Справа № 420/1880/20
22 травня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити певні дії,
04.03.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (Малиновского району м. Одеси ) щодо не проведення перерахунку пенсії на підставі підпункту в пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.92 року № 418 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року № 713) з 01 березня 2017 року;
2) зобов'язати здійснити нарахування та виплатити пенсію згідно з підпункту в пункту 7 Порядку призначення виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.92 року №418 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року №713) з урахуванням виплачених сум та проводити виплати без обмеження її максимальним розміром з 01.03.2017 року;
3) зобов'язати виплатити суму не виплаченої пенсії з 01.03.2017 року з урахуванням трьох відсотків річних і інфляційні витрати.
06.03.2020 року (вх. №10474/20) до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не проведення перерахунку пенсії на підставі підпункту в пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.92 року № 418 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року № 713) з 01 березня 2017 року;
2) зобов'язати здійснити нарахування та виплатити пенсію згідно з підпункту в пункту 7 Порядку призначення виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.92 року №418 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року №713) з урахуванням виплачених сум та проводити виплати без обмеження її максимальним розміром з 01.03.2017 року;
3) зобов'язати виплатити суму не виплаченої пенсії з 01.03.2017 року з урахуванням трьох відсотків річних і інфляційні витрати.
Ухвалою суду від 10.03.2020 року позов залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позову.
16.03.2020 року (вх. №11946/20) від позивача до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром після проведених перерахунків у 2017, 2018, 2019 та 2020 роках на підставі підпункту в пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.92 року № 418 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року № 713) з 01 березня 2017 року;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити пенсію згідно з підпункту в пункту 7 Порядку призначення виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.92 року №418 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року №713) з 01.03.2017 року без обмеження її максимальним розміром з урахуванням виплачених сум та проводити виплати без обмеження її максимальним розміром з 01.03.2017 року;
3) зобов'язати виплатити суму не виплаченої пенсії з 01.03.2017 року з урахуванням трьох відсотків річних і інфляційні витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду Малиновського району м. Одеси з лютого 1995 року, є інвалідом 1 групи. У позові вказано, що у 2008 році ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії за вислугою років, як льотчиком-випробувачем, цивільної авіації на підставі ст. 53 ч.3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і виплачується надбавка «За особливі заслуги перед Україною». Також, вказано у позові, з 01.03.2017 роки позивачу проведений перерахунок пенсії відповідно підпункту в пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.92 року N 418 (у редакції ухвали Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року N 713) у розмірі 14899,39 гр. Також, , ГУПФУ в Одеській області повідомило, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10 розмірів прожиткових мінімумів, встановленого для осіб, які втратили працездатність, а саме: 10740грн. Вказана сума пенсії у розмірі 10740 грн. і виплачувалась ОСОБА_1 .
Як вказує позивач, у 2019-2020 роках також проведені перерахунки його пенсії.
З посиланням на положення ст.46 Конституції України , ч.3 ст.53, ч.3 ст.82 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч.3ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» , ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», п.7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 року N 418, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 року N 713, п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ від 08.07.2011 року, приписи Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» N 911-VI11 від 24.12.2015, яким доповнена частина 1 ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», позивач вказує, що обмеження розміру пенсії максимальним розміром застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 01 січня 2016 року.
В той же час, зазначає позивач, здійснено перерахунок моїй пенсії з 1 березня 2017 року, з 01 березня 2018 року, з 01 березня 2019 року та з 01.03.2020 враховуючи положення Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 року N 418 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 РОКУ N 713, але із застосуванням граничного розміру, передбаченого приписами вищевказаних законів.
Однак, звертає увагу позивач, пенсія йому була призначена у 1995 році, тому застосування відповідачем обмеження граничного розміру пенсії останнього на підставі етапі 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» він вважає неправомірним.
08.04.2020 року (вх.№ЕП/4854/20) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с.51-55), в якому зазначено, що Головне управління вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
По-перше, вказано у позові, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію за вислугу років, призначену згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення», розраховану на підставі наданих управлінню документів. Перерахунок пенсії позивача з 01.03.2017 було проведено 16.03.2017 відповідно до підпункту "в" пункту 7 «Порядку призначення і виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418 із змінами, у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії. Виплата пенсії здійснюється з урахуванням абзаців 4 та 5пункту 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідач стверджує, що оскільки, Головним управлінням було проведено відповідний перерахунок пенсії з 01.03.2017, тому підстави для визнання дій протиправними щодо не проведення перерахунку пенсії з 01.03.2017 відсутні.
По-друге, що стосується виплати пенсії без обмеження максимальним розміром, то відповідач, з посиланням на положення ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» зазначає, що Головне управління діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. А отже, як стверджує відповідач, підстави для виплати пенсії позивачу в розмірах більших, ніж передбачено казаною статтею відсутні.
По-третє, вказано у відзиві Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував чітку позицію стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.
З посиланням на п.5 рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008, п.2.1 рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 відповідач вказує, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави. Неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими не ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Таким чином, вказує відповідач, законодавче обмеження пенсії позивача максимальним розміром є правомірним, та відповідає нормам Конституції України та Законам України, забезпечує належний рівень пенсійного забезпечення позивача.
Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
08.04.2020 року (вх.№15079/20) на виконання вимог ухвали суду від відповідача до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивача (т.1 а.с.56-250, т.2 а.с.1-193).
14.05.2020 року (вх.№ЕП/5303/20) від позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (т.2 а.с.194-196).
Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
З урахуванням положень ч.1 ст.120, ч.6 ст.120 КАС України, ст.258 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст. 258 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та з 22.02.1995 року отримує пенсію за вислугу років згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення» (умови призначення пенсії - працівник льотного складу).
Згідно з витягу із протоколу №42 засідання комісії з встановлення пенсії за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України від 05.06.2009 року, позивачу - ОСОБА_1 встановлено з 20.03.2009 року пенсію за особливі заслуги перед Україною за вислугу років. Також, згідно вказаного витягу з протоколу, до призначеної позивачу пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено надбавку згідно із Законом України «Про особливі заслуги перед Україною» в розмірі 31% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (т.1 а.с.194).
Згідно розпорядження №183244 від 26.08.2009 року пенсія позивачу виплачувалось з урахуванням, зокрема, підвищення за особливі заслуги перед Україною (т.1 а.с.199)
Згідно наявних в матеріалах справи доказів, позивачу з 2009 році первинно встановлено першу групу інвалідності, 18.10.2011 року позивачу встановлено першу групу інвалідності довічно.
Згідно розпорядження на перерахунок пенсії від 01.11.2009 року пенсія позивачу виплачувалось з урахуванням, зокрема, підвищення у зв'язку із встановленням першої групи інвалідності (т.1 а.с.219)
Судом встановлено, що на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 року по справі №521/4082/13-а пенсійним органом ОСОБА_1 здійснюється виплата пенсії, як льотчику-випробувачу, з 19 вересня 2012 року відповідно до ч.3 ст.53 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (т.2 а.с.78).
Згідно вказаної постанови, позивачу неодноразово здійснювався перерахунок пенсії.
Так, судом встановлено, що розпорядженням №183244 від 16.01.2017 року (т.2 а.с.153) згідно постанови Одеського апеляційного адміністративного суду м.Одеси від 30.07.2013 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , як льотчику-випробувачу та встановлено її в таких розмірах:
- 01.05.2016 року виходячи із заробітку з урахуванням коефіцієнтів та загального процентного розрахунку пенсії від заробітку 83% - 10740,00 грн.;
- 01.05.2016 року виходячи із заробітку з урахуванням коефіцієнтів та загального процентного розрахунку пенсії від заробітку 83% - 10740,00 грн.
З 01.03.2017 року пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії позивача, що підтверджується розпорядженням №183244 від 16.03.2017 року (т.2 а.с.156).
Згідно вказано перерахунку до 01.03.2017 року розмір пенсії складає 12058,91 грн., а станом на 01.03.2017 року - 14899,39.
В той же час, з вказаного розпорядження про перерахунок пенсії вбачається, що розмір пенсії позивача щомісячно складає 10740,00 грн.
Також, судом встановлено, що розпорядженням №183244 від 17.03.2017 року (т.2 а.с.157) згідно постанови Одеського апеляційного адміністративного суду м.Одеси від 30.07.2013 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , як льотчику-випробувачу та встановлено її в такому розмірі: 01.03.2017 року виходячи із заробітку з урахуванням коефіцієнтів та загального процентного розрахунку пенсії від заробітку 83% - 10740,00 грн.
Згідно матеріалів пенсійної справи позивача, на пенсійним органом було також здійснено наступні перерахунки пенсії ОСОБА_1 :
- з 01.05.2017 року та підсумок пенсії позивача (з надбавками) визначено у розмірі 14899,39 грн.;
- з 01.10.2017 року та підсумок пенсії позивача (з надбавками) визначено у розмірі 14899,39 грн.;
- з 01.01.2018 року та підсумок пенсії позивача (з надбавками) визначено у розмірі 14899,39 грн.;
- з 01.03.2018 року та підсумок пенсії позивача (з надбавками) визначено у розмірі 14899,39 грн.;
- з 01.07.2018 року та підсумок пенсії позивача (з надбавками) визначено у розмірі 20422,59 грн.
В той же час, згідно вказаних перерахунків пенсія позивачу виплачувалась з урахуванням максимального розміру пенсії на відповідний період.
З наявного в матеріалах справи перерахунку пенсії судом встановлено, що при перерахунку пенсії позивача у 2019-2020 роках відповідачем також виплачувалась пенсія ОСОБА_1 з урахуванням максимального розміру пенсії на відповідний період.(т.2 а.с.188-192).
Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром після проведених перерахунків у 2017, 2018, 2019 та 2020 роках на підставі підпункту в пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.92 року № 418 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року № 713) з 01 березня 2017 року протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Так, вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Суд вказує, що статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ч.3 ст.50 Закону України «Про пенсійне забезпечення» працівникам льотно-випробного складу та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотам, штурманам, бортінженерам, бортмеханікам, бортрадистам, льотчикам-наглядачам) і бортоператорам, які виконують спеціальні роботи в польотах, пенсії обчислюються з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років (частина перша статті 64 та статті 65, 66, 69), одержуваного перед її припиненням, і призначаються в розмірах, передбачених частинами першою - третьою, шостою статті 19 та статтею 21 цього Закону для пенсій за віком, і не можуть перевищувати 85 процентів заробітку для працівників льотно-випробного складу та 75 процентів заробітку для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах. При цьому розмір пенсії для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, не може перевищувати дві з половиною величини середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за календарний рік, що передує місяцю, з якого призначається пенсія.
За приписами п. 7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 року №418, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 року №713, у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії. Коли розмір пенсії, обчислений із заробітку, визначеного відповідно до цього пункту, менший ніж розмір пенсії до перерахунку, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
З врахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що нормами законодавства передбачено право позивача на перерахунок його пенсії в разі збільшення, середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня.
Суд зазначає, що спору між сторонами щодо підстав та дати здійснення перерахунку пенсії позивача, а також розміру пенсії, визначеного внаслідок перерахунку немає.
Спір виник з приводу застосування відповідачем після проведення перерахунку пенсії з 01.03.2017 року та подальших перерахунків обмеження її розміру до виплати максимальною величиною.
Статтею 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року № 3668-VI, що набрав чинності з 01.10.2011 року (далі - Закон № 3668-VI) встановлено, зокрема, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вказаним Законом було внесено зміни до низки інших законів, зокрема до частини третьої статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та частини третьої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини 3 статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Положеннями частини 3 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Суд звертає увагу, що частина третя статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та частина третя статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" викладені в редакції Закону № 3668-VI від 08.07.2011 року; із змінами, внесеними згідно із Законами № 911-VIII від 24.12.2015 року, № 1774-VIII від 06.12.2016 року.
В той же час, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668-VI від 08.07.2011 року обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Крім того, пунктом 2 розділу II Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 911-VIII від 24.12.2015 року передбачено, що дія положень даного Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 01 січня 2016 року.
Судом встановлено, що позивачу здійснено перерахунок його пенсії у спірний період, враховуючи положення Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 року №418, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 року №713, але із застосуванням граничного розміру, передбаченого приписами вищевказаних законів.
Однак судом встановлено, що пенсія позивачу була призначена у 2005 році, а на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 року по справі №521/4082/13-а пенсійним органом ОСОБА_1 здійснюється виплата пенсії, як льотчику-випробувачу, з 19 вересня 2012 року відповідно до ч.3 ст.53 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В той же час, рішенням суду по справі №521/4082/13-а, яке набрало законної сили встановлено, що посади, які обіймав позивач до виходу на пенсію за вислугою років підпадають під підстави для призначення йому такої пенсії відповідно до ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і перерахунку цієї пенсії у розмірі, встановленому ч.3 ст.53 названого Закону.
При цьому суд вважав, що виплата пенсії позивачу як льотчику-випробувачу повинна здійснюватись саме з 19 вересня 2012 року відповідно до ч.3 ст.53 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки судом було застосовано до даних спірних правовідносин положення ч.2 ст.99 КАС України, щодо 6-ти місячного строку звернення до адміністративного суду.
Тобто, 19.09.2012 року є не датою виникнення права у позивача на пенсію як льотчику-випробувачу відповідно до ч.3 ст.53 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином застосування відповідачем обмеження граничного розміру пенсії останнього на підставі статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" є неправомірним.
Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 127/4267/17, від 15.04.2019 року у справі № 127/4270/17, від 12.11.2019 року у справі № 360/1428/17, які є обов'язковими для врахування в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром після проведених перерахунків у 2017, 2018, 2019 та 2020 роках на підставі підпункту в пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.92 року № 418 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року № 713) з 01 березня 2017 року та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити пенсію згідно з підпункту в пункту 7 Порядку призначення виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.92 року №418 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року №713) з 01.03.2017 року без обмеження її максимальним розміром з урахуванням виплачених сум, підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром після проведених перерахунків у 2017, 2018, 2019 та 2020 роках на підставі пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.92 року № 418 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року № 713) з 01 березня 2017 року; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити пенсію згідно з пунктом 7 Порядку призначення виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.92 року №418 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року №713) з 01.03.2017 року без обмеження її максимальним розміром з урахуванням виплачених сум.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області проводити виплати без обмеження її максимальним розміром з 01.03.2017 року, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ч.ч. 1, 3 ст. 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Із системного аналізу наведених вище правових норм убачається, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду.
При цьому, таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Обов'язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Аналогічні правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21.11.2018 р. у справі № 504/4148/16-а та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковими для суду при вирішенні даної справи.
Суд також бере до уваги, що в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Крім того, згідно з висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 14.12.2011 р. № 19-рп/2011 право на захист належить особі, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.
В той же час, з урахуванням того, що станом на дату вирішення даної справи відсутні підстави вважати, що відповідач в подальшому здійснюватиме виплату пенсії позивачу з обмеження її максимальним розміром, суд дійшов висновку, що дана вимога є такою, що не підлягає задоволенню.
Не підлягає задоволенню і позов позивача в частині вимог про зобов'язання виплатити суму не виплаченої пенсії з 01.03.2017 року з урахуванням трьох відсотків річних і інфляційні витрати.
Так, у позовній заяві відсутні обґрунтування щодо позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.2 ст.1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частиною 3 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Відповідно до ч.4 ст.1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Однак, норми ЦК України визначають загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширюють свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Так, частиною 1 ст. 1 ЦК України визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові відносини та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
В той же час, відповідно до ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в ч.4 ст. 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п'яти днів з дня отримання ним повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про перерахування коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Водночас, при розгляді даної адміністративної справи, до суду не надано доказів на підтвердження того, що позивачу за рішенням суду було присуджено (стягнуто) суму коштів з державного органу.
Спірні правовідносини не відносяться до цивільних, не засновані на договірних зобов'язаннях, а є публічно-правовими, регулюються спеціальними законами, а відтак, підстави для застосування ст.625, ст.1166 ЦК України у суду відсутні.
Крім того, питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000р. (надалі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001р. (надалі - Порядок №159).
Відповідно до ст.1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно ч.2 ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Статтею 2 вищевказаного Закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) ( ст. 3 Закону).
В той же час, в рамках даної адміністративної справи позивачем не заявлено вимоги щодо виплати компенсації втрати частини доходів позивачу.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
У позовній заяві позивач зазначає, що рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАА України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно з п.1 ч.2 цієї статті, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Отже, оскільки суд, окрім іншого, лише зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області здійснити виплатити пенсію, - у суду відсутні підстави, визначені ст.371 КАС України, для звернення рішення до негайного виконання.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром після проведених перерахунків у 2017, 2018, 2019 та 2020 роках на підставі пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 року № 418 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року № 713) з 01 березня 2017 року;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити пенсію згідно з пунктом 7 Порядку призначення виплати пенсії працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 року №418 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року №713) з 01.03.2017 року без обмеження її максимальним розміром з урахуванням виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ: 20987385).
Суддя С.М. Корой
.