VIII, як на правомірність оспорюваних дій, адже відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України у Рішенні від 9 лютого 1999 року № 21-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Враховуючи те, що пенсія за віком призначена позивачу в 1999 році, а зміни до частини другої статті 56 Закону № 796-XII внесені 03.10.2017, то в силу вимог частини першої статті 58 Конституції України такі зміни не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки позивач набула право на відповідний перерахунок пенсії значно раніше, ніж Закон № 2148-VIII набрав чинності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 17 квітня 2018 року (справа № 565/1270/17) та 03 липня 2018 року (справа № 565/798/17).
Водночас, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції та вважає безпідставним посилання відповідача на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.10.2019 у справі № 809/627/18, оскільки спірні правовідносини у такій справі стосуються припинення виплати особі раніше перерахованої пенсії із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, але не вище 75% заробітку, у зв'язку із змінами в законодавстві та бажанні такої особи залишитися на умовах та порядку пенсійного забезпечення, встановлених загальним законом, а не перерахунку такої пенсії. Тобто Верховним Судом надано аналіз правовідносинам, які є відмінними від правовідносин, що розглядаються в межах даної адміністративної справи.
Підсумовуючи зазначене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач безпідставно застосував до спірних правовідносин положення пункту 3 частини другої розділу І Закону № 2148-VIII, згідно якого частину другу статті 56 Закону № 796-XII доповнено словами і цифрами: «у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-IV», тим самим неправомірно звузивши існуюче право позивача на соціальний захист, встановлене законом.
Європейський суд з прав людини (надалі також - ЄСПЛ) у Рішенні «Суханов та Ільченко проти України» (Рішення від 26.09.2014 року) зауважив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати «майном» у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном. (п. 34).
Суд нагадує, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. (п. 35).
У справі «Трегубенко проти України» (Рішення від 02.11.2004 року, п. 53) ЄСПЛ зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».
В Рішенні від 20.11.2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п. 70).
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Так, ЄСПЛ у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини» зазначив, що «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні, свідчать про довільне і неправильне трактування ним норм пенсійного законодавства.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі № 460/4393/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Н. В. Бруновська
З. М. Матковська