Житомирський апеляційний суд
Справа №295/201/20 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_2
13 травня 2020 року м. Житомир
Житомирський апеляційний суд
в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 , суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 17 березня 2020 року, про зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання,
за участю:
прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить зарахувати строк попереднього ув'язнення у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі період перебування у СІЗО м. Харкова з 01.12.2012 по 27.12.2013 року, період перебування в СІЗО м. Луганська під час розгляду кримінального провадження в Антрацитівському міськрайонному суді Луганської області та період перебування у СІЗО м. Луганська та м. Харкова при етапуванні до СІЗО м. Києва на розгляд касаційної скарги.
Зазначає, що вироком Київського районного суду м. Харкова від 19.12.2011 року його було засуджено за ч.1 ст.364, ч.3 ст.27, ч.1 ст.14, п.п.6,11,12 ч.2 ст.115, ст.70 КК України до 13 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з господарською діяльністю, строком на 3 роки, з конфіскацією майна. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01.11.2012 року вирок залишено без змін. Початок строку виконання покарання - 02.09.2010 року.
Постановою Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 11.01.2013 року його було переведено з Слав'яносербської ВК №60 Луганської області в Луганський СІЗО, а потім до Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області для допиту в якості свідка по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_9 ч.5 ст.191, ч.2 ст.364-1, ч.1 ст.209 КК України.
Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.12.2013 року його було викликано у судове засідання на 28.01.2014 року. Відповідно до особової справи, 20.01.2014 року прибув до СІЗО м. Києва.
Зазначає, що судом 1-ї інстанції в порушення вимог ч.5 ст.72 КК України в редакції від 26.11.2015 року, не було зараховано період перебування у Луганському СІЗО у строк покарання з посиланням на те, що кримінальна справа відносно ОСОБА_9 не стосується його особисто. Вважає такий висновок є необґрунтованим, оскільки вказана норма закону не передбачає такої вимоги.
Вказує, що згідно матеріалів особової справи, знаходився у СІЗО м. Харкова з 02.09.2010 по 27.12.2012 року, оскільки вибув з СІЗО м. Харкова не 01.11.2012, а 27.11.2012 року, адже чекав етапування до ВССУ для розгляду касаційної скарги.
Згідно ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 17 березня 2020 року клопотання ОСОБА_6 про зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання задоволено частково. Зараховано засудженому ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 02.09.2010 року по 01.11.2012 року та з 20.01.2014 року по 28.01.2014 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Засуджений ОСОБА_6 про час та місце судового засідання апеляційного суду повідомлений належним чином, будь-яких клопотань не заявляв (а.п.44).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, захисника ОСОБА_8 , який підтримав апеляційну скаргу, прокурора, яка заперечила щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, а також ухвалу суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно ч.5 ст.72 КК України зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року №838-VIII (далі Закон №838-VIII), зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, в межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. А тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо необхідності зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання період перебування в СІЗО м. Луганська під час розгляду кримінального провадження в Антрацитівському міськрайонному суді Луганської області щодо ОСОБА_9 та допиту його у якості свідка у даному провадженні, апеляційний суд визнає неспроможними.
Попереднє ув'язнення відповідно до положень ст.1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» закінчується з моменту набрання вироком законної сили. У зв'язку із цим не підлягає зарахуванню у строк попереднього ув'язнення термін слідування під вартою засудженої особи із слідчого ізолятора до установи виконання покарань, тобто термін від дати набрання обвинувальним вироком законної сили до дати прибуття до місця відбуття покарання.
Як вбачається з матеріалів справи, вирок відносно ОСОБА_6 набрав законної сили 01.11.2012 року. Доводи апеляційної скарги щодо необхідності зарахування строку попереднього ув'язнення у строк відбування покарання період етапування засудженого до СІЗО м. Києва для розгляду справи у касаційній інстанції до 27.12.2012 року є безпідставними.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що зарахування строк у попереднього ув'язнення в строк відбування покарання час слідування до місця відбування покарання після вступу вироку у законну силу, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі не ґрунтуються на вимогах закону.
Доводи апеляційної скарги засудженого висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б давали підстави для зміни чи скасування ухвали суду, колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст.404, 407,537 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 17 березня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: