Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
19 травня 2020 р. Справа № 520/3005/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньов О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599), третя особа Начальник Головного управління Національної поліції в Харківській області Сокуренко Валерій Васильович (вул. Жон Мироносиць, буд. 5,м. Харків, 61003) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 4 лютого 2020 року № 29 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 згідно з п. 1 ст.40 КЗпП та п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із скороченням штатів;
- поновити ОСОБА_1 на роботі головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій Головного управління Національної поліції в Харківській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 4 лютого 2020 року до дня поновлення на роботі;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області провести оплату лікарняного листа серія АДВ №464348;
- стягнути з Головного управління Національної поліції Харківській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що перебуваючи на лікарняному, 05.02.2020 року, позивачу зателефонували з управління кадрів ГУ НП в Харківській області та запропонували отримати Витяг з наказу №29 о/с від 04.02.2020 року щодо ОСОБА_1 про звільнення та припинення державної служби згідно п. 1 ст.40 КЗпП (через скорочення штатів) та п.1 ч.1 (через скорочення штатів) ст.87 Закону України «Про державну службу». Вважаючи незаконним вказаний наказ позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 відкрито спрощене провадження у справі.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки позивач в заяві від 27.01.2020 просив звільнити його через скорочення штатів з обраної ним дати, а саме 04.02.2020. ГУНП в Харківській області не мало змоги відмовити позивачу у такому звільнення, оскільки таким чином ГУНП в Харківській області порушило би право позивача на працю, передбаченого ст. 43 Конституції України. Чинним законодавством не передбачено заборон для звільнення через скорочення штатів з обраної працівником дати, а тому, в даному випадку, порушень норм чинного законодавства при звільненні позивача з боку ГУНП в Харківській області немає.
Відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначив, що відповідач не спростував твердження та аргументи позивача стосовно суті позовних вимог.
Відповідач на відповідь на відзив подав клопотання, в якому просив суд розглядати справу з урахуванням позиції, викладеної у відзиві.
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши доводи позову, відзиву проти нього, відповіді на відзив, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що наказом N 358 о/с від 15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звільнено згідно з п.1 ст.40 КЗпП України (через скорочення штатів) та п.1 ч.1 (через скорочення штатів) ст.87 Закону України «Про державну службу».
Вказаний наказ позивачем оскаржено до Харківського окружного адміністративного суду та відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року (справа №520/12192/19) позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 15 жовтня 2019 року № 358 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 . згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку із скороченням штатів.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі Головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій ГУ НП в Харківській області.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 жовтня 2019 року у сумі, яка складає 121384,32 грн.
Рішення суду в частині поновлення на посаді Головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій ГУ НП в Харківській області та стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Відповідно до вказаного рішення ОСОБА_1 20.02.2020 видано виконавчий лист щодо поновлення його на роботі Головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій ГУ НП в Харківській області та стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню, який переданий до ГУ НП в Харківській області.
Згідно з Наказом №16 ос від 24.01.2020 позивача поновлено на посаді головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій ГУ НП в Харківській області і в той же день, а саме 24.01.2020, позивача попереджено про можливе наступне припинення державної служби та звільнення з роботи в поліції після закінчення двомісячного строку з дня попередження.
27 січня 2020 року позивачем подано на ім'я Начальника ГУ НП в Харківській області генерала поліції третього рангу Валерія Сокуренка заяву, в якій позивач просив звільнити його з посади, припинивши державну службу відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України та п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України про державну службу через скорочення штатів з 04.02.2020.
Відповідно до листка непрацездатності серії НОМЕР_2 , виданого 03 лютого 2020 року, ОСОБА_1 звільнено від роботи з 03.02.2020 по 08.02.2020 по причині загального захворювання та приписано стати до роботи 13.02.2020.
Відповідно до витягу із наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області №29 о/с від 04.02.2020 згідно п.1 ст. 40 КЗпП України (через скорочення штатів) та п.1 ч.1 (через скорочення штатів) ст. 87 Закону України "Про державну службу" звільнено та припинено державну службу ОСОБА_1 , державного службовця 4 рангу, головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій ГУНП в Харківській області, з 04.02.2020, з виплатою грошової компенсації за частину невикористаної відпустки за період з 16.10.2019 по 06.11.2019 у кількості 2 діб, частину невикористаної основної відпустки за період з 07.11.2019 по 04.02.2020 у кількості 7 діб та виплатою компенсації за невикористану частину додаткової відпустки за період робочого року з 07.11.2019 по 04.02.2020 у кількості 15 діб.
Вважаючи протиправним вказаний наказ, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII) цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
У постанові від 17.02.2015 № 21-8а15 Верховний Суд України висловив правову позицію, що у відносинах публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство треба застосовувати у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Таким чином, до спірних правовідносин застосовуються норми Закону №889-VIII, які мають пріоритет над положеннями трудового законодавства. Норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначають виключно процедуру вивільнення державних службовців на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, у частині, що не врегульована цим Законом.
Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 24.01.2020 попереджено про те, що державний службовець, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше припинення державної служби і звільнення з роботи в поліції припиняє державну службу підставі пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" та має бути звільнений з роботи на підставі частини 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Пунктом 1 ст. 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Згідно із витягом із наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області № 29 о/с від 04.02.2020 позивача було звільнено з 04.02.2020 згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (через скорочення штатів) та п.1 ч.1 (через скорочення штатів) ст. 87 Закону України "Про державну службу", тобто раніше ніж за два місяці.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, звільнивши ОСОБА_1 згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (через скорочення штатів) та п.1 ч.1 (через скорочення штатів) ст. 87 Закону України "Про державну службу" діяв не у порядок та спосіб, визначений законом.
Крім того суд зазначає, що відповідно до п.2 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до листка непрацездатності серія НОМЕР_2 , на момент звільнення, а саме 04.02.2020, був тимчасово непрацездатним, а тому звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності також є порушенням вимог чинного законодавства.
Щодо посилань відповідача на те, що позивач в заяві від 27.01.2020 просив звільнити його через скорочення штатів з обраної ним дати, а тому ГУНП в Харіквській області не мало змоги відмовити позивачу у звільненні, оскільки таким чином ГУНП в Харківській області порушило би право позивача на працю, передбаченого ст. 43 Конституції України, суд зазначає, що позивача звільнено з посиланням на п. 1 ст. 40 КЗпП України (через скорочення штатів) та п.1 ч.1 (через скорочення штатів) ст. 87 Закону України "Про державну службу", при цьому посилання на ст.38 КЗпП України у оскаржуваному наказі відсутні, що зумовлює юридичну невизначеність підстав звільнення позивача, а тому посилання відповідача на наявність заяви ОСОБА_1 є неприйнятними.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що відповідач в порушення ч.3 ст.72 КАС України не обґрунтував правомірність звільнення позивача з займаної посади та дотримання його прав при звільненні, не довів дотримання вимог п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" при прийняті спірного наказу, у зв'язку із чим вимоги позивача щодо скасування наказу про звільнення та поновлення його на посаді підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Що стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 235 КЗпП України при звільненні без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі- Порядок № 100).
Відповідно до абз. 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абз.2 п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110) днем звільнення вважається останній день роботи.
У п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 р. №13 зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Судом встановлено, що відповідно до листка непрацездатності серії НОМЕР_2 з дня, коли позивачу приписано стати до роботи, а саме з 13.02.2020, по день ухвалення рішення у справі тривалість вимушеного прогулу позивача склала 65 днів.
Відповідно до довідки про доходи № 2188 від 14.11.2019 Головного управління Національної поліції в Харківській області розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 1264,42 грн. Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 82187,30 грн.
Суд зазначає, що враховує вказану довідку при обчислені середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки в ній містяться відомості про доходи позивача за останні два місяці його роботи. Суд не враховує довідку про доходи від 18.03.2020 №449, надану Головним управлінням Національної поліції в Харківській області, оскільки відомості про доходи про останні два місяці роботи позивача у вказаній довідці відсутні.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача провести оплату лікарняного листа серія АДВ №464348, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №1105 передбачено, що страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону №1105, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення МСЕК інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, працівник, страховий випадок щодо якого настав до моменту звільнення, є застрахованою особою. Допомога по тимчасовій непрацездатності такому працівнику виплачується за весь період до відновлення працездатності незалежно від звільнення застрахованої особи.
До суду не надано доказів проведення виплат позивачу за листком непрацездатності серії НОМЕР_2 , а тому, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення вказаної позовної вимоги.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Головного управління Національної поліції у Харківській області на його користь моральну шкоду у розмірі 1000000,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів приниження честі, гідності та ділової репутації протиправними діями відповідача по справі.
Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 1000000,00 грн.
Водночас суд зазначає, що позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вказана вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599), третя особа Начальник Головного управління Національної поліції в Харківській області Сокуренко Валерій Васильович (вул. Жон Мироносиць, буд. 5,м. Харків, 61003) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 4 лютого 2020 року № 29 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 згідно з п. 1 ст.40 КЗпП та п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із скороченням штатів.
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на посаді головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій Головного управління Національної поліції в Харківській області.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 лютого 2020 року, що складає 82187 (вісімдесят дві тисячі сто вісімдесят сім) гривень 30 коп.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) провести оплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за листком непрацездатності серія НОМЕР_3 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду в частині поновлення на посаді Головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій ГУ НП в Харківській області та стягнення на його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Строк апеляційного оскарження рішення продовжується на строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено 19 травня 2020 року.
Суддя О.Г. Котеньов