26 травня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/448/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження за правилами письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
І. РУХ СПРАВИ
1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач або ГУ ДПС у Чернівецькій області), в якому просить визнати протиправною, незаконною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернівецькій області від 15.04.2019 року № Ф-23543-56 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 18276,72 грн.
1.2. Ухвалою суду від 02.04.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
1.3. Ухвалою суду від 02.04.2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено; зупинено стягнення з ОСОБА_1 коштів у сумі 18276,72 грн. за вимогою Головного управління ДФС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23543-56 від 15.04.2019 року, на підставі якої постановою Першого відділу Державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області від 30.10.2019 року відкрито виконавче провадження №60364658 - до набрання судовим рішенням у цій справі законної сили.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2.1. 15.04.2019 року посадовими особами ГУ ДФС у Чернівецькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23543-56, якою позивачу нараховано недоїмку по єдиному соціальному внеску у розмірі 18276,72 грн.
2.2. Зазначена вимога сформована відповідачем на підставі того, що позивач, згідно реєстраційних даних контролюючого органу з 19.04.2001 року по теперішній час зареєстрований як фізична особа-підприємець. За таких підстав, на переконання відповідача, позивач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
2.3. З даною вимогою відповідача позивач не згідний повністю та вважає, що вона підлягає скасуванню.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Аргументи позивача
3.1. На думку представника позивача вимога про оплату боргу (недоїмки) від 15.04.2019 року № Ф-23543-56 підлягає скасуванню виходячи з наступного.
3.2. Зокрема, у позовній заяві представник позивача вказує, що з 17.08.2017 року позивач працевлаштований у ФОП ОСОБА_2 на посаді слюсаря з ремонту автомобілів, відтак за нього було сплачено єдиний соціальний внесок за 2017-2019 роки, що підтверджується довідками від 26.03.2020 року №3, №4 та №5. Крім того вказує, що позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування.
3.3. Відтак, представник позивач зазначає, що у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. В період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займався останньою, оскільки перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , котрий сплачував внесок з його заробітної плати. При цьому, ОСОБА_1 не подавав звітність, Головне управління ДФС у Чернівецькій області чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались та не надавались до Головного управління ДФС у Чернівецькій області бухгалтерські та інші документи.
3.4. Отже, ОСОБА_1 , хоч і був зареєстрований як фізична особа-підприємець, проте являвся найманим працівником, а тому був застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього був роботодавець. Внаслідок цього мета збору єдиного соціального внеску була досягнута за рахунок сплати єдиного соціального внеску роботодавцем, а тому вимога про сплату єдиного соціального внеску ОСОБА_1 є такою, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
3.5. При цьому, представник позивач вказує, що вимога Головного управління ДФС у Чернівецькій області від 15.04.2019 року № Ф-23543-56 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 18276,72 грн. є неузгодженою, оскільки Головне управління ДФС у Чернівецькій області не надсилало дану вимогу на адресу позивача, а саме: АДРЕСА_1 . Таким чином, відповідач порушив порядок подачі виконавчого документа на виконання до органів Державної виконавчої служби.
Аргументи відповідача
3.6. 22.04.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник позивача заперечує про задоволення позову.
3.7. Так, зазначає, що відповідно до даних АІС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 09.04.2001 року та перебуває на за загальній системі оподаткування, а також взятий на облік як платник Єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. На дату формування оскаржуваної вимоги позивач не перебував у стані припинення підприємницької діяльності.
3.8. Таким чином, Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску, де визначено суму внеску за 2017-2018 роки, оскільки єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
3.9. В обґрунтування зазначеного вказує, що з 01.01.2017 року набрали чинності зміни до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, згідно яких законодавець право платника єдиного соціального внеску щодо його сплати у разі відсутності доходу за квартальний період перетворив в обов'язок. При цьому, вказує, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
3.10. Щодо аргументів позивача про те, що він є найманим працівником, представник відповідача стверджує, що нарахування єдиного соціального внеску було здійснено за 2017-2018 роки, а найманим працівником позивач став з 17.08.2017 року. При цьому, офіційне працевлаштування не є підставою для звільнення від сплати єдиного соціального внеску.
3.11. Водночас, контролюючий орган не погоджується із твердженням позивача, що оскаржувана вимога йому не надсилалася, оскільки позивачем самостійно надано копію листа про направлення податкової вимоги, де зазначена його адреса.
3.12. Таким чином, представник відповідача стверджує, що ГУ ДФС у Чернівецькій області, при винесенні вимоги про сплату боргу від 15.04.2019 року № Ф-23543-56, діяло обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття об'єктивного рішення, в межах наданих повноважень та у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв'язку із чим підстави для визнання вимоги протиправною та її скасування відсутні.
IV. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Заяв та клопотань, окрім заяви про забезпечення позову, від учасників справи до суду не надходило.
V. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
5.1. Згідно ідентифікаційних даних з АІС “Податковий блок”, ОСОБА_1 з 19.04.2001 року зареєстрований як фізична особа-підприємець (а.с. 57).
5.2. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.04.2020 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .
Отже, в період з 19.04.2001 року по 28.04.2020 року позивач мав статус фізичної особи-підприємця.
5.3. Згідно довідки з місця роботи від 24.04.2020 року №2, виданою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , а також згідно відомостей з трудової книжки ОСОБА_1 з 17.08.2017 року ОСОБА_1 працевлаштований у ФОП ОСОБА_3 на посаді слюсаря з ремонту автомобілів (а.с. 17).
5.4. Відповідно до довідок про заробітну плату ОСОБА_1 від 26.03.2020 року №3, №4 та №5 за 2017-2019 роки, судом встановлено, що ФОП ОСОБА_3 в розрахунку заробітної плати ОСОБА_1 щодо сум вирахувань за 2017-2018 роки єдиного соціального внеску, зазначено, що за 2017 рік (починаючи з серпня 2017 року) із заробітної плати ОСОБА_1 сплачено єдиного соціального внеску у розмірі 3228,80 грн., а за 2018 рік - 9894,72 грн. (а.с. 18-20).
5.5. Однак, відповідно до наданої контролюючим органом інтегрованої картки ОСОБА_1 , за позивачем рахується заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску за період 2017-2018 роки у розмірі 18276,72 грн. Вказане також підтверджується наданим відповідачем розрахунком заборгованості по ОСОБА_1 (а.с. 56, 58-59).
5.6. 15.04.2019 року Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску № Ф-23543-56, якою від позивача вимагається сплатити борг у розмірі 18276,72 грн. (а.с. 23). Вказану вимогу направлено позивачу із рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 26). Однак, згідно довідки Укрпошти, відправлення не було вручено з причин «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с. 25). При цьому, на корінці вимоги про сплату боргу (недоїмки) даних про вручення оскаржуваної вимоги позивачу не зазначено (а.с. 23).
5.7. 30.10.2019 року Першим відділом державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління у Чернівецькій області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60364658 щодо примусового виконання вимоги № Ф-23543-56. Окрім цього, вказаною постановою з позивача стягується виконавчий збір у розмірі 1827,67 грн. (а.с. 21-22).
VІ. ПОЗИЦІЯ СУДУ
6.1. Предметом цього позову є вимога Головного управління ДФС у Чернівецькій області від 15.04.2019 року № Ф-23543-56 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 18276,72 грн., а тому суд має надати оцінку на предмет її правомірності та безпосередньо наявності підстав для її формування.
6.2. Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
6.3. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI під єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування розуміють консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
6.4. Під застрахованою особою розуміють фізичну особу, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI).
6.5. Отже, з викладеного слідує, що єдиний соціальний внесок є обов'язковим платежем, метою якого є забезпечення захисту прав застрахованих осіб, які такий внесок сплачували самостійно або за них такі внески сплачувались іншими особами.
6.6. Згідно частини 1 статті 12 Закону № 2464-VI завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.
6.7. Пунктом 3 частини 2 статті 12 Закону України №2464-VI передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.
6.8. Статтею 4 Закону №2464-VI визначено перелік платників єдиного соціального внеску, серед яких фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1).
6.9. У частині 4 статті 4 Закону №2464-VI визначено перелік осіб, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску, зокрема такими є особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
6.10. Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, наведених у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, а також те, що він у період з 19.04.2001 року по 28.04.2020 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, слідує, що він у вказаний період був платником єдиного соціального внеску.
6.11. Частиною 2 статті 6 Закону №2464-VI визначені обов'язки платника єдиного внеску, серед яких обов'язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1), подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (пункт 4).
6.12. Згідно частини 3 цієї ж статті Закону №2464-VI обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону. Тобто ці обов'язки поширювалися і на позивача.
6.13. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції зі змінами внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 року № 1774-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5- 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
6.14. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
6.15. Приписами частини 1 статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI);
- для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI).
6.16. Під мінімальним страховим внеском Закон №2464-VI розуміє суму єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини 1 статті 1), тоді як під максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску розуміється максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок (пункт 4 частина 1 статті 1 Закону №2464-VI).
6.17. Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
6.18. Із врахування зазначеного, мінімальний страховий внесок у 2017 році (розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 року - 3200,00 грн.) складав 3200 грн. х22%=704,00 грн./міс.; мінімальний страховий внесок у 2018 році (розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року - 3723,00 грн.) складав 3723 грн.х22%=819,06 грн./міс.
6.19. Таким чином, оскаржуваною вимогою визначено, що позивачу належить сплатити наявну за ним заборгованість по єдиному соціальному внеску за 2017 рік у сумі 8448,00 грн. (704,00 грн. х 12 міс) та за 2018 рік у сумі 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12 міс.), разом - 18276,72 грн.
6.20. Однак, суд звертає увагу на те, що позивач з 17.08.2017 року працевлаштований у ФОП ОСОБА_3 на посаді слюсаря з ремонту автомобілів, що підтверджується довідкою з місця роботи від 24.04.2020 року №2, і як зазначено вище саме в цей період (2017-2018 роки) йому, як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
6.21. Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому у цій справі суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена в його постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 та не вбачає підстав для відступлення від неї.
6.22. Так Верховний Суд (далі - Суд) у вказаній вище постанові дійшов наступних висновків:
«Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю “працівник” - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону Законом № 2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, Суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску».
6.23. Разом з цим, суд зазначає, що позивач працевлаштований у ФОП ОСОБА_3 17.08.2017 року, а відтак на підставі довідок про заробітну плату ОСОБА_1 від 26.03.2020 року №3, №4 та №5 за 2017-2019 роки, судом встановлено, що ФОП ОСОБА_3 із заробітної плати ОСОБА_1 сплачувався єдиний соціальний внесок починаючи з серпня 2017 року, а саме: за 2017 рік у розмірі 3228,80 грн., за 2018 рік - 9894,72 грн.
6.24. У свою чергу, контролюючим органом, позивачу, як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з початку 2017 року.
6.25. Враховуючи вищевикладену правову позицію Верховного Суду та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивач з 17.08.2019 року набув статусу застрахованої особи, як найманий працівник, і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
6.26. Разом з тим, з 01.01.2017 року по 16.18.2019 року в силу положень Закону №2464-VI позивач зобов'язаний був сплачувати єдиний соціальний внесок, оскільки будучи фізичною особою-підприємцем наділений був не тільки правами пов'язаними із здійснення підприємницької діяльності, а й обов'язками, у тому числі щодо сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
6.27. Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказ Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) (далі - Інструкція № 449) у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
6.28. Поряд з цим, відповідно частини 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату, а згідно частини 1 цієї статті Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
6.29. Згідно із частиною 16 статті 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
6.30. Оскаржуваною вимогою від 15.04.2019 року № Ф-23543-56 від позивача вимагається сплатити борг у розмірі 18276,72 грн., з яких 8448,00 грн. за 2017 рік.
6.31. Водночас, згідно довідки про заробітну плату ОСОБА_1 від 26.03.2020 року №3 ФОП ОСОБА_3 із заробітної плати ОСОБА_1 за 2017 рік сплачено єдиного соціального внеску у розмірі 3228,80 грн.
6.32. Відтак, суд зазначає, що сума фактично несплаченого позивачем єдиного соціального внеску за 2017 рік становить 5219,20 грн. (8448,00 грн. - 3228,80 грн.)
6.33. Отже, із врахуванням того, що в інформаційній системі Головного управління ДФС у Чернівецькій області міститься інформація про недоїмку позивача щодо сплати єдиного соціального внеску, а також те, що представник позивача у поданій позовній заяві підтверджує факт несплати позивачем протягом 2017 року єдиного соціального внеску, відповідач на підставі статті 25 Закону №2464-VI мав всі законні підстави сформувати та надіслати ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 15.04.2019 року № Ф-23543-56 у розмірі 5219,20 грн.
6.34. Стосовно аргументів представника позивача щодо того, що Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області не направляло поштовим зв'язком оскаржувану вимогу ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
6.35. Як зазначено судом вище, у поданій до суду позовній заяві, представник позивач вказує, що вимога Головного управління ДФС у Чернівецькій області від 15.04.2019 року №Ф-23543-56 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 18276,72 грн. є неузгодженою, оскільки Головне управління ДФС у Чернівецькій області не надсилало дану вимогу на адресу позивача, а саме: АДРЕСА_1 .
6.36. Однак, суд не погоджується з таким твердженням представника позивача, оскільки з матеріалів справи встановлено, що оскаржувану вимогу направлено позивачу із рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 26). Проте, згідно довідки Укрпошти, відправлення не було вручено з причин «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с. 25).
6.37. Щодо вказаного суд зазначає, що порядок надіслання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику визначений Інструкцією № 449.
6.38. Так, згідно пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
6.39. При цьому, суд звертає увагу на те, що рішенням Чернівецької міської ради від 06.03.2014 р. № 1115 вулицю Червоноармійську перейменовано на вулицю Героїв Майдану.
6.40. Відтак, оскаржувану вимогу вірно направлено позивачу на адресу, яку зазначає представник позивача у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 , оскільки така адреса у зв'язку із перейменуванням вулиць у м. Чернівцях є ідентичною адресі: АДРЕСА_1 .
6.41. Отже, враховуючи вищезазначене, з урахуванням положень пункту 4 розділу VI Інструкції № 449, слід прийти до висновку, що вимога Головного управління ДФС у Чернівецькій області від 15.04.2019 року № Ф-23543-56 про сплату боргу (недоїмки) належним чином надіслана та вручена ОСОБА_1
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
7.1. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною 2 статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.
7.2. Аналізуючи матеріали адміністративної справи у своїй сукупності, суд вважає, що відповідачем протиправно нараховано позивачу до сплати суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017 рік (у період починаючи з 17.08.2017 року) та за 2018 рік у розмірі 13057,52 грн. (18276,72 грн. - 5219,20 грн.). А тому, вимога Головного управління ДФС у Чернівецькій області від 15.04.2019 року № Ф-23543-56 в частині сплати боргу (недоїмки) у розмірі 13057,52 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
7.3. Посилання контролюючого органу на наявність у позивача обов'язку сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець, будучи при цьому найманим працівником, не відповідає нормам чинного законодавства України, та відповідно призводить до подвійної сплати єдиного соціального внеску ним особисто та роботодавцем.
7.4. Водночас, за період з 01.01.2017 року по 17.08.2017 року позивач, будучи фізичною особою-підприємцем, зобов'язаний був сплачувати єдиний соціальний внесок. Відтак, вимога Головного управління ДФС у Чернівецькій області від 15.04.2019 року № Ф-23543-56 в частині сплати боргу (недоїмки) у розмірі 5219,20 грн. є правомірною. Чинне законодавство України не містить положень, які б звільняли позивача від сплати єдиного соціального внеску у вказаний період, будь-яких доказів сплати ним єдиного соціального внеску він суду не надав.
7.5. Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що зазначений позов підлягає часткову задоволенню, виходячи із обставин, які викладені в мотивувальній частині цього рішення.
7.6. При цьому, суд зазначає, що інші доводи сторін по справі, наведені у заявах по суті, вищезазначених висновків суду не спростовують.
VІІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
8.1. Статтею 139 КАС України вирішено питання розподілу судових витрат.
Зокрема, відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
8.2. При поданні до суду цього позову позивач, згідно квитанції № 158 від 27.03.2020 року, сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн. Оскільки позов задоволено частково суд стягує за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 597,00 грн. (пропорційно задоволеним вимогам).
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернівецькій області від 15.04.2019 року № Ф-23543-56 у частині сплати ОСОБА_1 боргу (недоїмки) у розмірі 13057,52 грн.
3. У частині визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Чернівецькій області від 15.04.2019 року № Ф-23543-56 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) у розмірі 5219,20 грн. - у задоволенні позову відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого згідно квитанції № 158 від 27.03.2020 року судового збору у розмірі 597 (п'ятсот дев'яносто сім) грн. 00 коп. (пропорційно задоволеним вимогам).
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (58013, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 200-А, код ЄДРПОУ 43143196).
Суддя О.В. Анісімов