22 травня 2020 року
Київ
справа №440/2598/19
адміністративне провадження №К/9901/12752/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року про перегляд судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Конституційного суду України про зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Конституційного Суду України, в якому просив зобов'язати відповідача надати публічну інформацію - електронні копії всіх конституційних скарг, поданих до Конституційного Суду України з 30 червня 2016 року по 18 червня 2019 року, у яких суд відмовив у відкритті конституційних проваджень, відкрив конституційні провадження і закрив їх, прийняв рішення по суті конституційних скарг, згідно з його запитом від 18 червня 2019 року.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року, у позові відмовлено.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд за виключними обставинами рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року, у якій послався на те, що рішенням Першого сенату Конституційного Суду України від 22 січня 2020 року у справі №3-154/2019 (3522/19) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення другого речення частини четвертої статті 42 Закону України «Про Конституційний Суд України». Водночас, у цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що обмеження, встановлені частиною четвертою статті 42 Закону України "Про Конституційний Суд України" щодо ненадання за запитами інформації, яка стосується матеріалів справи має тимчасовий характер і завершується одночасно із закінченням розгляду такої справи. Посилаючись на те, що він просив надати інформацію у справах, розгляд яких завершено, просив суд переглянути та скасувати Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року, а позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року у справі №440/2598/19 та залишено вказане судове рішення в силі.
12 травня 2020 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просить переглянути і скасувати оскаржувані судові рішення, задовольнити заяву про перегляд за виключними обставинами рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року у справі №440/2598/19 та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.
У відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Пунктом 5 частини першої статті 333 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з частиною другою статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що рішення Першого сенату Конституційного Суду України від 22 січня 2020 року у справі № 3-154/2019, на яке послався заявник, як на підставу для перегляду судового рішення відповідно до пункту 1 частити п'ятої статті 361 КАС України не відноситься до виключних обставин, за яких може бути переглянуто рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року.
Так, підстави перегляду судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами визначені статтею 361 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Рішенням Першого сенату Конституційного Суду України від 22 січня 2020 року у справі №3-154/2019 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення другого речення частини четвертої статті 42 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Вирішуючи заяву, суд першої інстанції встановив, що приймаючи 30 серпня 2019 року рішення про відмову у позові, Полтавський окружний адміністративний суд застосував положення частини другої статті 1, статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», пункт 3 частини третьої статті 42, статі 55-56, 71 Закону України «Про Конституційний Суд України», статтю 21 Закону України «Про інформацію», рішення Конституційного Суду України №2-рп від 20 січня 2012 року та дійшов висновків про те, що конституційна скарга містить персональну інформацію про особу, яка звернулась до Конституційного Суду України; конфіденційну інформацію про цю особу, у певних випадках і про інших осіб; їх психічний чи фізичний стан, обставини подій, участь у яких може ідентифікувати особу тощо. Для опрацювання цієї інформації необхідно отримати згоду від автора конституційної скарги та така скарга не є публічною інформацією у розумінні Закону України "Про доступ до публічної інформації". Оскільки авторами конституційних скарг (за підрахунками Конституційного Суду України у кількості 449 шт), запитуваних ОСОБА_1 , є фізичні особи, а не посадові особи чи політичні діячі, та жодна із цих конституційних скарг не визнавалася такою, що має суспільний інтерес, то лише такі фізичні особи мають право вільно та на власний розсуд визначити порядок ознайомлення зі своєю скаргою інших осіб. Враховуючи, що Конституційний Суд України не створював інформацію, зазначену у конституційній скарзі, і не є її володільцем, то така інформація не може надаватися відповідачем для ознайомлення третім особам, які не мають відношення до конституційного провадження.
Перевіряючи рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року та залишаючи його без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що реалізація особою права на подання конституційної скарги до Конституційного Суду України за законом пов'язана із зазначенням цілого ряду персональних даних та інформації, яка може мати ознаки конфіденційності. Тому, надання позивачу текстів конституційних скарг фізичних осіб буде втручанням у сферу приватних інтересів таких осіб, що прямо заборонено законом. Крім того, метою отримання текстів конституційних скарг позивач визначив необхідність проведення дослідження і узагальнення практики прийняття до розгляду конституційних скарг та визнання їх неприйнятними, та наявність у позивача наміру опублікувати копії цих скарг на широкий загал для обговорення їх змісту та прийнятих відповідачем рішень по цим скаргах з юридичною спільнотою, що не може вважатися таким, що підтверджує наявність суспільного інтересу до такої інформації.
Враховуючи те, що вирішуючи спір у справі № 440/2598/19, суди не застосовували положення частини четвертої статті 42 Закону України «Про Конституційний Суд України» до спірних правовідносин, а висновок про відмову у позові ґрунтується на системному аналізі інших норм чинного законодавства, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами, передбаченими пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 послався на те, що позов було обґрунтовано саме положеннями другого речення частини четвертої статті 42 Закону України «Про Конституційний Суд України», тому, на його думку, відмова у позові свідчить про те, що суди застосували цю норму шляхом відхилення правової позиції позивача щодо порядку її застосування, а отже судове рішення мотивоване саме положеннями частини четвертої статті 42 Закону України «Про Конституційний Суд України». Проте такі доводи є помилковими та ґрунтуються на повсякденному тлумаченні позивачем норм процесуального закону.
Так, за змістом частини першої статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Водночас, вирішуючи спір суди приймають рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Тому аргументи позивача про те, що мотиви позову мають імпліцитний вплив на висновки судів у цій справі є безпідставними.
Отже, мотиви оскаржуваних судових рішень та обставини, на які посилається заявник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Суд
1. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року про перегляд судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Конституційного суду України про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська