Миколаївської області
Справа №477/200/20
Провадження №2/477/318/20
13 травня 2020 року м. Миколаїв
Жовтневий районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого - судді Козаченка Р.В.,
із секретарем судового засідання - Бітюковою С.В.,
розглянувши в м. Миколаєві у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області про визнання права власності на будинок в порядку спадкування,
У лютому 2020 року позивачка звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання за ним в порядку спадкування за законом після смерті бабусі ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог вказувала, що після смерті бабусі відкрилася спадщина на вказане нерухоме майно. Однак оформити спадщину вона не взмозі через відсутність належним чином оформлених правовстановлюючих документів на спадковий будинок.
Ухвалою судді від 05 лютого 2020 року було відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.
Під час підготовчого судового засідання ухвалою суду від 18 березня 2020 року, за заявою позивачки, був замінений неналежний відповідач ОСОБА_2 на належного - Галицинівську сільську раду Вітовського району Миколаївської області, оскільки ОСОБА_4 відмовився від спадщини. Крім того позивачка подала уточнену позовну заяву, в якій, залишивши незмінною вимогу про визнання права власності на вказаний житловий будинок, вона вказала, що претендує на цю спадщину після смерті свого батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , який успадкував будинок після смерті своєї матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказала в позовній заяві, що будинок був побудований радгоспом ім. ХХVз'їзду КПРС Жовтневого району Миколаївської області та проданий ОСОБА_3 , але нею потім належним чином не зареєстрований і документу, який би підтверджував право власності не оформлено. Однак це, на її думку, не скасовує належність будинку на праві власності бабусі, оскільки на час передачі будинку їй у власність його реєстрація в державному органі суворо не вимагалася.
Її батько, прийнявши спадщину після ОСОБА_3 за свого життя не переоформив будинок своє ім'я, тому вона звернулася за цим до суду.
Ухвалою суду від 15 квітня 2020 року підготовче провадження було завершено і справа призначена до судового розгляду.
В судове засіданні сторони не з'явилися, про його час та місце була повідомлені належним чином, надали заяви з проханням розглянути справ без їх участі, при цьому представниця позивачки в своїй заяві позовом підтримала та просила його задовольнити, а представник відповідача в заяві позов визнав та не заперечував проти його задоволення.
Суд, вважаючи можливим здійснити розгляд справи без участі сторін, дослідивши матеріали та докази справи, в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка на час смерті проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 .
Після її смерті відкрилася спадщина на нерухоме та рухоме майно.
Часом відкриття спадщини є день її смерті.
На час її смерті діяли положення Цивільного кодексу України 2003 року (далі ЦК України).
Положення ч.ч.1-4 ст. 1268, ч.1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України вказують на те, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори за місцем її відкриття або шляхом проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.
Цивільний кодекс України передбачає два види спадкування: за законом і за заповітом (ст. 1217 ЦК України).
Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті; у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу; право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).
За свого життя ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений 20 серпня 2004 року секретарем виконавчого комітету Українківської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, яким заповіла на випадок своєї смерті належне все їй майно, яке б належало їй на день смерті, своєму сину ОСОБА_6 .
Відповідно до спадкової справи, заведеної Жовтневою державною нотаріальною конторою Миколаївської області, після смерті ОСОБА_3 , копія якої була витребувана судом, спадкоємець ОСОБА_5 - її син, прийняв спадщину після смерті матері шляхом подання 27 грудня 2005 року заяви цій нотаріальній конторі в передбачений законом шестимісячний строк.
Він був спадкоємцем першої черги за законом, що визначено ст. 1261 ЦК України, і мав право на спадкування після смерті матері у разі неприйняття спадщини його братом ОСОБА_6 , на користь якого спадкодавицею був складений заповіт (ст. 1223 ЦК України).
Відповідно до довідки Українківської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області від 18 травня 2016 року, яка містить в зазначеній спадковій справі, заведеній після смерті ОСОБА_3 , на час її смерті з нею ніхто не проживав і не був зареєстрований.
Крім того, в тій же спадковій справі міститься заява ОСОБА_6 , відповідно до якої він повідомив нотаріуса, що не прийняв спадщину, не претендує на неї і не буде звертатися до суду за поновлення строку для її прийняття.
Таким чином спадкоємець після смерті ОСОБА_3 за заповітом спадщину не прийняв і спадкування після її смерті повинно здійснюватися за законом, єдиним спадкоємцем першої черги за законом після її смерті був ОСОБА_5 .
В той же час, він спадщину після смерті матері не оформив на своє ім'я і помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заповіту після його смерті судом не встановлено, тому спадкування повинно здійснюватися за законом в порядку черговості, визначеного статтями 1261-1265 ЦК України.
За положеннями ст. 1261 ЦК України до спадкоємців першої черги відносяться діти, дружина та батьки померлого.
Позивачка є дочкою померлого ОСОБА_5 і відноситься до спадкоємців першої черги за законом.
Інших спадкоємців, які прийняли б спадщину після його смерті, не встановлено.
Далі, під час оформлення спадщини на житловий будинок, вона отримала роз'яснення постанову нотаріуса від 20 вересня 2019 року про неможливість її оформлення в такому порядку в цілому за нею особисто, оскільки не вона представила належним чином оформлені правовстановлюючі документи на спадковий будинок.
За пунктами 4.15 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року передбачено, що за відсутністю у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадок правовстановлюючих документів, нотаріус роз'яснює йому вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
З матеріалів справи вбачається, що первісно житловий будинок будинок був побудований радгоспом ім. ХХV з'їзду КПРС Жовтневого району Миколаївської області.
Відповідно до технічного паспорту, складеного комунальним підприємством “Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації” та довідки цього ж підприємства від 06 червня 2016 року, житловий будинок, розташований по
АДРЕСА_1 , був побудований у 1965 році, господарські та побутові споруди біля нього - в період з 1965 по 1990 роки; він має житлову площу 35.0 кв.м., загальну площу - 51.0 кв.м.; об'єкти самочинного будівництва відсутні, але право власності на будинок не зареєстровано.
Однак, відповідно до довідки радгоспу ім. ХХV з'їзду КПРС Жовтневого району Миколаївської області від 19 грудня 1991 року ОСОБА_3 купила у цього радгоспу житловий будинок, сплативши за нього повну вартість, що також підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 15 грудня 1991 року про сплату нею вартості будинку.
Також, довідкою СГВК “Авангард” від 18 травня 2016 року (правонаступника радгоспу) підтверджується купівля ОСОБА_3 вказаного будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідок Українківської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області ОСОБА_3 постійно володіла і проживала у цьому житловому будинку з 1976 року до часу своєї смерті.
До 2004 року виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.
До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилося питання узаконення житлових будинків та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.
Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року.
На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 1 березня 1985 року № 105 “Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалися рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними по господарських книг сільських, селищних Рад із додатком списків громадян, яким ці будинки належали.
До вказаних правовідносин також підлягала застосуванню Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26.
Такими чином, записи у погосподарських книгах визнавалися у якості актів органів влади (публічної), що підтверджують право приватної власності.
Зазначені докази в своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_3 за свого життя мала у власності спірний житловий будинок.
Положення ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК України вказують, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Дослідженими під час розгляду справи доказами підтверджено, що будинок за життя належав ОСОБА_3 і дане майно після її смерті входить до складу спадщини і в порядку спадкування перейшло до спадкоємця ОСОБА_5 , а після його смерті повинно відійти спадкоємцям, тобто позивачці в справі як єдиній спадкоємиці першої черги за законом, яка прийняла спадщину.
Враховуючи, що іншим способом, окрім судового порядку, вона не може захистити своє спадкове майнове право, тому відповідно до ст. 16 ЦК України воно підлягає захисту шляхом визнання за нею права власності на нерухомість в порядку спадкування за законом.
За викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , який він успадкував після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суду протягом 30 днів після закінчення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину рішення, його повний текст було складено на 21 травня 2020 року.
Суддя Р.В. Козаченко