Справа № 420/2108/20
15 травня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул..Преображенська,44, м.Одеса, 65014) про визнання протиправною відмову Головного управління ДМС України в Одеській області від 29.02.2020 року №5118-283/5118.1-20 в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,-
З позовом до суду звернулась ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул..Преображенська,44, м.Одеса, 65014) про визнання протиправною відмову Головного управління ДМС України в Одеській області від 29.02.2020 року №5118-283/5118.1-20 в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду було відкрито провадження по справі №420/2108/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначила, що вона звернулася до Білгород-Дністровського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області з проханням щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року її неповнолітній доньці - ОСОБА_2 , у зв'язку з настанням 16-ти річчя. Листом керівництво Білгород-Дністровського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області відмовило позивачу у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Позивач вважає, що Білгород-Дністровський районний відділ ГУ ДМС України в Одеській області грубо порушує права її неповнолітньої доньки, у зв'язку з чим звернулась до суду з цим позовом.
Представник відповідача 06.04.2020 року за (вхід.№14805/20) надав до суду відзив щодо відмови позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі пославшись на те, що до ГУ ДМС України в Одеській області в особі Білгород-Дністровського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області звернулась ОСОБА_1 із заявою про оформлення і видачу ОСОБА_2 паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і без присвоєння унікального номера запису в ЄДДР (УНЗР). 29.02.2020 року Білгород-Дністровським РВ та ГУ ДМС України в Одеській області у межах строку визначеного Закону України «Про звернення громадян» надав позивачу письмову відповідь на її заяву з відповідними роз'ясненнями щодо отримання паспорта громадянина України. У наданій відповіді зазначено, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. На час виникнення спірних правовідносин було чинним Положення про паспорт громадянина України затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. Відповідно до пунктів 2-4 вказаного Положення, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Відповідно до п.1.3. наказу МВС України «Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» від 13.04.2012 року № 320 (далі - Наказ № 320) для оформлення паспорта особа подає: заяву про видачу паспорта (додаток 1) (далі - заява);
свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см (фотокартки, що подаються для оформлення паспорта, мають бути виконані з одного негатива, із зображенням обличчя виключно анфас, без головного убору, виготовленими на тонкому білому або кольоровому фотопапері без кутика; для громадян, які постійно носять окуляри, обов'язкове фотографування в окулярах); платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або копію документа про звільнення від сплати державного мита; довідку про реєстрацію особи громадянином України або свідоцтво про належність до громадянства України, а в необхідних випадках - інші документи, визначені статтею 5 Закону України «Про громадянство України» (за необхідності); паспорт громадянина України для виїзду за кордон - для громадян України, які постійно проживали за кордоном, після повернення їх на проживання в Україну; посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). Таким чином, вказаний перелік документів необхідний як для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки так і для видачі паспорта громадянина України у формі картки. Відповідач оцінюючи вимоги позивача про покладення на нього обов'язку щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ зазначає, що оскільки позивач не звернувся із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги - оформлення та видача паспорта громадянина України, то у відповідача відсутні протиправні дії, а так само відсутні підстави для зобов'язання відповідача видати такий паспорт. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 року «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Порядок) (у редакції, чинній на момент звернення позивача до відповідачів) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм. Пунктом 2 Порядку зазначено, що паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Відповідно до пункту 3 постанови №302, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано. Також слід зазначити, що наказ № 320 був документом, який встановлював порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки. Наказ № 320 втратив чинність на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року № 320» № 161 від 01.03.2018 року. Відповідач у відзиві вказує, що на день звернення позивача із заявою, у ГУ ДМС України в Одеській області були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки. На підставі вищевикладеного, заяву позивача було розглянуто на підставі Закону України «Про звернення громадян» та надано відповідь на порушені в заяві питання.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановлює наступні факти та обставини:
У лютому 2020 року ОСОБА_1 разом із донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулися до Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з проханням щодо оформлення та видачі паспорта ОСОБА_2 у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року, не надання згоди на обробку персональних даних, а саме, на присвоєння УНЗР, включення цих даних до Єдиного державного демографічного реєстру та здійснення будь-яких маніпуляцій з тілом особи (зняття біометричних даних, тощо).
29.02.2020 року Білгород-Дністровським РВ та ГУ ДМС України в Одеській області у межах строку визначеного Закону України «Про звернення громадян» надав позивачу письмову відповідь на її заяву з відповідними роз'ясненнями щодо отримання паспорта громадянина України.
У наданій відповіді відповідачем зазначено, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши законність дій та рішень відповідача, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ст.5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Згідно з п.п.1,3,5,8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992 року, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Таким чином, Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992 року, передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до пп. «а» п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, крім іншого, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься паспорт громадянина України.
Згідно з положеннями ст.14 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Таким чином, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено можливість видачі документа у формі книжечки і у вигляді картки.
Відповідно до ч.7 ст.16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» також передбачено можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки.
Таким чином, вказаними нормами права передбачено два рівнозначних альтернативних варіанти оформлення документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка.
Згідно з ст.21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
При цьому, згідно з ст.35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини в своєму Рішенні від 01.07.2014 року по справі "S.A.S. проти Франції" (Заява № 43835/11) зазначив: "… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 Конвенції перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції» [ВП], № 27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin , § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі "Arrowsmith проти Сполученого Королівства, № 7050/75, доповідь Комісії від 12.10.1978 року, DR 19; рішення у справі «Kalac проти Туреччини» від 01.07.1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin , §§105 і 121). […] 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі «D.H. та інші проти Чеської Республіки» [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою «об'єктивних і достатніх підстав», тобто, якщо вони не служать досягненню «легітимної мети» або якщо не забезпечено «належного пропорційного співвідношення» між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196). …".
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Згідно з ч.1 ст.16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» в редакції Закону від 20.11.2012 року особам, які через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідний бланк документа, гарантується право на відмову від отримання такого документа або від внесення інформації до безконтактного електронного носія.
Відповідно до ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст.32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до ч.6 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних», не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 має право через свої релігійні переконання отримати паспорт громадянина України без електронного носія.
Разом з цим, згідно з ч.4 ст.21 чинної редакції Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Оскільки чинна редакція Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» не передбачає альтернативи паспортам з безконтактним електронним носієм і не може забезпечити реалізацію такого права, то це право має реалізовуватися у спосіб, передбачений Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 року, шляхом видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки без електронного носія.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».
За сталою практикою Європейського суду з прав людини, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37). Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Відповідно до ст.14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
З урахуванням зазначеного, не оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки без електронного носія саме через релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує його права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві.
До такого ж висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.09.2018 року у зразковій справі № 806/3265/17.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 26.03.2018 року прийняв рішення у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом ОСОБА_4 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, про визнання бездіяльності протиправною щодо не оформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки та зобов'язання оформити та видати бланк паспорта у формі паспортної книжечки, яким у задоволенні позову відмовив повністю.
Велика Палата Верховного Суду 19.09.2018 року прийняла постанову у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом ОСОБА_4 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, про визнання бездіяльності протиправною щодо не оформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки та зобов'язання оформити та видати бланк паспорта у формі паспортної книжечки, якою апеляційну скаргу ОСОБА_4 та осіб, які приєднались до цієї апеляційної скарги, на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.03.2018 року було задоволено частково, рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.03.2018 року було скасовано та прийнято нове про часткове задоволення позову, визнано протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі ОСОБА_4 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ та зобов'язано Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_4 паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ, в решті позову було відмовлено.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно з ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ч.ч.5-6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Велика Палата Верховного Суду у вказаному рішенні дійшла наступних висновків: норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне імя, що становить порушення ст. 8 Конвенції; позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID -картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря; законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
За таких обставин, з урахуванням зазначеного, бездіяльність ГУ ДМС України в Одеській області щодо не оформлення паспорту громадянина України неповнолітній особі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі паспортної книжечки є протиправною.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі паспортної книжечки.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул..Преображенська,44, м.Одеса, 65014) про визнання протиправною відмову Головного управління ДМС України в Одеській області від 29.02.2020 року №5118-283/5118.1-20 в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягають задоволенню на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.
Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст.139,242-246 КАС України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління ДМС України в Одеській області від 29.02.2020 року №5118-283/5118.1-20 в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С.Єфіменко
.