Справа № 420/2136/20
26 травня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Марина П.П.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, зобов'язання перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач, з урахуванням зміни позовних вимог, просить:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 січня 2008 року по 29 лютого 2018 року та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 лютого 2018 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2008 року по 29 лютого 2018 року та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 лютого 2018 року у розмірі 83625 (вісімдесят три тисячі шістсот двадцять п'ять) грн.;
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з включенням до її обчислення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% місячного забезпечення;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з включенням до її обчислення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення з врахуванням суми вже виплаченої одноразової грошової допомоги.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач проходив військову службу у військової частині НОМЕР_1 та наказом (по стройовій частині) від 19.06.2017 року №123 звільнений з військової служби у запас. Позивач зазначає, що за період проходження військової служби, починаючи з 01.01.2008 року, йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення при виключенні зі списків особового складу йому була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога (вихідна допомога) у разі звільнення з військової служби, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393, без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував на день звільнення. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними та такими, що порушують встановлене ст.43 Конституції України право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Представником відповідача 08.04.2020 року до суду надано відзив (а.с.20-27) згідно якого командування військової частини НОМЕР_1 не погоджується вимогами в повному обсязі, у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю. Відповідач зазначає, що проведення індексації перебуває у прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі. З 01 січня 2016 року грошове забезпечення військовослужбовцям відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року №3 було значно збільшено за рахунок збільшення розмірів їх преміювання. Для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Окремо відповідач зазначає, що механізм нарахування та виплати індексації у поточному році за попередні роки Порядком №1078 не передбачений. У той же час, з'ясовуючи правову природу виплати суми індексації в розрізі норм Закону №2017-ІІІ та Закону №1282-ХІІ й Порядку №1078, необхідно дотримуватися положення щодо співвідношення загальних та спеціальних норм. У даному випадку норми Закону №2017-ІІІ носять загальний характер, а норми Закону №1282-ХІІ й Порядку №1078 - спеціальний. Таким чином, положення Закону №1282-ХІІ й Порядку №1078 носять пріоритетний характер у співвідношенні з нормами Закону №2017-111. Протягом спірного періоду у відповідача не було можливості здійснювати виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців у межах наявного фінансового ресурсу.
Відповідач стверджує, що підстави для проведення перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 29 лютого 2018 року відсутні. Щодо виплати одноразової грошової допомоги з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, відповідач зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка була передбачена Постановою №889 та Інструкцією №595, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому вона не включається до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, законних підстав для перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з включенням до грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди у командування військової частини НОМЕР_1 немає. Здійснюючи нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги відповідач діяв відповідно до чинного законодавства України та виключно в межах наданих йому повноважень. Протиправність, наявність якої є підставою для задоволення адміністративного позову, в діях військової частини НОМЕР_1 відносно позивача, на переконання відповідача, відсутня.
Позивачем, 13.04.2020 року надано відповідь на відзив (а.с.43-44), в якій позивач зазначає, що в грудні 2015 року, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 «Про упорядження структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», до Порядку №1078 внесені зміни, якими запроваджено єдині підходи для проведення індексації, в тому числі грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України. Враховуючи, що підвищення посадових окладів для військовослужбовців Збройних Сил України Кабінет Міністрів України здійснив у 2007 та 2017 роках, згідно відповідних постанов №1294 від 07.11.2007 року (набрала чинність з 1 січня 2008 року) та №704 від 30.08.2017 року (набрала чинність з 1 березня 2018 року), позивач вважає, що період обчислення індексу споживчих цін для нарахування індексації грошового забезпечення повинен починатися з січня 2008 року та закінчуватися наприкінці лютого 2018 року. Але сума індексації, яку відповідач повинен сплатити позивачу, на його переконання, складається наростаючим підсумком починаючи з моменту вступу в дію постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013, тобто з 01.01.2016 року. Крім цього, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 16.05.2019 року по справі №826/11679/17 в частині, що стосується вимоги виплати одноразової грошової допомоги з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Ухвалою суду від 17.03.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.06.2017 року №123 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 08 червня 2017 року №24 капітана ОСОБА_1 , звільнено у запас за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) та відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.06.2017 року №123 направлено для зарахування на військовий облік до Малиновського РВК міста Одеси (а.с.4).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.06.2017 року №123, з 19 червня 2017 року позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення; виплачено надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, премію у розмірі 450% посадового окладу, щомісячну додаткову винагороду у розмірі 60% місячного грошового забезпечення, передбачені наказом Міністра оборони України №88 від 09.02.2017 року, рішення МОУ України №1223/з/12 від 15.02.2017 року, за період з 01 по 19 червня 2017 року.
В наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 19.06.2017 року №123 зазначено, що щорічна основна відпустка за 2017 рік позивачем не використана, грошову допомогу на оздоровлення отримав; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260, не отримав; виплачено компенсацію за 19 діб невикористаної чергової відпустки за 2017 рік у сумі 3851,30; виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 29 повних календарних років служби.
Виплата позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 19.06.2017 року з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, надбавки за кваліфікацію, премії, додаткової грошової винагороди в розмірі 182012,36 грн., підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 (а.с.5).
Позивач, звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявами, в яких просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2017 року та перерахувати і виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №898.
Військовою частиною НОМЕР_1 на заяву позивача стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2017 року надано відповідь від 18.02.2020 року, в якій зазначено, що для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в січні 2016 року - червні 2017 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Зазначене підтверджується листами Департаменту фінансів Міністерства оборони України (№248/3/9/1/2 від 04.01.2016 року, №248/3/9/1/940 від 16.08.2017 року). Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, не передбачає механізм нарахування та виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. Відповідачем у даному листі зазначено, що індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2017 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, і законних підстав для вчинення таких дій у військової частини НОМЕР_1 немає (а.с.6).
На заяву позивача стосовно перерахунку і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №898, військовою частиною НОМЕР_1 , листом від 18.02.2020 року повідомлено, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка була передбачена Постановою №889 та Інструкцією №595, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому вона не включається до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. З огляду на викладене, законних підстав для перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з включенням до грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди у командування військової частини НОМЕР_1 немає (а.с.7-11).
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ст.65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідності до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Щодо вимоги здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з включенням до її обчислення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення з врахуванням суми вже виплаченої одноразової грошової допомоги.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами (ч.1 ст.40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1, 2, 4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Згідно із Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 року №1294 (яка була чинна на момент звільнення позивача), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 року №1294, виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Згідно із п.п.2 п.1 Постанови Кабміну України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 року №889 (далі - постанова №889), уряд установив щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби):
з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
Як встановлено судом вище, позивача Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 08 червня 2017 року №24 звільнено у запас за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту).
На момент звільнення з військової служби, розмір отриманої щомісячної додаткової грошової винагороди складав - 60% місячного грошового забезпечення (а.с.5).
Проте, відповідачем не включено позивачу до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі, передбаченому Постановою №889 щомісячну додаткову грошову винагороду.
Підставою невключення позивачу до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі, передбаченому Постановою №889 щомісячної додаткової грошової винагороди відповідач зазначає те, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка була передбачена Постановою №889 та Інструкцією №595, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому вона не включається до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
При цьому, відповідач посилається на п.8, 9 «Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України», затвердженої Наказом Міністра оборони України 15.11.2010 року №595 (яка втратила чинність 16.12.2016 року на підставі затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України наказом МОУ від 24.10.2016 року №550) та п.38.1, п.38.6 «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженої Наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.8 та п. 9 «Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України», затвердженої Наказом Міністра оборони України 15.11.2010 року №595 , винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Аналогічні положення містили пункти 8 та 9 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України наказом МОУ від 24.10.2016 року №550 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.38.1 «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженої Наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у пунктах 38.1 та 38.2 цієї Інструкції, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються: звільненим з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення); які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв'язку зі скороченням штатних посад), - посадовий оклад, оклад за військовим званням на день звільнення з військової служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), що отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами відповідно до законодавства України (38.6 «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженої Наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260).
Суд звертає увагу, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні нормативно-правові акти, які звужують поняття грошового забезпечення, та суперечать вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.12.2019 року по справі №295/5200/18.
Також, суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду по справі №522/2738/17 в постанові від 06.02.2019 року, відповідно до яких, щомісячна додаткова грошова винагорода, з якої щомісяця її виплати утримувався єдиний внесок, має бути включена до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення пенсії.
З наявної в матеріалах справи довідки Військової частини НОМЕР_1 про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за період з 01.01.2015 року по 19.06.2017 року щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця (а.с.5).
Також, суд зазначає, що згідно загальних засад права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.
Зазначена позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 року у справі №800/426/17.
З урахуванням зазначеного, та неврахування відповідачем пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог в частині шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з включенням до її обчислення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% місячного забезпечення та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з включенням до її обчислення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення з врахуванням суми вже виплаченої одноразової грошової допомоги.
Щодо вимоги визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 січня 2008 року по 29 лютого 2018 року та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 лютого 2018 року; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2008 року по 29 лютого 2018 року та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 лютого 2018 року у розмірі 83625 (вісімдесят три тисячі шістсот двадцять п'ять) грн.
В силу ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі: до 01 січня 2016 року - 101 відсоток, після 01 січня 2016 року - 103 відсотки (з 01 січня 2016 року набрав чинності Закон від 24 грудня 2015 року №911-VIII, яким внесено зміни до вказаного Закону, зокрема змінено відсоток порогу індексації в сторону збільшення).
Згідно з ч.1 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч.2 ст.5 Закону №1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч. 6 ст. 5 Закону №1282-XII).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства. (абз.8 п.4 Порядку №1078).
Згідно з п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, з аналізу наведених положень законодавства випливає, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Відповідно до вимог вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Судом встановлено, що відповідно до карток особового рахунку позивача за 2008 рік - 2015 рік індексація позивачу виплачена окремо (а.с.28-35).
Отже, за даний період позивачу проводилась індексація грошового забезпечення.
Відповідно до картки особового рахунку позивача за 2016 рік індексація позивачу не нараховувалась та жодних доказів нарахування та виплати індексації відповідачем до суду не надано (а.с.36).
При цьому, з довідки про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 19.06.2017 року також вбачається, що відповідачем за вказаний період не нараховувалась та не виплачувалась індексація. (а.с.38).
Водночас, позивача просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2008 року по 29 лютого 2018 року та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 лютого 2018 року у розмірі 83625 (вісімдесят три тисячі шістсот двадцять п'ять) грн.
Суд наголошує, що позивач звертався до відповідача з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2017 року, тобто по дату звільнення позивача у запас за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Будь-яких обґрунтованих підстав зобов'язання відповідача нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення саме з 01 січня 2008 року по 29 лютого 2018 року та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 лютого 2018 року позивачем до суду не надано.
Посилання відповідача на відсутність коштів для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, суд вважає необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам законодавства. Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Крім того, суд зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані але не виплачені.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки судом встановлено, що за 2008 рік-2015 рік індексація позивачу виплачена окремо (а.с.28-35), а за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2017 року, тобто по дату звільнення позивача, індексація позивачу не нараховувалась та невиплачувалась, тому належним та достатнім способом захисту в даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2017 року.
Водночас, суд зауважує, що при визначенні базового місяця для проведення такої індексації слід враховувати положення пункту 5 Порядку №1078, відповідно до якого, у разі, якщо сума збільшення грошових доходів є меншою суми індексації, нарахованої відповідно до Порядку, подальша індексація провадиться на визначений згідно даному Порядку індекс.
Базовим місяцем при обчисленні індексу для проведення індексації слід вважати місяць підвищення заробітної плати за рахунок зростання її постійних складових, зокрема, надбавки за вислугу років. Якщо сума підвищення заробітної плати за рахунок постійних складових менша від суми індексу нарахованої відповідно до Порядку, то місяць такого підвищення не вважається базовим і індексація продовжується. При порівнянні суми підвищення заробітної плати та суми індексації при визначені базового місяця береться заробітна плата в частині постійних складових в розрахунку за повний відпрацьований місяць.
Таким чином, згідно пункту 5 Порядку №1078 місяць, у якому підвищено заробітну плату, вважають базовим для індексації за дотримання таких умов: заробітна плата зросла за рахунок її постійних складових; сума підвищення більша, ніж можлива індексація.
Також, суд зазначає, що згідно загальних засад права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.
Зазначена позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 року у справі №800/426/17.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову, належних учасників процесу), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
В свою чергу, суд зазначає, що поняття бездіяльності було неодноразово надано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 26.06.2019 року по справі №807/583/14, від 15.03.2019 року по справі №805/1953/18-а та від 23.05.2018 року по справі №802/490/16-а, в яких зазначено, що бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов'язків (завдань) згідно із чинним законодавством.
Так, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2017 року, що свідчить саме про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2017 року, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне визнати протиправною таку бездіяльність.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України цієї ж статті у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.
На підставі вищенаведеного, з метою належного захисту прав позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2017 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2017 року та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2017 року.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, зобов'язання перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2017 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2017 року та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2017 року.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з включенням до її обчислення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% місячного забезпечення.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з включенням до її обчислення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення з врахуванням суми вже виплаченої одноразової грошової допомоги.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ 08309566, 65033, м.Одеса, вул. Овідіопольська дорога, 8).
Суддя П.П.Марин
.