20 травня 2020 року Справа № 280/2737/20 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Новікова І.В., перевіривши матеріали адміністративного позову за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,
24 квітня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу від 17.10.2019 №Ф-23205-49.
Ухвалою суду від 29.04.2019 року позовну заяву залишено без руху, на підставі статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Так, позивача було повідомлено про те, що недоліки позовної заяви можуть бути усунуті шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформлену у відповідності до статті 167 КАС України, із зазначенням поважних підстав пропуску строку звернення до суду або зазначенням підстав за яких позивач вважає, що строк звернення ним не пропущено.
15 травня 2020 року до суду представником позивача подано заяву, в якій позивач зазначив про те, що ним не пропущено 6-ти місячний строк звернення до суду з оскарженням вищезазначеної вимоги. Також, представник позивача вказував на те, що позивач вважав, що після ухвалення рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/4211/19, яким скасовано вимогу від 13.06.2019 №Ф-23205-49, у нього відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску. А про наявність обов'язку сплатити ЄСВ позивач дізнався виключно після відкриття виконавчого провадження. У зв'язку із викладеним просить поновити строк звернення до суду.
Разом з тим, суд вважає неповажними причини пропуску строку звернення до суду наведені в заяві, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), за положеннями пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI), це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дія Закону №2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).
За положеннями частини другої статті 2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відтак, облік платників єдиного внеску, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає Закон №2464-VI.
В силу вимог пункту 4 частини першої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску має право: оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.
Згідно з абз.4-10 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Відповідно до частини 14 статті 25 Закону №2464-VI, суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми 0зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення.
Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень органу доходів і зборів щодо нарахування пені та застосування штрафів.
Отже, вказаними положеннями визначений порядок дій платника в частині непогодження із отриманим рішенням про нарахування пені та застосування штрафів, згідно яких платник єдиного внеску може оскаржити вимогу (рішення) контролюючого органу протягом 10 календарних днів з дня отримання в адміністративному чи судовому порядку.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.01.2019 по справі №802/983/18-а та постанові від 17.07.2019 по справі №0740/1050/18, від 12.02.2020 у справі №480/1192/19.
Отже, посилання позивача на 6-ти місячний строк звернення до суду є помилковими, оскільки спеціальним строком звернення до суду з питання оскарження вимоги з ЄСВ є 10-ти денний строк.
З матеріалів адміністративної справи встановлено, що позивач про прийняття спірної вимоги дізнався 28.10.2019, що ним не заперечувалось у позові.
Тобто, суд дійшов висновку, що з 29.10.2019 у позивача виникло право на звернення з позовом до суду з питання оскарження рішення суб'єкта владних повноважень у формі вимоги від 17.10.2019 №Ф-23205-49.
З позовом до суду позивач звернувся лише 24.04.2020, що свідчить про те, що позивач пропустив 10-денний строк звернення до суду, який встановлений Законом №2464-VI. При цьому, позивачем у клопотання про поновлення строку не наведено обставин, які б об'єктивно вказували на поважність причин пропуску строку.
Посилання представника позивача про те, що позивач вважав, що він вільний від сплати єдиного внеску, у зв'язку із ухваленням рішення суду у справі №280/4211/19, суд відхиляє на наступне.
Так, відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VI, у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.
Тобто, Законом №2464-VІ чітко визначено порядок дій, як платника єдиного внеску, так і контролюючого органу, а відтак позивач повинен був усвідомлювати те, що у разі не сплати єдиного внеску та не оскарження вимоги така буде надіслана до органу ДВС для проведення стягнення у примусовому порядку.
При цьому, суд звертає увагу на те, що як ОСОБА_1 так і його представник - Багмут Г.В. є фаховими юристами - адвокатами, а тому повинні бути обізнані в питанні порядку узгодження вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Також, про усвідомлення необхідності оскарження позивачем вимоги від 17.10.2019 №Ф-23205-49 свідчить і та обставина, що в рамках розгляду адміністративної справи №280/4211/19 позивачем заявлялись вимоги про збільшення розміру позовних вимог шляхом включення до оскаржуваних рішень вимоги від 17.10.2019 №Ф-23205-49, які залишені без задоволення протокольною ухвалою суду від 23.12.2019 по справі №280/4211/19.
Разом з тим, після відмови у задоволенні клопотання про збільшення розміру позовних вимог, позивач у 10-ти денний строк також не звернувся до суду з окремою позовною заявою щодо оскарження вимоги від 17.10.2019 №Ф-23205-49, що призвело до того, що вимога набула статусу узгодженої.
Крім того, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що він вважав, що вільний від сплати єдиного внеску, у зв'язку із скасуванням вимоги від 13.06.2019, оскільки вимога від 17.10.2019 прийнята пізніше та містить збільшену суму єдиного внеску в порівнянні з вимогою від 13.06.2019. На переконання суду, позивач міг би вважати, що він вільний від сплати єдиного внеску саме у разі скасування останньої вимоги, а не первинної.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні «Меньшикова проти України» від 08 квітня 2010 року (заява №377/02), Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashmgdane v the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п 57, серія А, №93).
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України».
Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про неповажність підстав пропуску позивачем строку звернення до суду та наявність підстав для повернення позовної заяви.
Керуючись ст. 122, 123, п.1 ч.4 ст.169, ст.241, ст.256 КАС України, суддя
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачу разом із позовною заявою і усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви, згідно ч.8 ст.169 КАС України, не позбавляють права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її постановлення.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України у перебіг установленого судом строку для подання апеляційної скарги не враховується строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), запроваджений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (із змінами та доповненнями).
Суддя І.В. Новікова