79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"07" травня 2020 р. Справа №921/637/19
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А
Желіка М.Б.
секретар судового засідання Федорів Н.В.
розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Шкарупи Світлани Павлівни від 08.02.2020
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2020 (повний текст рішення складено 17.01.2020, суддя Шумський І.П.)
у справі № 921/637/19
за позовом фізичної особи-підприємця Шкарупи Світлани Павлівни, с. Байківці Тернопільська область
до відповідача Уповноваженої особи Тернопільської міської ради Остапчук Вікторії Олександрівни, м Тернопіль
про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 31.07.2009, зобов'язання відповідача підписати додаткову угоду до договору оренди землі від 31.07.2009,
представники сторін в судове засідання не з'явилися
07.10.2019 до Господарського суду Тернопільської області звернулася фізична особа-підприємець (надалі - ФОП) Шкарупа Світлана Павлівна із позовом до відповідача Уповноваженої особи Тернопільської міської ради Остапчук Вікторії Олександрівни про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 31.07.2009 та зобов'язання відповідача підписати додаткову угоду до договору оренди землі від 31.07.2009.
Позов обґрунтовано тим, що позивачка є користувачем земельної ділянки комунальної власності на підставі відповідного договору оренди землі, укладеного з Тернопільською міською радою. Після закінчення терміну дії договору, позивачка продовжувала користуватися земельною ділянкою, належно сплачувала орендні платежі, а міська рада впродовж місяця після закінчення строку дії договору оренди не приймала рішення про відмову у поновленні договору оренди. Вказане свідчить, на думку позивачки, що договір оренди є поновленим на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", у зв'язку з чим вона звернулась 24.11.2017 до Тернопільської міської ради з листом-пропозицією укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, долучивши проект відповідної додаткової угоди. Однак, уповноважена особа Тернопільської міської ради відмовилась підписати додаткову угоду до договору оренди землі.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2020 у задоволенні позову у даній справі було відмовлено.
Ухвалюючи рішення, місцевий суд виходив з наступного:
1) із матеріалів справи вбачається, що із заявою про поновлення договору оренди землі ФОП Шкарупа С.П. звернулася після висловлення орендодавцем заперечення проти продовження договору оренди. Так, рішенням Тернопільської міської ради за №6/53/152 від 28.11.2014 було припинено право ФОП Шкарупи С.П. на користування орендованою земельною ділянкою (площею 0,0250 га за адресою: вул Протасевича, кадастровий номер 6110100000:08:014:0024) та зобов'язано підприємця в 20-денний термін з дня прийняття цього рішення повернути земельну ділянку. Вказане рішення є чинним та в судовому порядку недійсним не визнавалось;
2) додатковим свідченням відсутності згоди у Тернопільської міської ради продовжувати орендні відносини з позивачем є рішення міської ради №1185 від 19.11.2014, №200 від 04.03.2015, №579 від 07.07.2016 "Про усунення порушень у сфері земельного законодавства та містобудування", на підставі яких виконавчим комітетом зобов'язано постійно діючу робочу групу провести демонтаж, зокрема, тимчасової споруди " Христя " по вул Протасевича, де підприємницьку діяльність здійснює ФОП Шкарупа С.П. Законність прийняття зазначених рішень були предметом розгляду у судових справах №607/1078/15-а, №607/4698/15-а, №607/7373/16-а;
3) відсутність у ФОП Шкарупи С.П. підстав для поновлення дії договору оренди землі від 31.07.2009 як за ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", так і за ч. 6 вказаної статті, встановлено судовим рішенням у справі №921/266/18, яким позивачці відмовлено у задоволенні її вимоги до Тернопільської міської ради про зобов'язання Уповноваженої особи Тернопільської міської ради виконати свій обов'язок та підписати додаткову угоду до договору оренди землі, подану в Тернопільську міську раду з зверненням від 24.11.2017;
4) відсутність факту укладення між позивачем та Тернопільською міською радою додаткової угоди до договору оренди землі від 31.07.2009, якою б продовжувався строк останнього, встановлена судовими рішеннями у справах №921/102/15-г/7, №921/716/16-г/17;
5) позовна вимога про зобов'язання Уповноваженої особи Тернопільської міської ради Остапчук Вікторії Олександрівни вчинити дії з підписання додаткової угоди до договору оренди землі від 31.07.2009 не може бути задоволена судом в силу дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування;
6) у справах №921/225/16-г/13 та №921/231/17-г/17 вже було досліджено та встановлено обставини відсутності підстав для задоволення позову про визнання та оформлення права власності на об'єкт - зупинку громадського транспорту "вул. Протасевича" у м. Тернополі. Інші докази у даній справі також не вказують про наявність зареєстрованого за ФОП Шкарупою С.П. нерухомого майна на раніше орендованій ділянці. З огляду на це, відмова у визнанні укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 31.07.2009, не потягне за собою втручання у право власності позивачки.
ФОП Шкарупа С.П., не погодившись з вказаним судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій послалася на те, що вирішуючи спір, місцевий господарський суд порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити.
У своїй апеляційній скарзі скаржник зазначила наступне:
1) рішення Тернопільської міської ради за №6/53/152 від 28.11.2014 було ухвалено після спливу 6-ти місяців з дня закінчення терміну дії договору оренди землі, в той час як ч.6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» надає право орендодавцю заявити свої заперечення проти поновлення договору протягом одного місяця. Крім того, таке рішення міської ради не є рішенням щодо поновлення чи відмови в поновленні договору оренди, а про позбавлення права користування землею. Також, суд першої інстанції мав можливість дослідити та встановити факт чи рішення Тернопільської міської ради за №6/53/152 від 28.11.2014 відповідає закону в частині позбавлення Шкарупи С.П. права користування землею, однак не зробив цього. Зокрема, вказане рішення не обґрунтоване жодними доказам і містить лише голослівні покликання на неодноразові порушення в діяльності об'єкта торгівельно-побутового призначення;
2) встановивши той факт, що позивачка оскаржує в судовому порядку рішення Тернопільської міської ради за №6/53/152 від 28.11.2014, суд безпідставно не зупинив провадження у даній справі;
3) суд першої інстанції неправомірно застосував до спірних правовідносин рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1185 від 19.11.2014, №200 від 04.03.2015, №579 від 07.07.2016, які є скасованими, або ж такими, що втратили чинність;
4) суд першої інстанції послався на судове рішення у справі №921/266/18, яке відсутнє в матеріалах справи і, всупереч позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.03.2019 у справі №908/2484/17, дійшов висновку про те, що обраний позивачкою спосіб захисту не відповідає закону;
5) відсутність факту укладення між сторонами додаткової угоди до договору оренди землі не свідчить про те, що позивачка не має права на подання до міської ради тексту додаткової угоди для її укладення, за настання обставин, викладених у ч.6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»;
6) суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позов у даній справі подано до неналежного відповідача, що випливає із правового висновку, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №819/1003/18. Водночас, суд фактично визнав відповідачем у даній справі міську раду і застосував при вирішенні даної справи заперечення міської ради;
7) суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.03.2019 у справі №908/2460/17, на які покликалася позивачка;
8) безпідставним є висновок суду про те, що відмова у підписанні (укладенні) додаткової угоди не потягне за собою втручання у право власності позивачки. Відсутність зареєстрованого права власності на нерухоме майно не свідчить, що позивачка такого права власності немає. Так, об'єкт, який розташований на спірній земельній ділянці, був збудований за власні кошти позивачки, прийнятий до експлуатації згідно сертифікату відповідності №ТП-000553 від 03.03.2011. Про це також свідчать судові рішення у справах №921/414/16-г/4 та №6007/1078/15-а.
Відповідач не виконав вимог ухвали суду від 13.03.2020 та не подав відзиву на апеляційну скаргу, хоча належним чином був повідомлений судом про даний судовий розгляд.
Через запровадження на території України карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ухвалою суду від 23.03.2020 розгляд справи було призначено на 07.05.2020 (із врахуванням строку встановлення цього карантину).
Постановами Кабінету Міністрів України №291 від 22.04.2020 та № 343 від 04.05.2020 тривалість карантину було продовжено спершу до 11, а потім до 22 травня 2020 року.
В судове засідання 07.05.2020 сторони не з'явилися.
З огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги у даній справі по суті, колегія суддів вважає, що її розгляд можливо здійснити без представників сторін. При цьому, колегія суддів враховує наступне:
1) ухвалою суду від 23.03.2020 явка сторін була визнана необов'язковою;
2) до суду не надходило клопотань про відкладення судового засідання, призначеного на 07.05.2020 чи про проведення засідання у даній справі в режимі відеоконференції.
3) матеріали, які були подані до суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції, суд вважає достатніми для розгляду апеляційної скарги; сторонами не подано суду нових доказів чи доводів, які би потребували розгляду їх безпосередньо в судовому засіданні;
4) дане судове засідання відбувається під час карантину, оголошеного Кабінетом Міністрів України, без участі жодної зі сторін, що, на думку суду, не порушує права жодної сторони на доведення перед судом власної позиції та на спростування позиції іншої сторони.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами доводи та докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:
31 липня 2009 року між Тернопільською міською радою та ФОП Шкарупою С.П. було укладено договір оренди землі строком до 30.04.2014. Пунктом 8 вказаного договору передбачено, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, у зв'язку з чим він повинен не пізніше, ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (а.с. 35-36, т.1).
31 березня 2014 року ФОП Шкарупа С.П. з метою повідомити орендодавця про її намір продовжити орендні відносини відповідно до договору оренди землі від 31 липня 2009 року помилково подала заяву до Тернопільської міської ради через Єдиний дозвільний центр не про поновлення договору оренди землі, а про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Рішенням Тернопільської міської ради від 28 листопада 2014 року № 6/53/152 було відмовлено ФОП Шкарупі С.П. в наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0250 га (кадастровий номер 6110100000:08:014:0024) на вул. Протасевича; припинено право користування ФОП Шкарупи С.П. земельною ділянкою площею 0,025 га за зазначеною адресою; зобов'язано ФОП Шкарупу С.П. у 20-ти денний термін з дня прийняття рішення повернути зазначену земельну ділянку.
Не погодившись із таким рішенням, ФОП Шкарупа С.П. звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки від 31 липня 2009 року таким, що є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, та зобов'язати керівника Тернопільської міської ради в місячний строк в обов'язковому порядку укласти та підписати із суб'єктом підприємницької діяльності ФОП Шкарупа С.П. додаткову угоду до договору оренди землі від 31 липня 2009 року на той самий строк та на тих самих умовах.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25 березня 2016 року у справі № 921/102/15-г/7 в задоволенні позову відмовлено за відсутності вчасно поданої заяви про поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди у термін, встановлений частинами першою -п'ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі».
У подальшому ФОП Шкарупа С.П. звернулася до Господарського суду Тернопільської області із позовом до Тернопільської міської ради про визнання договору оренди землі від 31 липня 2009 року укладеним.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27 вересня 2016 року у справі № 921/414/16-г/4 у задоволенні позову відмовлено за відсутності поданого до Тернопільської міської ради тексту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.
До того ж позивачка зверталася до Господарського суду Тернопільської області із позовом до Тернопільської міської ради про визнання поновленим терміну дії договору оренди землі від 31 липня 2009 року на той самий строк та на тих самих умовах.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24 січня 2017 року у справі № 921/716/-г/17 в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що заяву про поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди подано Тернопільській міській раді за межами терміну, встановленого частинами першою - п'ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі».
24 листопада 2017 року ФОП Шкарупа С.П. було підготовлено та подано до Тернопільської міської ради звернення з пропозицією укласти додаткову угоду та текст додаткової угоди для фіксування факту поновлення договору оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», на що отримала відмову заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади Остапчук В. О.
12 грудня 2017 року позивачка звернулася до Тернопільської міської ради з письмовою пропозицією скасувати рішення Тернопільської міської ради від 28 листопада 2014 року № 6/53/153, проте отримала повідомлення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 5 січня 2018 року № 69/08, яким позивачці було відмовлено в розгляді земельного питання щодо скасування відповідного рішення.
На думку позивачки, договір оренди земельної ділянки є поновленим без змін за відсутності рішення Тернопільської міської ради як орендодавця про припинення орендних правовідносин та наявності державної реєстрації спірної земельної ділянки за ФОП Шкарупою С.П.
Відтак ФОП Шкарупа С.П. вважає, що відмова заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади Остапчук В.О. як особи, уповноваженої укладати додаткові угоди до договорів оренди землі, порушує її права, що і стало причиною звернення із відповідним позовом до суду.
Звертаючись з позовом у даній справі, позивачка покликається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у адміністративній справі №819/1003/18 між цими самими сторонами та з тим же предметом спору, відповідно до якої Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій про те, що відповідний спір не належить до адміністративної юрисдикції, а повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.
Статтею 20 ГПК України передбачено, що до юрисдикції господарських судів відносяться, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п.1 ч.1 ст.20); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п.6 ч.1 ст.20); справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (п.10 ч.1 ст.20).
Частинами 2, 3 ст.4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно ст.45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Виходячи з приписів ст. 4, 20, 45 ГПК України, сторонами у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду (стосовно даної категорії спорів), можуть бути юридичні особи, фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями та державні органи і органи місцевого самоврядування.
Подаючи позовну заяву у даній справі позивач визначив як відповідача Остапчук Вікторію Олександрівну - заступника міського голови м. Тернополя з питань діяльності виконавчих органів ради, яку відповідно до рішення Тернопільської міської ради №6/2/5 від 14.12.2010 (а.с. 69, т.1) було уповноважено на підписання договорів оренди земельних ділянок, додатків до договорів оренди земельних ділянок, договорів купівлі-продажу земельних ділянок, угод на проведення земельних торгів та договорів на встановлення особистого строкового сервітуту, а також на оформлення інших, необхідних для підписання таких угод, документів.
Однак, вказана особа не може виступати стороною у господарському судочинстві, оскільки вона є посадовою особою органу місцевого самоврядування - Тернопільської міської ради, діє від імені останньої і з контексту заявлених позовних вимог вбачається, що позов поданий до неї, як посадової особи.
Згідно ст.2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Судова колегія констатує, що поданий на розгляд господарського суду позов за своїм предметом підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, проте за своїм суб'єктним складом не відповідає вимогам, встановленим частиною 2 статті 4 ГПК України.
Стосовно покликання позивачки на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №819/1003/18, то правова позиція, викладена у вказаній постанові щодо юрисдикції спору, який виник з договірних відносин, однак позов за яким був заявлений до уповноваженої особи міської ради, не спростовує висновку Західного апеляційного господарського суду, викладеного у даній постанові.
Сторонами у адміністративній справі №819/1003/18 були ФОП Шакрупа С.П. та уповноважена особа Тернопільської міської ради Остапчук Вікторія Олександрівна. Предметом спору - визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень уповноваженої особи міськради укладати додаткові угоди до договорів оренди землі протиправною та зобов'язання уповноважену особу укласти додаткову угоду до договору оренди землі від 31 липня 2009 року, якою зафіксувати факт поновлення договору оренди землі.
Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові відхилила покликання посилання ФОП Шкарупи С.П. на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 25 червня 2018 року у справі № 921/219/18, якою було відмовлено у відкритті провадження у справі за аналогічним позовом, і, як наслідок, про позбавлення її гарантованого Конституцією України права на правосуддя.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду вказала, що спір у цій справі виник із договірних відносин між позивачем та Тернопільською міською радою, та підлягає врегулюванню на підставі норм ЗК України в порядку господарського судочинства за участю учасників справи - сторін спірних правовідносин щодо оренди землі.
Слід наголосити, що сторонами у спірних правовідносинах у справі №921/637/19, як було зазначено вище, є фізична особа-підприємець Шкарупа Світлана Павлівна та Тернопільська міська рада (а не конкретна посадова особа міської ради).
ГПК України не надає право суду самостійно здійснювати заміну відповідача у справі (ст. 48 ГПК України).
Клопотань про заміну відповідача чи залучення співвідповідача до участі у даній справі від ФОП Шкарупи С.П. не надходило під час розгляду справи №921/637/19 в суді першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 278 ГПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Зважаючи на вищенаведене, суд першої інстанції порушив норми процесуального права і розглянув спір по суті, хоча повинен був відмовити у відкритті провадження у даній справі, або закрити провадження у випадку його помилкового відкриття.
У зв'язку з тим, що позивачка звільнена від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. 269, 275, 278, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Шкарупи Світлани Павлівни задоволити частково.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2020 у справі №921/637/19 - скасувати.
Провадження у справі №921/637/19 - закрити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст. 287, 288 ГПК України.
Справу повернути в Господарський суд Тернопільської області.
Повний текст постанови складено 19.05.2020.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік