Справа № 420/1749/20
26 травня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Міністерства оборони України (пр-т. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168), комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначення і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ-168, 03168) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом (а.с. 1-6, 38-43) до Міністерства оборони України (далі - МОУ), комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначення і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Комісія МОУ), в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати п. 37 протоколу засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.04.2019 року № 41, яким відмовлено Міністерством оборони України в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку з настанням інвалідності, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби;
зобов'язати МОУ призначити та виплатити в місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду, одноразову грошову допомогу йому - ОСОБА_1 , у зв'язку з настанням інвалідності II групи, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму станом на 01.01.2019 року.
Позивач зазначив, що 21.01.2019 року під час огляду органами МСЕК його вперше визнано інвалідом II групи, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (довідка МСЕК серія 12 ААБ № 234361 від 21.01.2019 року).
У відповідності до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», він 21.01.2020 року звернувся до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - Одеський ОТЦКСП) із заявою та необхідним переліком документів про виплату одноразової грошової допомоги.
У Одеському ОТЦКСП ним було отримано витяг з протоколу засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 5 квітня 2019 року №41, яким йому відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.
Позивач вважає вказану відмову протиправною, оскільки він, як громадянин України, має право на отримання вказаної допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням Закону України від 07.06.2001 №2495-ІІІ, яким ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.
З аналізу положень ст. 16, 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вбачається, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується у разі, якщо інвалідність настала внаслідок контузії під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, в тому числі після звільнення такої особи з військової служби.
Відповідно до статті 1 зазначеного Протоколу, ратифікований Законом України від 07.06.2001 року №2495-ІІІ, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу PCР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Вищезазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте, вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу PCP, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.
Відтак, громадяни України мають право, гарантоване Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю внаслідок травми, яка пов'язана із виконанням обов'язків військової служби.
Позивач вказує, що вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №816/978/16 та від 21 червня 2018 року у справі № 816/958/16.
Позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 04.03.2020 року позов залишений без руху та наданий строк для усунення недоліків (а.с. 25-27).
Ухвалою суду від 27.03.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 59-61).
Ухвалою суду від 27.03.2019 року залучено до участі у справі у якості співвідповідача комісію МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначення і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (а.с. 63-64).
Ухвалою суду від 22.04.2020 року відмовлено Міністерству оборони України у задоволенні клопотання про розгляд в порядку загального позовного провадження справи №420/1749/20, витребувані докази у відповідача (а.с. 87-90).
Представник відповідача МОУ надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що військова служба, згідно з приписами частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» - це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Враховуючи наведене вище, в розумінні Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - військовослужбовець, це громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють професійну діяльність, пов'язану із обороною України (не РФ), її незалежності та територіальної цілісності.
При цьому, згідно з приписами пункту 3 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу в ЗСУ.
Тобто, на думку представника відповідача, на осіб, які були громадянами РФ та здійснювали діяльність з оборони РФ норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюються.
Щодо позиції Верховного суду у справах № 816/978/16 та № 816/958/16, на які посилається позивач, суди дійшли висновку про задоволення позовів з огляду на те, що позивачі є громадянами України, але отримали інвалідність внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в свою чергу, позивач отримав травму під час навчально-тренувальних стрибків з парашутом 16 листопада 1992 року м. Рязань, а не під час бойових бій.
В додатках до позовної заяви є виписний епікриз з історії хвороби № 129 виданий старшому лейтенанту ОСОБА_1 про те, що останній перебував на лікуванні з 07.08.1993 по 21.08.1993 р.р. у військовій частині НОМЕР_1 , в той час коли наказом Начальника училища №70 з 26 березня 1993 року - капітан ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу училища та направлений на військовий облік до Радянського РВК м. Рязань.
Представник відповідача зазначив, що громадянином України позивач є з 06.07.1999 року та зареєстрований у місті Одесі з 02 лютого 2000 року, в той же час позивачем не спростовується факт отримання ним страхових виплат відповідно до законодавства Російської Федерації.
МОУ не порушувало прав позивача як колишнього військовослужбовця РФ. Представник відповідача вказує, що позивач надав до суду копії документів що викликають сумнів у їх достовірності, що має важливе значення для вирішення спору, та подавалися для розгляду питання щодо призначення одноразової грошової допомоги.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , 1963 року народження, є громадянином України (паспорт НОМЕР_2 виданий 26.07.1999 року, а.с. 56-57).
Позивач проходив службу в Збройних Силах Російської Федерації. Звільнений зі служби в запас за ст. 59 п. «г» Положення про проходження військової служби офіцерським складом Збройних Сил (по обмеженому стану здоров'я) наказом заступника міністра оборони Російської Федерації по особовому складу №0196 від 10.02.1993 року (а.с. 14).
21.01.2019 року МСЕК позивачу встановлена II група інвалідності. Протоколом Центральної військово-лікарської комісії МОУ №3534 від 12.12.2018 року по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, травм, каліцтв визнано його травми пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 7-9).
21.01.2019 року позивач звернувся із заявою про призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності (а.с. 53).
Згідно з витягом з протоколом засідання Комісії МОУ від 05.04.2019 року №41 (п.37) Комісія МОУ розглянувши подані документи дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги капітану ОСОБА_1 , якого звільнено 26.03.1999 зі Збройних Сил Російської Федерації та 21.01.2019 в Україні під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оскільки законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн (а.с. 54).
Позивач вважаючи вказане рішення протиправним звернувся до суду з позовом.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ, та прийнятого відповідно ст. 16 вказаного Закону Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 (далі Порядок 975).
Статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
За приписами пп.1 п. 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - уразі встановлення інвалідності II групи.
Позивачу 21.01.2019 року МСЕК встановлена II група інвалідності, а протоколом Центральної військово-лікарської комісії МОУ №3534 від 12.12.2018 року по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, травм, каліцтв визнано його травми пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби.
Проте згідно з витягом з протоколу засідання Комісії МОУ від 05.04.2019 року №41 (п. 37) позивачу відмолено в призначенні одноразової грошової допомоги.
Комісія не заперечувала визнання 21.01.2019 року в Україні органами МСЕК позивача, якого звільнено 26.03.1999 зі Збройних Силах Російської Федерації, особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
Єдиною підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про призначення та виплати йому одноразової допомоги зазначено те, що законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.
Розглянувши та оцінивши надані учасниками справи докази суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 7 КАС України встановлені джерела права, які застосовуються судом. Відповідно до частин 1-3 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14 лютого 1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України від 07.05.2001 року №2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.
Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Частиною 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд, вирішуючи справу за позовом ОСОБА_3, який проходив військову службу та звільнявся зі служби в Збройних Силах Російської Федерації, до МОУ про протиправність рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової допомоги та зобов'язання МОУ призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, заначив наявність у позивача права на цю допомогу відповідно до Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, до Закону України від 07.05.2001 року №2495-ІІІ, яким ратифікований Протокол до вказаної Угоди.
Крім того, Верховний суд дійшов правового висновку відповідно до якого незважаючи на те, що вищезазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте, вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.
Зазначений правовий висновок також вказаний Верховним Судом у постанові від 30.04.2020 року по справі №295/12485/17.
У вказаній постанові від 30.04.2020 року Верховний Суд також зазначив, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Відповідно до п. 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов'язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Судом встановлено, що документи подані позивачем не були направлені на доопрацювання, що свідчить про подання позивачем документів у повному обсязі відповідно до Порядку. Результатом розгляду поданого пакету документів для суб'єкта владних повноважень є прийняття рішення на власний розсуд, а саме приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні.
Судом встановлено, що єдиною підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у рішенні Комісії МОУ від 05.04.2019 року №41 (п. 37 Протоколу) зазначено те, що законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.
Суд дійшов висновку, що Комісією протиправно відмовлено позивачу у призначенні та виплаті одноразової допомоги з вказаної підстави. Будь-яких інших передбачених законом підстав для відмови у виплаті допомоги відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено, відповідно є обґрунтованими вимоги позивача про захист його прав шляхом зобов'язання МОУ призначити та виплатити одноразову грошову допомогу йому у зв'язку з настанням інвалідності II групи, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача викладені у відзиві на позов, що Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не розповсюджується на позивача з посиланням на те, що він проходив службу у збройних силах РФ, оскільки вказаний Закон розповсюджується на позивача відповідно до міжнародних норм, зокрема до Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, до Закону України від 07.05.2001 року №2495-ІІІ, яким ратифікований Протокол до вказаної Угоди.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачами не надано належних та допустимих доказі щодо правомірності прийнятого рішення.
Щодо твердження представника відповідача про неможливість застосування правових висновків Верховного суду у справах №816/978/16 та №816/958/16, оскільки вони стосуються осіб, які є громадянами України, але отримали інвалідність внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, враховуючи те, що позивач отримав травму під час навчально-тренувальних стрибків з парашутом 16 листопада 1992 року м. Рязань, а не під час бойових бій - суд вважає таке твердження неспроможним. У справах №816/978/16 та №816/958/16 позивачі-військовослужбовці дійсно були учасниками бойових дій, проте це не є визначальним для вирішення спірних правовідносин, оскільки відповідно до ст. 1 Протоколу до Угоди розповсюджується на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Позивач для постійного проживання обрав Україну. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Таким чином, визначальним є саме встановлення військовослужбовцю інвалідності після звільнення з військової служби, яка настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази надані сторонами з урахуванням встановлених обставин по справі суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого п. 37 протоколу засідання від 05.04.2019 року №41, яким відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу у зв'язку з настанням інвалідності, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби та зобов'язання МОУ призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв'язку з настанням інвалідності II групи, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму станом на 01.01.2019 року.
Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Міністерства оборони України (пр-т. Повітрофлотський, 6, м. Київ-168, 03168, код ЄДРПОУ 000340022), комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначення і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ-168, 03168) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого п. 37 протоколу засідання від 05.04.2019 року №41, яким відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку з настанням інвалідності, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв'язку з настанням інвалідності II групи, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму станом на 01.01.2019 року.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва
.