ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 травня 2020 року м. Київ № 640/9631/19
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій та рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач, ДМС України), в якому просить: визнати протиправним рішення Державної міграційної служби України від 08.05.2019 щодо заяви ОСОБА_1 від 16.04.2019 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; визнати протиправним бездіяльність Державної міграційної служби України, що виразилось в нерозгляді заяви ОСОБА_1 від 16.04.2019 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.04.2019 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ДМС України протиправно відмовлено у розгляді заяви від 16.04.2019, оскільки в ній зазначені істотні зміни щодо обставин, ніж ті, які були викладені в попередній заяві від 22.04.2015 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач зауважує, що відповідач фактично відмовив у розгляді поданої заяви, при цьому така відмова не оформлена у спосіб, передбачений законодавством України.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, в якому зазначено, що рішення за результатами поданої заяви від 16.04.2019 рішення не приймалось. При цьому, відповідач наголошує, що заява розглянута в порядку Закону України «Про звернення громадян», оскільки ДМС України підлягають розгляду скарги на рішення про задоволення/відхилення/залишення без розгляду на рішення територіальних органів ДМС, законодавством не передбачено процедури розгляду відповідачем такої заяви позивача по суті.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2020 у даній справі провадження в частині позовних вимог щодо визнання протиправним рішення Державної міграційної служби України від 08.05.2019 щодо заяви ОСОБА_1 від 16.04.2019 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту закрито.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд щодо решти позовних вимог зазначає наступне.
Заявою від 16.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до ДМС України щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Листом від 08.05.2019 № Б-3248-19/8/1528-19 відповідач повідомив, що станом на 07.05.2019 ОСОБА_1 перебуває в процедурі звернення за захистом в Україні та документовані довідкою про звернення за захистом в Україні № 009998 терміном дії до 10.09.2019, а тому до прийняття остаточного рішення судом у справі № 826/6846/17 інші, подані заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть розглядатись ДМС лише відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
Зокрема, відповідачем зауважено, що попередня заява від 22.04.2015 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вже розглядалсь в ДМС та рішенням від 30.05.2016 № 282-16 відмовлено у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення оскаржено до Окружного адміністративного суду м. Києва, рішенням якого у справі № 826/6846/17 відмовлено у задоволенні позову. Станом на 27.02.2019 справа не набрала законної сили, оскільки рішення оскаржено до апеляційного суду.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідно до п.1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п.13 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Згідно ч.ч. 1 та 2 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В силу статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Відповідно до ч.1 статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (ч.1 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Приписами ч.ч. 1 та 2 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Відповідно до ч.ч. 11 та 12 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 5 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (ч. 2 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Відповідно до п.2.1 Розділу ІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребую додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 №649 (надалі також - Правила № 649) уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», в тому числі, перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 цього Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; а також протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно пунктом 2.4 Розділу ІІ Правил у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: -видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; -вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Відповідно до п.8.1 Розділу VIІІ Правил ДМС відповідно до статті 12 Закону здійснює розгляд скарг на рішення територіальних органів ДМС: а) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, відповідач не наділений повноваженнями щодо розгляду поданої позивачем заяви від 16.04.2019 по суті в порядку Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки розгляд такої заяви відноситься до повноважень територіального органу ДМС.
Таким чином, відповідачем обґрунтовано розглянуто заяву в порядку Закону України «Про звернення громадян» та надано відповідь по суті зазначених питань листом від 08.05.2019 № Б-3248-19/8/1528-19.
Як наслідок, протиправної бездіяльності відповідача судом не встановлено, а тому відсутні підстави для зобов'язання Державну міграційну службу України розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.04.2019 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства України.
Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019 у справі № 826/6846/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.01.2019 - без змін.
Разом з тим, як зазначає відповідач, позивачем 11.09.2019 подано заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту безпосередньо до територіального органу ДМС, а саме до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби м. Києва та Київської області, яку прийнято останнім до розгляду та присвоєно № 608.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 293, 296 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій та рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач: Державна міграційна служба України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470)
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст.293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко