П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/1375/20
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Домусчі С.Д.,
- Кравця О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року, прийняте у складі суду судді Тарасишиної О.М. в місті Одеса по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 12.02.2020 року № 155250006386 та зобов'язання вчинити певні дії,-
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила суд:
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 83 від 06.09.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 надмірно виплачених сум пенсії у розмірі 296956,45 грн. за період з квітня 2006 року по серпень 2019 року та повернути суму триманих із пенсії ОСОБА_1 коштів на підставі рішення № 83 06.09.2019 року, починаючи з 01.10.2019 року на дату винесення рішення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області припинити стягнення із пенсії ОСОБА_1 20% щомісячно та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням заробітної плати за період роботи в ТОВ «Фабрика «Акація» з серпня 1994 року по грудень 1997 рік.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та з 2006 року отримує пенсію за віком. Відповідно до акту № 8936 від 05.08.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було проведено зустрічну перевірку достовірності та обґрунтованості відомостей, зазначених у довідці «про заробітну плату для обчислення пенсії» ОСОБА_1 з питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування заробітної плати за період з 01.08.1994 р. по 31.12.1997р., за наслідками якої, управлінням винесено рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій від 06.09.2019 року № 83, згідно якого сума переплати склала 296956,45 грн. та підлягає поверненню по 20% розміру пенсії до повного погашення переплати. Позивач вважає зазначене рішення протиправним у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 12.02.2020 року № 155250006386 та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 83 від 06.09.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 надмірно виплачених сум пенсії у розмірі 296956,45 грн. за період з квітня 2006 року по серпень 2019 року. Повернуто суму утриманих із пенсії ОСОБА_1 коштів на підставі рішення № 83 06.09.2019 року, починаючи з 01.10.2019 року на дату винесення рішення. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте із порушенням норм чинного законодавства та без врахування доводів відповідача, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що під час інвентаризації пенсійних справ було встановлено, що заробітна плата за період 1994-1998рр. перевищує в 5, 6 розмір середньої заробітної плати в України, в ході проведення зустрічної перевірки було встановлено що дані довідок від 20.06.2006 № 08, від 30.05.2006 № 35 не відповідають первинним документам. Апелянт зазначає, що згідно звітів по підприємству «Аурил» загальна сума нарахування фонду заробітної плати за 1997-1998 рр. значно менше сум заробітної плати, яка була вказана у довідці про заробітну плату від 20.06.2006 № 08, при цьому на думку апелянта судом не було враховано, що документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством не надано. Апелянт вказує, що позивач не заперечує того факту, що отримував заробітну платню, проте заперечує що надавав про це спірні довідки, водночас єдиною особою заінтересованою в отриманні пенсійного забезпечення в більшому розмірі є пенсіонер, в даному випадку позивач, а пенсійні виплати мають постійний характер, тому позивач не міг не звернути увагу на значне збільшення розміру пенсійних виплат. Крім того, на думку апелянта, при прийнятті рішення по справі суд не звернув увагу на доводи відповідача щодо стягнення на користь позивача суми судового збору з огляду на заборону використання коштів Пенсійного Фонду на цілі, не передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є пенсіонером з 2006 року та отримує пенсію за віком.
Відповідно до акту № 8936 від 05.08.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було проведено зустрічну перевірку достовірності та обґрунтованості відомостей, зазначених у довідці «про заробітну плату для обчислення пенсії» ОСОБА_1 з питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування заробітної плати за період з 01.08.1994 р. по 31.12.1997р., відповідно до висновку якого, дані довідки від 30.05.2006 р. № 35 не відповідають первинним документам (а.с. 19-23).
Як вбачається з відзиву на позовну заяву, під час перевірки довідки про заробітну плату від 30.05.2006 року №35 підприємством були надані договори про надання послуг та акти виконаних робіт, документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством не надано.
При цьому, відповідно до висновків акту перевірки № 8936 від 05.08.2019 року, довідку про заробітну плату № 35 від 30.05.2006 року не змінено іншою та не визнано у встановленому порядку недійсною.
06.09.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 83 про утримання надміру виплачених сум пенсій з ОСОБА_1 (а.с. 18).
Вважаючи зазначене рішення відповідача таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем у встановленому законом порядку не доведено факт зловживань з боку позивача, його вини чи недобросовісності щодо надання недостовірних даних та отримання переплати пенсії, а тому підстави для стягнення з ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсії відсутні.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера, або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Тобто, відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе за наявності однієї з двох умов: зловживання з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних. Вищевказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно ст. 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.
Відповідно до ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.
Частиною 2 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Отже, обов'язковою умовою стягнення надміру виплачених пенсій є допущення зловживань з боку пенсіонера та в жодному випадку вказані суми не можуть бути стягнуті у випадку призначення її на підставі недостовірних даних, формування яких не залежить від пенсіонера. В такому разі суми зайво виплаченої пенсії стягуються зі страхувальника. Вказаний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсії є вичерпним.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені зокрема у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року (справа №489/2351/16-а), від 26 березня 2020 року (справа №299/3616/16-а), від 07 лютого 2019 року (справа №344/6370/14-а), від 25 вересня 2018 року (справа № 340/644/15-а), які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, відповідальність за достовірність даних, що враховуються при виплаті пенсії, а також обов'язок відшкодовувати надміру виплачені суми соціальних виплат, несуть пенсіонери - у разі неповідомлення органу пенсійного фонду про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати, а також страхувальники - внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів.
Отже, для правильного вирішення питання про утримання надміру сплачених сум пенсії орган, що уповноважений призначати пенсії, має достеменно встановити, що факт переплати пенсії, що враховуються при її обчисленні, відбувся у зв'язку із поданням пенсіонером завідомо недостовірних відомостей.
Оцінюючи докази, що свідчать про можливе зловживання, судам слід виходити з презумпції дійсності документів, наданих для призначення пенсії, та презумпції добросовісності заявника. Ці презумпції може бути спростовано на підставі доказів, що доводять умисел заявника на отримання пенсії без законних для цього підстав.
Водночас, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи не вбачається жодних доказів допущення ОСОБА_1 зловживань з її боку. Так, як вбачається з відомостей, викладених в апеляційній скарзі, пенсійний орган вказує на встановлену невідповідність даних довідок від 20.06.2006 № 08, від 30.05.2006 № 35 первинним документам, тобто фактично мова йде про надання юридичними особами-роботодавцями недостовірних даних, формування яких не залежить від пенсіонера.
Положеннями ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Водночас, пенсія позивачу була призначена ще у 2006 році, проте як під час призначення пенсії, так і у період до 2019 року у пенсійного органу сумнівів щодо достовірності наданих довідок та їх змісту не виникало.
Згідно з ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477- ІV від 23.02.2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року).
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» суд звернув увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що «…у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб…».
Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Враховуючи викладене, суд критично оцінює доводи апелянта, що єдиною особою заінтересованою в отриманні пенсійного забезпечення в більшому розмірі є позивач, оскільки вказані доводи є неспроможними та не спростовують того факту, що відповідачем у встановленому законом порядку не доведено факт зловживань з боку позивача, його вини чи недобросовісності щодо надання недостовірних даних та отримання переплати пенсії.
Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі рішення від 06.09.2019 за №83 відповідач утримував щомісячно, починаючи з 01.10.2019 року, пенсію позивача.
Завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Разом з тим, враховуючи положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).
Враховуючи встановлені під час апеляційного розгляду обставини неправомірності оскаржуваного рішення відповідача, колегія суддів вважає, що саме зобов'язання відповідача повернути суму утриманих із пенсії ОСОБА_1 коштів на підставі рішення № 83 06.09.2019 року, починаючи з 01.10.2019 року на дату винесення рішення є ефективним способом захисту порушених прав позивача та дотриманням судом гарантій на те, що позивачу буде поновлено його порушене право на отримання неправомірно утриманих сум пенсії.
Доводи апелянта, що стягнення на користь позивача суми судового збору з огляду на заборону використання коштів Пенсійного Фонду на цілі, не передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є неправомірним, ґрунтуються на хибному розумінні відповідачем норм матеріального та процесуального права, та свідчать виключно про правовий нігілізм представника державного органу.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 12.02.2020 року № 155250006386 та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: С.Д. Домусчі
Суддя: О. О. Кравець