про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
18 травня 2020 року СєвєродонецькСправа № 360/1881/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправним рішення та його скасування, -
12 травня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому позивач просить:
- визнати протиправним рішення Колегії східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Харків за Наказом від 13 квітня 2020 року, постановленого за висновками Колегії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 10.04.2020, про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на неправомірні дії державного реєстратора Гончарової Інни Анатоліївни, щодо відмови у реєстрації за ОСОБА_1 права власності на дачний будинок, розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 44251840000:04:003:0040, яка знаходиться по за межами населених пунктів на території АДРЕСА_1.
- скасувати Наказ Колегії східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Харків від 13 квітня 2020 року про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на не правомірні дії державного реєстратора ОСОБА_2 Анатоліївни, щодо відмови у реєстрації за ОСОБА_1 права власності на дачний будинок, розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 44251840000:04:003:0040. яка знаходиться по за межами населених пунктів на території АДРЕСА_1.
- зобов'язати Колегію східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Харків повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 на не правомірні дії державного реєстратора ОСОБА_2 , щодо відмови про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на дачний будинок, розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 44251840000:04:003:0040, яка знаходиться по за межами населених пунктів на території АДРЕСА_1.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За приписами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Вирішуючи питання чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд дійшов наступних висновків.
Частиною 2 статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункту 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановлений законом".
Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Статтею 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.
Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття третьою особою у справі права власності на об'єкт нерухомого майна - самочинне будівництво по, що стало підставою для оскарження відмови в реєстрації права власності на це майно.
Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК у чинній редакції. Крім того, відповідно до частини другої цієї статті суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Таким чином, сама по собі участь суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Якщо порушення своїх прав позивач вбачає у наслідках, спричинених діями, бездіяльністю або рішенням органу державної влади або його посадової особи, вважаючи, що вони призвели до виникнення, зміни чи припинення її цивільних прав та/або обов'язків, унеможливлюють їх належну реалізацію тощо, то оспорювання таких дій, бездіяльності чи рішення як спосіб захисту майнових або особистих немайнових прав має відбуватись за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Спірні правовідносини у цій справі виникли фактично щодо права власності на будинок, оскільки позивач шляхом оскарження реєстраційних дій щодо спірного майна фактично намагається встановити факт наявності у нього речового права на спірне нерухоме майно та відсутність такого права у третьої особи.
Належним відповідачем у такому спорі має бути особа, відмову в реєстрації речового права якої оскаржує позивач.
Розгляд цього спору в порядку адміністративного судочинства окремо від розгляду спору щодо належності речового права на спірне майно не розв'яже остаточно спір між особами, які одночасно претендують на набуття речових прав на це майно, оскільки реєстраційні дії являють собою посвідчення факту набуття певних речових прав, однак не є підставою їх набуття.
Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
Враховуючи те, що спір у цій справі пов'язаний, серед іншого, із захистом речових прав позивача на нерухоме майно, суд дійшов до висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня, 15 травня, 4 вересня 2018 року, 16 жовтня, 18 грудня 2019 року (справи № 826/366/16, 826/2691/16, 823/2042/16, 636/3748/17, 820/312418; переведення № 11-96апп18, 11-351апп18, 11-377апп18, 11-98апп19, 11-765апп19 відповідно).
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства і має бути розглянутий в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, із врахуванням вищенаведеного у відкритті провадження у справі слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 19, 170, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправним рішення та його скасування.
Роз'яснити позивачу про право на звернення до суду в порядку цивільно-процесуального законодавства.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати позивачці разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду.
СуддяІ.В. Тихонов