14 травня 2020 року
м. Рівне
Справа № 556/1193/19
Провадження № 22-ц/4815/308/20
Головуючий суддя в суді 1 інстанції : Котик Л.О.
Рішення ухвалене в смт. Володимирець Рівненської області
Дата ухвалення повного тексту рішення не зазначено
Рівненський апеляційний суд:
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий : Боймиструк С.В.,
судді : Гордійчук С.О., Хилевич С.В.
секретар судового засідання: Шептицька С.С.,
за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди завданої протиправною поведінкою, пошкодженням приватного майна, приниженням честі та гідності фізичної особи,
У липні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Володимирецького районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди завданої протиправною поведінкою, пошкодженням приватного майна, приниженням честі та гідності фізичної особи.
Позов мотивує тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.09.2012 їй, після смерті матері, на праві приватної власності належить житловий будинок в АДРЕСА_1 .
У зазначеному будинку певний час були зареєстровані і проживали : брат позивачки - ОСОБА_5 з дружиною - ОСОБА_4 та синами. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 відповідачка створила нестерпні умови для проживання і тому позивачка неодноразово зверталася до відповідачки як усно так і з письмовими заявами про звільнення житлового приміщення, а 13.10.2015 подала до Володимирецького районного суду позов про визнання осіб - ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстрації. Рішенням Володимирецького районного суду від 16.02.2016 даний позов був задоволений.
Вказує, що відповідачка тривалий час не виселялася з будинку за вищевказаною адресою, оскаржувала судові рішення, зверталася до суду з позовом про встановлення сервітутного права на спірний житловий будинок і лише 25.01.2019 ОСОБА_4 виселилася, при цьому значно пошкодила майно, належне ОСОБА_3 на праві власності.
ОСОБА_3 зазначає, що неправомірними діями відповідачки ОСОБА_4 , їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в 200000,00 грн. і просить стягнути їх в судовому порядку, а також судові витрати по справі.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди завданої протиправною поведінкою, пошкодженням приватного майна, приниженням честі та гідності фізичної особи відмовлено за недоведеністю позовних вимог.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 4000,00 грн судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою.
У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_3 не погоджується з ухваленим рішенням, вважає його незаконним та не обґрунтованим, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що судом першої інстанції не досліджувалися обставини та докази, які стосуються протиправної поведінки відповідачки ОСОБА_4 , які призвели до нанесення позивачці моральної шкоди.
Вказує, що не зважаючи на законність щодо володіння, користування і розпорядження своєю власністю вона була позбавлена ОСОБА_4 такої можливості з квітня 2015 року по січень 2019 року із за протиправної поведінки відповідачки, яка своїми діями в будь-який спосіб чинила перешкоди в реалізації її права на власність. Така протиправна поведінка відповідачки підтверджена наданими в матеріали справи доказами (рішення судів, постанови про виконавче провадження, попередження про виселення, акти обстежень пошкодженого майна, фото пошкодженого майна, покази свідків, записи про відвідування нею психіатра).
Також зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення взагалі не взято до уваги та не досліджено як доказ виписки Володимирецької центральної районної лікарні з амбулаторної карти хворої ОСОБА_3 за період з 26.12.2018 по 01.02.2019, інформаційні довідки з Володимирецької районної поліклініки, щодо відвідування нею лікаря-психіатра.
Вказує, що не досліджено докази та обставини приниження її честі і гідності відповідачкою, яка звернулась до телеканалу ІСТV, про так би мовити її незаконне виселення про яке було оприлюднено в сюжеті 6 травня 2016 року о 12.45.
Крім того вважає, що судом при ухваленні рішення не враховано, що при виселенні ОСОБА_4 значно пошкодила належне позивачці на праві власності майно. Отже, дії відповідачки були неправомірними, між ними і завданою позивачці моральною шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Завдана моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які вона зазнала у зв'язку із пошкодженням належного їй на праві власності житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також вважає безпідставними висновки суду першої інстанції, що розмір моральної шкоди в сумі 200 000,00 грн є не обґрунтованим.
Вважає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішення не в повній мірі досліджено докази та обставини щодо приниження її честі та гідності відповідачкою.
З цих міркувань просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
У відзиві поданому на апеляційну скаргу, представник відповідача - адвокат Карпач О.М. вважає, що під час розгляду справи судом першої інстанції було допитано всіх свідків, про виклик яких заявляв позивач, досліджено всі письмові докази, які були ним подані, а тому доводи апеляційної скарги є безпідставними, рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Крім того вказує, що апелянт не наводить переліку доказів, які нібито не були досліджені. Апелянт лише посилається на те, що судом не були взяті до уваги докази її відвідування психіатра. Однак, дані докази були досліджені судом, з них чітко видно, що апелянт відвідувала психіатра рівно двічі в часовому проміжку десь приблизно з місяць у зв'язку з проблемами у сім'ї. При цьому апелянт у суді чітко заявила, що відповідачка не є частиною сім'ї апелянта, а також не надала жодного чека чи іншого доказу того, що вона дійсно проходила лікування та приймала приписані лікарем препарати. Про виклик лікаря апелянт не клопотала, а отже, вона сама спростувала надані нею ж докази.
Щодо пошкодження майна апелянта відповідачем, то зазначає, що апелянтом на доведення вказаної обставини було подано фото будинку та акт обстеження стану житлового будинку від 25.01.2019 у якому зафіксовано не вину відповідача, а лише стан будинку фактично через два місяці після виселення відповідача, адже у судовому засіданні було встановлено, що відповідачка залишила будинок ще на початку грудня 2018 року, зважаючи на домовленість між позивачем і відповідачем. В свою чергу, апелянт в цей зимовий період, знаючи про це, навіть не навідувалася до будинку, не отоплювала його. Крім того, свідками, які були допитані самим апелянтом, чітко було засвідчено, що даний акт був складений самою позивачкою, і фактично нею підписано.
Зазначає, що фактично всі свідки, як зі сторони позивача, так і відповідача, засвідчили і підтвердили ту обставину, що за час проживання у будинку відповідачки він мав належний вигляд, був доглянутий, у ньому весь час проводилися ремонтні роботи, незважаючи на вік і стан самого будинку, вона давала йому лад.
Відносно надання належної оцінки поширенню недостовірної інформації про позивачку на каналі ІСТV, то дане відео навіть не було долучено до матеріалів справи позивачем, позовна вимога про визнання такої інформації недостовірною не заявлялася, а тому не було підстав у суду належним чином розглянути позовну вимогу про відшкодування в даному випадку моральної шкоди за поширення недостовірної інформації.
Щодо розміру моральної шкоди, завданої нібито неправомірними діями відповідача апелянту то вважає, що судом першої інстанції правильно визначено, що факт завдання моральної шкоди та її розмір мають бути доведені належними та допустимим доказами, чого зроблено не було.
З огляду на наведене просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник ОСОБА_3 адвокат Русін Т.С. в судовому засіданні підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Представник ОСОБА_4 адвокат Карпач О.М. (в режимі відеоконференції) просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що звернувшись із даним позовом ОСОБА_3 не надала доказів щодо причинного зв'язку між діями відповідачки, на які вона посилається, та завданою моральною шкодою, якщо така існує. Крім того, вимоги позивачки щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 200000 гривень не містять жодного обґрунтування саме такого розміру завданої моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно п. 3,5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" від 31.03.95р.№4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зазначені вище чотири складові підстави цивільно-правової відповідальності за спричинення моральної шкоди позивачем відповідно до ст.12,81 ЦПК України позивачем по справі не доведено.
Із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.09.2012, серії ВРХ №590297. вбачається, що ОСОБА_3 , після смерті матері, являється власником житлового будинку з господарськими будівлями в АДРЕСА_1 . (т.1 а.с.8-11).
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.02.2016 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення з будинку АДРЕСА_1 . Згідно ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 27.04.2016 та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.11.2017 вище вказане рішення Володимирецького районного суду залишено без змін (т.1 а.с.21-26).
Рішенням Володимирецького районного суду від 05.07.2016 у справі №556/523/16-ц встановлено, що ОСОБА_4 з дітьми набули право користування чужим нерухомим майном - житловим будинком АДРЕСА_1 , сервітут, який не припинив свою дію після смерті ОСОБА_8 і продовжувався після переходу права власності на житловий будинок до позивачки в порядку спадкування, та дія якого була припинена на підставі рішення Володимирецького районного суду від 16.02.2016 року (т.1 а.с.31-32).
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З наведених вище судових рішень вбачається, що у зазначеному будинку з 1995 року з дозволу тогочасного власника ОСОБА_8 проживали і були зареєстровані брат позивачки - ОСОБА_5 з сім'єю - дружина (відповідачка ОСОБА_4 ) і їх двоє синів. У січні 2002 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було розірвано і відповідачка з дітьми продовжувала проживати в будинку. ОСОБА_3 на протязі 2012 -2015 років також не заперечувала проти проживання відповідачки з дітьми у даному будинку. (т.1 а.с.12-13).
Твердження апелянта ОСОБА_3 , щодо протиправної поведінки відповідачки, яка своїми діями в будь-який спосіб чинила перешкоди в реалізації її права на власність, а саме оскаржувала судові рішення, зверталася до суду з позовом про встановлення сервітутного права на спірний житловий будинок, тривалий час не виселялася з нього є хибними і такі дії не можуть визнаватись неправомірними апріорі.
Звернення до суду за захистом права, яке особа вважає порушеним, передбачено ст.55, 129 Конституції України, ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України. При цьому забезпечується право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Так само в стадії примусового виконання судового рішення ст.447 ЦПК України та ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право сторони оскаржувати дії, рішення державного виконавця.
На стадії виконавчого провадження між позивачем та відповідачем було укладено мирову угоду, яка підтверджується розпискою від 18.05.2018. Виселилася ОСОБА_4 із спірного будинку 01.11.2018 року. Даний факт також сторонами не оспорюється.
Місцевий суд дійшов вірного висновку, що звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_4 реалізувала своє конституційне право на звернення та судовий захист. З огляду на це, її поведінка протиправною не являється, і вона не могла заподіяти моральної шкоди позивачці.
Також ОСОБА_3 вважає неправомірними дії відповідачки при виселенні із будинку, а саме пошкодження належного їй майна (будинку). Вважає, що між цими діями і завданою позивачці моральною шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Завдана моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які вона зазнала у зв'язку із пошкодженням належного їй на праві власності житлового будинку.
Суд першої інстанції дав належну оцінку твердженням ОСОБА_3 та вірно зазначив, що Актом обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку) та прилеглої території до нього від 25.01.2019 (т.1 а.с.55) вину відповідачки у пошкодженні майна не встановлено, а описано лише фактичний стан спірного житлового будинку зі слів самої позивачки, при тому що відповідачка виселилася з спірного будинку ще 01.11.2018 року, тобто за два місяці. Таким чином, вірним є висновок місцевого суду, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів вини відповідачки у пошкодженні належного їй майна.
Слід зазначити, що розмір матеріальної шкоди у встановленому порядку по справі не визначався, а тому судження про наявність такої шкоди, як і про стан будинку, як пошкодженого, після виселення відповідачки, є оціночним поняттям самої позивачки.
Що стосується посилань апелянта, що при ухваленні рішення взагалі не взято до уваги та не досліджено як доказ виписки з амбулаторної карти хворої ОСОБА_3 за період з 26.12.2018 по 01.02.2019, щодо відвідування нею лікаря-психіатра, то слід зазначити, що ці виписки досліджувались місцевим судом про що свідчить текст оскаржуваного рішення. В виписках зазначено, що позивачка відчувала тривогу, дратівливість, безсоння внаслідок конфлікту в сім'ї однак не зазначено, що такий стан є наслідком дій відповідачки, а вона не є членом її сім'ї, тому місцевий суд обгрунтовано відхилив такий доказ поданий позивачкою на підтвердження спричинення їй моральної шкоди.
Також місцевий суд обгрунтовано не взяв до уваги посилання апелянта щодо надання належної оцінки поширенню недостовірної інформації про позивачку на каналі ІСТV.
Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у справах про спростування відомостей, поширених засобами масової інформації (в пресі, по радіо і телебаченню), як відповідачі до участі притягаються автор, орган засобу масової інформації, що їх поширив…
Слід зазначити, що позовна вимога про визнання такої інформації недостовірною не заявлялася і розповсюджувач такої інформації, а саме канал ІСТV до участі в справі в якості співвідповідача не залучався. Відео оспорюваного сюжету від 6 травня 2016 року о 12.45 до матеріалів справи позивачем не долучалось, не досліджувалось, а тому у місцевого суду не було підстав виходити за межі позовних вимог та розглядувати позовну вимогу про відшкодування в даному випадку моральної шкоди за поширення недостовірної інформації.
Що стосується висновку місцевого суду про необґрунтованість розміру моральної шкоди в 200 000 грн. заявленої ОСОБА_3 , то слід зазначити, що такий висновок є зайвим, оскільки в задоволенні вимог про її стягнення відмовлено.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди із ухваленим у справі судовим рішенням.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складений 18 травня 2020 року.
Головуючий: С.В. Боймиструк
Судді: С.О. Гордійчук
С.В. Хилевич