25 травня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/920/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )
до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (25006, м.Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, код ЄДРПОУ - 43142606)
прозобов'язання вчинити певні дії, -
І. Зміст позовних вимог.
- визнати незаконними дії Головного Управління Державної податкової служби України в Кіровоградській області, щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 21.11.2019 року №0167971-5308-1122 про сплату транспортного податку у розмірі 6250 грн. 00 коп. ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.11.2019 року №0167971-5308-1122, що прийнято ГУ ДПС України в Кіровоградській області про сплату транспортного податку ОСОБА_1 у розмірі 6 250 грн. 00 коп.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що належний йому автомобіль не є об'єктом оподаткування а отже, податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідачем 16.04.2020 подано до суду відзив на позов, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що транспортний засіб, який належить на праві власності позивачу з року випуску якого минуло не більше 5 років (включно) та середньоринкова вартість якого становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2019 (звітного) року.
Отже, зазначене вище свідчить, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є правомірним та не підлягає скасуванню (а.с.33-34).
Позивач не погоджуючись з такими висновками контролюючого органу звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження (а.с.29).
16.04.2020 року представником відповідача до суду подано відзив на адміністративний позов (а.с.26-27).
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи перебування головуючого судді по справі у відпустці (інший неробочий день), з урахуванням положень ч.ч.1, 6 ст.120, ст.193 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст.193, 263 КАС України.
V. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 з жовтня 2019 року є власником автомобіля марки FORD F 150, 2018 року випуску, загальний легковий - загальний пікап - В, НОМЕР_2, об'єм двигуна 3490 (а.с.12).
Головним управлінням ДПС України у Кіровоградській області 21.11.20119 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0167971-5308-1122, відповідно до якого позивачу нараховано транспортний податок з фізичних осіб за 2019 рік в розмірі 6250,00 грн. (а.с.11, 46).
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Порядок адміністрування транспортного податку врегульовано статтею 267 ПК України, якою передбачені платники податку, об'єкт та база оподаткування, податковий період.
Відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (в редакції закону від 20.12.2016).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального.
Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 4173 грн., тобто середньоринкова вартість легкового автомобіля, який є об'єктом оподаткування транспортним податком на 2019 рік, має становити не менше 1 564 875, 00 грн.
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою КМУ від 18.02.2016 №66 (далі - Методика) встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком.
Пунктом 2 Методики встановлено, що середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою КМУ від 10.04.2013 №403, де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Відтак, перелік легкових автомобілів, які є об'єктом оподаткування у 2019 році (з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року), із зазначенням марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального, розміщується на офіційному веб-сайті центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі.
Обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі розміщеної на офіційному веб-сайті Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України інформації про автомобілі, які є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2019 році.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №813/3965/17.
Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункт 14 Методики).
На коефіцієнт коригування ринкової вартості транспортних засобів згідно з додатком 1 та додатком 2 Методики впливає строк експлуатації транспортних засобів та нормативний середньорічний пробіг транспортних засобів.
Також необхідно зазначити, що відповідно до примітки методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, для транспортних засобів із строком експлуатації до 1 року, а також транспортних засобів, різниця між фактичним та нормативним середньорічним пробігом яких становить до 2 тис. кілометрів, коефіцієнт не визначається.
До переліку легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, який розміщений на офіційному сайті Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України не віднесено FORD F 150, 2018 року випуску, об'єм двигуна 3490 см. куб. (а.с.13-14).
Суд вважає, що положення статті 4 ПК України закріплюють низку принципів, які повинні застосовуватися, як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 ПК України).
Вказаний підхід національного законодавства узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, що сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків.
Зокрема, у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що у разі існування неоднозначності в тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків необхідно віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків («Щокін проти України», заяви №23759/03 та №37943/06, рішення від 14.10.2010; «Серков проти України», заява №39766/05, рішення від 07.07.2011).
Більше того, принцип правової визначеності є одним з основних принципів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У багатьох своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує на тому, що національний закон має бути доступним та передбачуваним, водночас ці два критерії також називають «якістю закону», що означає наступне: закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі та чіткі формулювання, які б давали можливість самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку; закон має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування (рішення від 31.03.2013 у справі «Сірик проти України» (заява №6428/07), рішення від 11.04.2013 у справі «Вєрєнцов проти України» (заява №20372/11) та інші).
У зв'язку з цим суд зауважує, що наведений вище аналіз положень чинного законодавства України вказує на відсутність правових підстав для застосування приблизних даних, що містяться на офіційному сайті Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
Відтак, у цьому випадку тлумачення законодавства, що регулює спірні правовідносини, не на користь платника податків не відповідатиме зазначеному принципу юридичної визначеності та конвенційним гарантіям.
Окрім цього, суд враховує, що рішення податкового органу про збільшення податкових зобов'язань становить втручання у право особи на мирне володіння майном, що, у свою чергу, охоплюється предметом регулювання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
При цьому втручання держави у право на мирне володіння майном визнається законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Водночас, недотримання будь-якого із зазначених вище критеріїв свідчить про те, що втручання держави у право на мирне володіння майном не відповідає вимогам Конвенції та порушує право власності, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення від 21.11.2019 року №0167971-5308-1122 за податковий період 2019 року не ґрунтується на вимогах закону та порушує права та інтереси позивача, а відтак підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши досліджені під час судового розгляду справи докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не наведено обґрунтованих підстав, відповідно до яких, він не повинен сплачувати транспортний податок при володінні вищенаведеним транспортним засобом.
У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, за сукупністю наведених обставин та враховуючи наявність письмових доказів, що підтверджують наведені позивачем доводи у позовній заяві та виходячи з системного аналізу вищезазначених норм чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позову.
VI. Розподіл судових витрат.
В прохальній частині позовних вимог представник позивача просить про відшкодування судових витрат, які складаються із суми сплаченого судового збору 840,80 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн. (а.с.6).
Розглянувши вказане клопотання, суд доходить наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Водночас частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 22.12.2018 у справі № 826/856/18.
У частині шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Такого клопотання відповідачем не подано до суду.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу надано до суду в копіях: договір про надання правової допомоги від 13.03.2020 року (а.с.18-20); ордер серії ДН №083879 (а.с.17); свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.16); акт виконаних робіт від 16.03.2020 року (а.с.21); детальний опис робіт від 16.03.2020 року (а.с.22); адвокатський запит (а.с.23-24); товарний чек від 13.03.2020 року про оплату гонорару у розмірі 25000,00 грн.
З наданого представником детального опису робіт вбачається, що ряд послуг, як-то: 1. надання попередньої правової консультації, 2. Збирання доказів шляхом підготовки документів та їх витребування, 4. Робота у державних реєстрах, пошук судової практики, обробка та збирання доказів, що містяться на сайті, отримання платних та безкоштовних витягів, 5.доплата за складність, доплата за 1 арк. Процесуальних документів є складовими частинами такої послуги - 3. Підготовка та подання позвоної заяви та без вчинення хочаб однієї вищезазначених дій виключають кінцевий результат у вигляді складання позвоної заяви.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору, виходячи із критеріїв визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України та доданих на підтвердження документів вважає, що дана вимога задоволенню не підлягає.
Так, заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та їх обсягом.
При цьому, суд зазначає, що підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, адже, усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви отримані та були в наявності у самого позивача. При цьому, адвокатом під час підготовки позовної заяви підготовлено та направлено лише один запит, на адресу відповідача для отримання оскаржуваного рішення. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи оскржуване рішення отримано позивачем особисто під підпис 31.12.2019 року (а.с.46).
Суд не бере до уваги посилання на щодо пошуку судової практики, оскільки з поданих до суду матеріалів не вбачається, що адвокат здійснював аналіз судової практики та в документах немає посилань на судові рішення, тому ця робота не була використана під час надання послуг клієнту
Також, суд враховує що справа, щодо якої адвокат надавав послуги, є справою незначної складності, а складання адвокатом у межах цієї адміністративної справи документів не потребує значного часу, такі послуги не є послугами значного обсягу.
До того ж, у відповідності до ч.6 ст.12 КАС України вказана справа відноситься до справ незначної складності, а розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою, не є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Крім того, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Суд наголошує, щодо неспівмірності суми компенсації витрат на правничу допомогу з вимогою щодо стягнення якої звернувся позивач, у загальному розмірі - 25000,00 грн. з розміром позовних вимог є значно більшою ніж ціна позову. Предметом розгляду справи №340/920/20 є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення на суму 6250,00 грн., що є суттєво меншим за витрати на правничу допомогу.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідно до істотних умов договору про надання правової допомоги від 13.03.2020 визначено, що за виконання зобов'язань, передбачених даним Договором, ЗАМОВНИК зобов'язується сплатити грошові кошти за цим договором - Гонорар адвоката, у термін 10 днів з дня укладання цього договору.
Таким чином, у договорі про надання правничої допомоги адвокат і клієнт узгодили механізм розрахунку та оплати гонорару за надані послуги.
Суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 лютого 2020 року справа №280/1765/19 (провадження №К/9901/607/20).
Так, в додатках позовної заяви зазначено про долучення чеку, про сплату послуг відповідно до договору. Проте, такий чек, яким у термін 10 днів сплачено послуги відповідно до договору в матеріалах справи відсутній. Тому, витрати на послуги адвоката не підтвердженні належним оформленим в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Також з матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. (а.с.7).
З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.
Керуючись ст.ст.139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (вул.В.Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006, код ЄДРПОУ - 43142606) про скасування податкових повідомлень - рішень від 18.10.2019 року задовольнити частково.
Визнати незаконними дії Головного Управління Державної податкової служби України в Кіровоградській області, щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 21.11.2019 року №0167971-5308-1122 про сплату транспортного податку у розмірі 6250 грн. 00 коп. ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.11.2019 року №0167971-5308-1122, що прийнято ГУ ДПС України в Кіровоградській області про сплату транспортного податку ОСОБА_1 у розмірі 6 250 грн. 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (вул. В. Перспективна, 55, м.Кропивницький, 25006, код ЄДРПОУ - 43142606).
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.
Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 25 травня 2020 року.
Суддя
Кіровоградського окружного
адміністративного суду Р.В. Жук