18 травня 2020 р.Справа №160/5245/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Олійник В.М., розглянувши заяву позивачів про забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі №160/5245/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Дніпропетровської обласної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Дніпропетровська обласна державна адміністрація, Міністерство соціальної політики України, Комунальний заклад "Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат №1 Дніпропетровської обласної ради" про визнання незаконним та скасування рішення,-
14 травня 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Дніпропетровської обласної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Дніпропетровська обласна державна адміністрація, Міністерство соціальної політики України, Комунальний заклад "Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат №1 Дніпропетровської обласної ради", в якому просять визнати незаконним та скасувати Рішення Дніпропетровської обласної ради від 27 березня 2020 року № 590-22/УІІ «Питання діяльності окремих обласних комунальних підприємств та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області», в частині, а саме п.22 Про реорганізацію Комунального закладу "Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1 Дніпропетровської обласної ради” (юридична адреса: вул. Поля, 27, м. Верхньодніпровськ, Дніпропетровська область, 51600, Україна) шляхом приєднання до комунального закладу „Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 2 Дніпропетровської обласної ради” (юридична адреса: вул. Упорна, 1а, м. Верхньодніпровськ, Дніпропетровська область, 51600, Україна).
Разом із позовною заявою позивачі подали до суду заяву про забезпечення позову, в якій просять зупинити дію пункту 22 та підпунктів 22.1,22.2, 22.3, 22.4, 22.5 Рішення Дніпропетровської обласної ради «Питання діяльності окремих обласних комунальних підприємств та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області» від 27 березня 2020 року № 590-22/VІІ, до набрання законної сили рішення суду по справі.
В обґрунтування заяви позивачі зазначили, що вони є батьками осіб з інвалідністю та відповідно опікунами.
Предметом позовних вимог є оскарження Рішення Дніпропетровської обласної ради від 27.03.2020 року за № 590-22/VІІ, в частині щодо реорганізації Комунального закладу „Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат №1 Дніпропетровської обласної ради” шляхом приєднання до комунального закладу „Верхньодніпровський дитячий будинок - інтернат № 2 Дніпропетровської обласної ради”, оскільки в даному випадку були вирішені питання дітей-інвалідів та осіб з інвалідністю, при цьому не були враховані інтереси територіальної громади міст Дніпропетровської області у процесі прийняття оскаржуваного рішення, думка територіальних громад, прийняттю цього рішення не передувало обговорення доцільності реорганізації закладу, порушено право територіальної громади проводити громадські слухання та не дотримано Порядку проведення обов'язкових консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 996 від 03 листопада 2010 року.
Оскільки подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову, виникла необхідність звернутися до суду із вказаною заявою.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши вищевказану заяву, суд враховує наступне.
Частинами першою, другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами.
В той же час заходи забезпечення адміністративного позову мають бути належними та відповідними заявленому адміністративному позову, стосуватись прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі, з приводу порушення яких заявлено адміністративний позов.
Також при розгляді клопотання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжитих заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу;
- наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення;
- ймовірності виникнення ускладнень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Розглянувши заяву позивачів, суд приходить до висновку про неможливість її задоволення, оскільки забезпечення позову у спосіб, який пропонують позивачі, фактично є вирішенням спору по суті без судового розгляду, що є неприпустимим.
Крім того, з матеріалів позовної заяви та з заяви про забезпечення позову суд не вбачає очевидних ознак протиправності рішення відповідача, що є однією з умов у вирішенні питання про забезпечення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. ст. 150, 154, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про забезпечення адміністративного позову відмовити.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. ст. 293, 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.М. Олійник