Справа № 640/6049/19 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М.
26 травня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності III групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;
- скасувати протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.09.2018 №94 (п.4) про відмову йому у призначенні одноразової допомоги, як інваліду ІІІ групи, що настала внаслідок виконання обов'язків військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності III групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
Позов обґрунтовано тим, що рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України, яким встановлено причинно-наслідковий зв'язок між отриманими пораненнями та їх наслідками що настали, підтверджує, що в діях позивача відсутнє протиправне діяння на момент ним отримання поранення (контузії) та є належним документом, що свідчить про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Однак, не зважаючи на викладене, позивачу відмовлено у призначенні одноразової допомоги, як інваліду ІІІ групи, що настала внаслідок виконання обов'язків військової служби, з посиланням на п. 11 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, закріплене у статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком №975.
Оскільки судом першої інстанції було розглянуто в контексті по причині та обставинам травми, однак щодо захворювання, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, судом жодних висновків здійснено не було, тому таке рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що позивачем не було надано документа, який би свідчив про причини та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням III групи інвалідності.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 22 жовтня 1982 по 21.06.1984 проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан (в період бойових дій) та має статус учасника бойових дій.
Згідно висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи 735/Ж від 23.03.2016 позивач має в тім'яній ділянці справа (подовженої форми 3,5x0,3 см), в тім'яно-потиличній ділянці по центру (у вигляді гострого кута (3,5x2,5x0,3см), на передній поверхні лівого колінного суглобу (подовженої форми 4x0,3 см), на передній поверхні лівої гомілки у верхній третині (овальної форми 0,8x2 см), на передній поверхні правого колінного суглобу (подовженої форми 3,2x0,3 см), на переднє-внутрішній поверхні правої гомілки в середній третині (округлої форми 0,6x0,5 см) в міжлопатковій ділянці справа (лінійної форми 3,2x0,1 см), па тильній поверхні лівої кисті в проекції проксимальної фаланги 4 пальця (подовженої форми 1,2x0,2 см), мякі, білесуваті, з поверхнею на рівні оточуючої шкіри рубці, вказаних розмірів.
Описані рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок вогнепальних (осколкових) поранень, отриманих у 1983 році.
Згідно витягу з Протоколу засідання Центральної військо-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №4026 від 20.09.2016 поранення, які отримав позивач, травма, контузія, захворювання, ТАК пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебування в країнах, де велись бойові дії.
Зокрема, у позивача були виявлені множинні вогнепальні осколкові поранення голови, спини, лівої кисті, обох ніг (контузія головного мозку у 1983 році), наслідком яких рубці шкіри в зазначених анатомічних областях, що підтверджено висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 735/Ж від 23.03.2016 Київського клінічного бюро СМЕ.
У подальшому, відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії АВ 0646180 від 12.10.2016 позивачу встановлено довічно ІІІ групу інвалідності, причина інвалідності - поранення, контузія, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Як наслідок, у червні 2018 року позивач звернувся до Київського міського військового комісаріату із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності.
Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом засідання комісії від 21 вересня 2018 року № 94, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ним не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, передбачений п. 11 Порядку № 975.
При цьому, вказана комісія дійшла висновку, що висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, який складено зі слів заявника, та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, які подані разом з іншими документами, не є документами, що свідчать про обставини поранення.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а рішення Центральної військо-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу № 4026 від 20.09.2016, не є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача, тому рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом засідання комісії від 21 вересня 2018 року № 94 прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень та підстави для скасування цього рішення відсутні.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, у ст. 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 частини другої ст. 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців», який набрав чинності 1 січня 2014 року статтю 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції та доповнено статтями 16-1-16-4. Ця редакція діяла на час встановлення позивачу ІІI групи інвалідності.
Так, згідно п. «б» частини першої ст. 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Частиною дев'ятою статті 16 Закону України №2011-ХІ встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
25 грудня 2013 року Постановою Кабінету Міністрів України № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі - Порядок №975).
Згідно з пунктом 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
При цьому, у відповідності до ст. 16-4 Закону № 2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Таким чином, подання зазначених у п. 11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у ст. 16-4 Закону № 2011-XII, за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
При цьому, Порядок № 975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 295/1896/17 та від 15 травня 2019 року у справі № 822/21/18.
З матеріалів справи вбачається, що висновки спеціаліста у галузі медичної експертизи від 23.03.2016 № 735/Ж, які зазначені в акті судово-медичного обстеження №948-Б від 12.10.2016, вказують лише на характер і давність тілесних ушкоджень, тобто імовірність спричинення рубців на тілі пораненням, яке могло мати місце у 1983 році.
Водночас, як свідчить зміст витягу з протоколу засідання Центральної військо-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 4026 від 20.09.2016, він постановлений на підставі висновку спеціаліста у галузі медичної експертизи від 23.03.2016 № 735/Ж, у якому відомості про обставини поранення та контузії, встановлені зі слів позивача.
У той же час, у зазначених документах не міститься відомостей про обставини поранення, контузії, травми, крім тих, що встановлені лише зі слів позивача.
Крім того, інші матеріали справи також не містять документів, з яких можливо встановити, що обставини поранення позивача, не пов'язані із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а рішення Центральної військово-лікарської комісії Міноборони від 21 вересня 2018 року № 94, викладене у формі протоколу, не є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №750/23/18 та від 20.11.2019 у справі №806/2512/18.
Отже, рішення відповідача прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень та підстави для скасування цього рішення відсутні.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було досліджено обставини захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, а окреслено лише спір по причині та обставинам справи, колегія суддів вважає помилковими, так як Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум при розгляді питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги позивачу не досліджувала питання щодо виплати грошової допомоги з приводу захворювання позивача, що пов'язано з виконанням останнім обов'язків військової служби в країнах, де велися бойові дії.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук