Житомирський апеляційний суд
Справа №295/5167/18 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст. 125 ч.1 КК України Доповідач ОСОБА_2
13 травня 2020 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
представника потерпілого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12018060020000638 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 30 січня 2020 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомира, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, працюючого директором ТОВ «Грейті спрендімай юмс» у м. Вільнюс Литовської республіки, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого за ч.1 ст.125 КК України,-
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 не оспорюючи фактичних обставин справи, правильність кваліфікації дій та доведеності вини ОСОБА_7 , просить вирок суду змінити та застосувати до обвинуваченого ст.69 КК України, пом'якшити покарання призначене йому судом та відмовити у задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 .. Вважає, що вирок суду підлягає зміні в частині призначеного покарання, оскільки покарання, призначене судом першої інстанції за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зазначає, що призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України належить до злочинів невеликої тяжкості, дані про особу винного, який раніше не судимий, має постійне місце роботи та за місцем проживання характеризується посередньо, а також не встановив обставини, які б пом'якшували покарання обвинуваченого. Посилається на те, що суд першої інстанції мав підстави для застосування до ОСОБА_7 покарання у виді штрафу. Вказує, що розмір стягнутих коштів на відшкодування моральної шкоди виходить за межі розумності та співрозмірності. Стверджує, що потерпілий не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння йому моральної шкоди та відповідно її розмір, а тому цивільний позов ОСОБА_8 не підлягає задоволенню. Крім того, зазначає, що цивільний позов потерпілого взагалі не міг бути прийнятий судом до розгляду, оскільки він не відповідає вимогам, встановленим ч.3 ст.175 ЦПК України.
Прокурор Житомирської місцевої прокуратури ОСОБА_11 подав заперечення на апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , в якому вказав про безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а вирок суду першої інстанції без зміни.
Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 30 січня 2020 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк 100 (сто) годин.
Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 10000 (десять тисяч) гривень на відшкодування завданої моральної шкоди.
В решті позовних вимог відмовлено.
Відмовлено в стягненні з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 процесуальних витрат, пов'язаних з оплатою допомоги представника потерпілого.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, 10.02.2018 року приблизно о 07 годині, ОСОБА_7 прийшов до приміщення квартири АДРЕСА_2 , де у нього раптово виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень власнику вказаної квартири ОСОБА_8 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, в цей же день, час, місці та за вказаних обставин, ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_8 , який в той час перебував за напіввідчиненими дверима своєї квартири, взяв його правою рукою за праву руку, а іншою за шию та потягнув на себе, внаслідок чого ОСОБА_8 не втримав рівноваги та впав на бетонні сходи разом з ОСОБА_12 , скотившись на сходинковий майданчик.
У подальшому, не припиняючи своїх дій, ОСОБА_7 перебуваючи поряд із ОСОБА_8 , який в той час лежав на підлозі майданчику, завдав останньому декілька ударів руками по обличчю та два удари ногою по правій руці.
Внаслідок таких дій ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_8 легкі тілесні ушкодження у вигляді синців на волосистій частині голови та обличчі.
В засідання апеляційного суду захисник ОСОБА_10 не з'явилася, надала заяву про розгляд провадження без її участі та підтримання доводів своєї апеляційної скарги. Враховуючи думку обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав клопотання свого захисника та наполягав на апеляційному розгляді, думку прокурора, потерпілого та його представника, які не заперечували про апеляційний розгляд у відсутності захисника, апеляційний суд вважає за можливе провадити апеляційний розгляд без участі останньої.
Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 в підтримання апеляційної скарги його захисника, доводи прокурора, потерпілого та його представника в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За таких обставин, висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у спричиненні потерпілому легких тілесних ушкоджень відповідає фактичним обставинам кримінального провадження. Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст. 125 КК України кваліфіковані правильно.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника щодо призначення покарання та стягнення сум у відшкодування моральної шкоди, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно ст. 12 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Судом враховано, що обвинувачений вперше вчинив злочин, за місцем проживання характеризується посередньо
Обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Також, судом враховано висновки досудової доповіді, відповідно до якої орган пробації вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без його ізоляції від суспільства.
На підставі викладеного, суд вважав за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді громадських робіт в розмірі, наближеному до мінімального, в межах санкції ч.1 ст.125 КК України.
З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з призначеним судом першої інстанції покаранням обвинуваченому ОСОБА_7 та вважає, що воно буде достатнім для перевиховання та виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів. Призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання не можна визнати таким, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок суворості. Крім того, апеляційним судом враховано відношення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення кримінального правопорушення.
Одночасно апеляційний суд звертає увагу, що вимога апелянта про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді штрафу із застосуванням вимог ст. 69 КК України не ґрунтується на законі, оскільки санкцією ч.1 ст. 125 КК України такий вид покарання передбачений, а тому застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання в даному випадку є безпідставним.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що судом першої інстанції не враховано особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце роботи та за місцем проживання характеризується посередньо, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані обставини судом враховані.
Переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність рішення суду першої інстанції, вмотивованість його висновків при призначенні обвинуваченому покарання в апеляційній скарзі та при апеляційному розгляді не наведено.
Норми кримінального закону України наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Враховуючи вищенаведене, та виходячи з вимог ст. 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано призначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді громадських робіт, яке буде достатнім для його виправлення.
Доводи апеляційної скарги захисника щодо невірного вирішення судом першої інстанції цивільного позову, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в цій частині судом першої інстанції дотримані вимоги закону.
Так, з матеріалів провадження вбачається, що потерпілим ОСОБА_8 в порядку ст. 128 КПК України пред'явлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 25000 грн.
В обґрунтування позовних вимог потерпілий послався на страждання, які відчував внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, негативні наслідки у подальшому, які відобразилися на стані його здоров'я, порушення сну, відчуття постійної тривоги з приводу можливого повторного спричинення обвинуваченим, який є його сусідом, тілесних ушкоджень, можливість чинити на нього тиск, залякувати та вчинити неправомірні дії щодо нього та його сім'ї.
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я
потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих
стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та
зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При
цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди,
суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Приймаючи рішення про задоволення цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції відповідно до вимог закону врахував те, що обвинувачений своїми діями заподіяв потерпілому страждання, викликані негативними відчуттями внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, обстановку вчинення злочину, глибину та тривалість цих страждань, які носили короткочасний характер та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з такими висновкасу суду першої інстанції та вважає, що в апеляційній скарзі не наведено обґрунтованих підстав для зміни чи скасування вироку суду в цій частині.
Посилання апелянта на невідповідність цивільного позову потерпілого вимогам ч.3 ст.175 ЦПК України та не сплату позивачем судового збору апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки дані питання вирішуються судом при прийнятті цивільного позову. Але, враховуючи, що даний цивільний позов був прийнятий судом та розглянутий по суті відповідно до вимог ч.1 ст.129 КПК України, то вказані недоліки позовної заяви не можна визнати істотними порушеннями вимог процесуального закону, які перешкодила чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обгрунтоване рішення.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що потерпілим не доведено розмір моральної шкоди, апеляційний суд вважає необгрунтованими, оскільки відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода спричинена потерпілому порушенням його прав, душевних стражданнях у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього. При цьому судом першої інстанції враховані вимоги розумності та справедливості з огляду на обсяг страждань потерпілого та інших негативних наслідків, пов'язаних з діями обвинуваченого ОСОБА_7 та визначено розмір моральної шкоди.
На підставі викладеного, вирок суду щодо ОСОБА_7 є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 30 січня 2020 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: