13 травня 2020 року справа № 340/1344/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Петренко О.С.
за участю секретаря судового засідання - Толстової О.І.,
представника позивача - Нікішова Г.І
представника відповідача - клопотання без участі
представника третьої особи - Литвиненко Ю.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Кропивницького районного відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)
третя особа: ГУ ДПС у Кіровоградській області
про скасування постанов, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати:
- постанову про відкриття виконавчого провадження №61719019 від 10.04.2020 року;
- постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні від №61719019 10.04.2020 року;
- постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №61719019 від 10.04.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що оскаржувані постанови є протиправними оскільки минув строк пред'явлення виконавчого документу до виконання, оскаржувані рішення не відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвалою суду від 30 квітня 2020 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
13.05.2020 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву разом з матеріалами виконавчих проваджень провадження, відповідно до якого, просив суд відмовити у задоволені позовних вимог, оскільки прийнята постанова відповідає вимогам чинного законодавства. З наведених підстав просить відмовити у задоволенні позову. (а.с.29).
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, представник третьої особи заперечив проти задоволення позовних вимог.
Від представника відповідача надійшла заява, в якій просить розглянути справу у письмовому провадженні.
Заслухавши пояснення представників сторони позивача та третьої особи, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності на підставі наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що на виконанні у Кропивницькому районному відділі ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) перебуває виконавче провадження №61719019 за заявою Кропивницького управління Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 03.04.2020року №5066/13-9-59/і про примусове виконання вимоги про сплату недоїмки №Ф140276-52у від 12.11.2019 року.
10.04.2020 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення виконавчого збору, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанову про арешт коштів (а.с.66-67).
Так, позивач зазначила, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження (Вимога про сплату недоїмки №ф140276-52у від 12.11.2019р.) пред'явлений Кропивницьким управлінням Головного управління ДПС у Кіровоградській області з порушенням строку пред'явлення виконавчих документів до виконання.
Отже, на переконання позивача, державний виконавець не мала права вирішувати питання щодо відкриття виконавчого провадження та зобов'язана була повернути заяву без виконання.
Також позивач зазначила, що вимога про сплату боргу, не відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження" /не зазначено прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи, яка його видала; не зазначено дату прийняття і номеру рішення, згідно з якими видано документ; у виконавчому документі не зазначено повного найменування стягувача; у виконавчому документі не зазначено прізвище, ім'я та по батькові, адреси проживання боржника; не зазначено строк пред'явлення рішення до виконання/.
Позивач, з огляду на викладені вище обставини та не погоджуючись з вказаними постановами, звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 67 Конституції України встановлений обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Щодо оформлення вимоги про сплату боргу, суд зазначає наступне.
Згідно п. п. 1, 3, ч.1 ст.4 Закону №1404 у виконавчому документі зазначаються:
- назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
- повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
Так, представник позивача в судовому засіданні зазначив, що оскаржувані постанови винесено відносно ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), адреса - АДРЕСА_1 .
26.08.2011 року, позивач, в зв'язку з укладенням шлюбу, змінила прізвище на « ОСОБА_1 », яке залишилось в неї після розірвання шлюбу 04.03.2014р. (а.с.21-23).
17.10.2015 року, позивач, в зв'язку з укладенням шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (а.с.24).
При цьому, представник позивача наголошував, що про факт зміни прізвища позивача фіскальний орган був обізнаний, оскільки 08.12.2015 року нею в Кіровоградському відділенні Кіровоградської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області отримано картку платника податків, в якій вона зазначена як « ОСОБА_1 » (а.с.20). При цьому, з 11.10.2016 року позивач зареєстрована за адресою - АДРЕСА_2 (а.с.19).
Наведене, на думку представника позивача, свідчить про те, що оскаржувані постанови винесені відносно неіснуючої особи.
Суд зазначає, що у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено реквізити боржника, що змінились (прізвище та адреса проживання), що свідчить про помилку (описку) у виконавчому документі, яка не свідчить про пряму ознаку її протиправності.
Крім того, згідно частини 3 статті 74 Закону № 1404 начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
Щодо строку набрання чинності вимогою про сплати боргу, судом встановлено наступне.
Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до частини четвертої статті 25 того ж Закону, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Відповідно до п. 4 -5 Розділу VI "Порядок стягнення заборгованості з платників" Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затв. Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 р. ( в редакції чинні на час прийняття спірної вимоги) ( далі - Інструкція) вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою): фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному чи уповноваженому представникові чи надіслано рекомендованим листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого її місця перебування (проживання) з повідомленням про вручення.
Дата надсилання (вручення) проставляється на корінці вимоги працівником структурного підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, у разі надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця вимоги.
У разі коли неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Протягом десяти календарних днів з дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у вимозі суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з фіскальним органом, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену в результаті оскарження суму боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення фіскального органу або суду), фіскальний орган протягом десяти робочих днів надсилає в порядку, встановленому Законом, до органу державної виконавчої служби вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Як вказує позивач, а іншого матеріали справи не містять, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 № Ф-140276-52 була направлена контролюючим органом на адресу позивача, та отримана останньою 25.11.2019 року(що підтверджується підписом в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення) /а.с.58/.
Таким чином, з 25.11.2019 року почався відлік 10 календарних днів для добровільної сплати суми недоїмки боржником, який сплинув 06.12.2019. Тобто з 06.12.2019 вимога про сплату боргу (недоїмки) набрала законної сили.
Слід зазначити, що висновки суду щодо строків набрання чинності вимогою про сплату недоїмки (боргу) та направлення її до примусового виконання, як виконавчого документа узгоджується із правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 07.02.2018 по справі № 826/352/16 провадження №К/9901/1807/18 №826/352/16.
Разом із тим, у вимозі від 12.11.2019 року, яка було направлена на примусове виконання податковим органом зазначено дата набрання чинності вимоги - 11.01.2020 року (а.с.65).
Однак, матеріали справи не містять жодних обґрунтованих правових підстав зазначення дати набрання чинності вимогою 11.01.2020 року. Одночасно матеріали справи не містять доказів оскарження вимоги від 12.11.2019 року в адміністративному чи судовому порядку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" ( далі - Закон).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 вказаного Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Пунктом 8 частини другої статті 17 Закону передбачає, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
Разом з тим, ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Аналіз наведених норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку про те, що державний виконавець наділений повноваженнями на відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, стягувачем за яким є державний орган, протягом трьох місяців з дня надбання таким виконавчим документом державного органу законної сили.
Суд зазначає, що податковий орган не у відповідності до вимог чинного законодавства направив до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки, не у строки визначені ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиною внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", доказів наявності обставин, визначених даною нормою, податковим органом не було дотримано.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що вимога підлягає зверненню до примусового виконання протягом десяти календарних днів з дня надходження такої вимоги до боржника чи дати відмови у отриманні поштового відправлення, зазначеної поштовим відділенням.
Відповідно до ч. 1 -2 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців, які встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили.
З оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження вбачається, що податковим органом зазначено дату набуття чинності 11.01.2020 року, при цьому тримісячний строк пред'явлення до примусового виконання у строки, визначені ст. 12 Закону, закінчилися 06.03.2020 року.
Враховуючи те, що податковий орган пред'явив виконавчий документ до відповідача понад строки, а саме після закінчення тримісячного строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, встановленого частиною першою статті 12 Закону України "Про виконавче провадження", у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 61719019.
При розгляді даної справи, суд не може погодитися із позицією як відповідача так і податкового органу щодо відсутності правових підстав ставити під сумнів дату набрання 11.01.2020 року чинності вимоги від 12.11.2019 року.
Державний виконавець, приймаючи спірну постанову про відкриття виконавчого провадження 10.04.2020 року, повинен був враховувати приписи чинного законодавства при дослідженні питання дотримання строків пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Тому суд, приймаючи до уваги строк пред'явлення виконавчого документу до виконання, встановлений частиною 1 статті 12 Закону № 1404-VIII, а саме три місяці, вважає обґрунтованими доводи позивача про пред'явлення виконавчого документу до виконання із пропуском строку пред'явлення.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Оскільки стягувачем пропущено строк пред'явлення виконавчого документу до виконання відповідачем безпідставно відкрив виконавче провадження за таким виконавчим документом, у зв'язку з чим постанова про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню.
Додатково слід зазначити, що вимога про сплату боргу № Ф-140276-52 У від 12.11.2019 року винесена ГУ ДПС у Кіровоградській області, а пред'явлена до виконання Кропивницьким управлінням ГУ ДПС у Кіровоградській області, що також не відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження.
Відповідно до частини другої татті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч.1, ч.2, та ч. 3 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Аналіз наведених норм Закону України "Про виконавче провадження" дає можливість зробити висновок про те, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003р. №14 роз'яснено, що витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.
Матеріали справи не містять доказів того, що рішення суду виконувалось у примусовому порядку. Також відсутні докази вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, не було накладено штраф за невиконання виконавчого листа.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Щодо постанови державного виконавця про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 4 КАС України, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Підставою для винесення постанови про арешт коштів боржника, за законом, повинна бути постанова про стягнення виконавчого збору. Однак, в спірних правовідносинах вказана постанова визнана судом протиправною.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність постанови про арешт коштів боржника від 10.04.2020 р. по ВП № 61719019 та її скасування.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України на користь позивача підлягають документально підтверджені витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Зокрема, згідно ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Так, відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Нікішова Геннадія Івановича та ордер на надання правничої (правової) допомоги.
Так, на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, наданої протягом розгляду справи в суді , позивачем до позову надано договір про надання правничої допомоги від 17.04.2020р., рахунок - фактура №СФ-0000011 від 21.04.2020 р. на 4000 грн., квитанція від 23.04.2020 р. та детальний розрахунок понесених позивачем витрат.
Відповідно до розрахунку понесених витрат клієнт (позивач у справі) отримав правову допомогу у формі: вивчення наданих позивачем документів та надання консультацій щодо можливості звернення до суду (1год. 500 грн.); підготовка 2 адвокатських запитів (до виконавчої служби та ДВС) - (1 год . - 500 грн.); складення позовної заяви та клопотання про витребування доказів (5 год. - 2000 грн.); вивчення та аналіз отриманої відповіді на запит; підготовка клопотання про долучення запиту до матеріалів справи ( 1 год . - 500 грн.); участь в судовому засіданні (1 год. - 500 грн.)
Загальна вартість виконаних робіт складає 4000 грн. (9 год.),
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Суд вважає розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, оскільки зміст деяких документів дублюється, лише змінюється його назва.
З огляду на викладене, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховує предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок відповідача витрати на надання правничої допомоги в розмірі 2000 грн.
Керуючись ст.ст.243-246, 287КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати:
- постанову про відкриття виконавчого провадження №61719019 від 10.04.2020 року;
- постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №61719019 від 10.04.2020 року;
- постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №61719019 від 10.04.2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( код- НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2537,53 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Кропивницького районного відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (код ЄДРПОУ - 34977753).
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складення повного тексту.
Повний текст рішення складено та підписано 15.05.2020 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. Петренко