18 травня 2020 року Справа № 160/3295/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЛозицької І.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
24.03.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального трудового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи ОСОБА_1 : з 22.08.1988 року по 08.10.1991 рік у Верхньодніпровському райкомі ВЛКСМ; з 16.02.1993 року по 01.09.1994 рік в Акціонерній компанії «ДУКАТ» і з 02.09.1994 року по 22.04.1997 рік у Товаристві з обмеженою відповідальністю «НАРИС Ltd».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв'язку з виникненням права на призначення пенсії за віком, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області з відповідними документами. Проте, листом 03.03.2020 року № 2196-1684/Г-03/8-0400/20 позивача повідомлено, що право на призначення пенсії, відсутнє. Додатково повідомлено, що не зараховано до страхового стажу наступні періоди: 22.08.1988р. - 08.10.1991р.; 16.02.1993р. - 01.09.1994р.; 02.09.1994р. - 22.04.1997 року, оскільки, не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року зі змінами.
Позивач, посилаючись на положення законодавства, вважає дії відповідача неправомірними, оскільки вказані періоди роботи підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці, а також архівною довідкою. Зазначає, що відповідач, крім недоліків в трудовій книжці та недоліків в печатках, якими затверджувались записи в трудовій книжці про роботу позивача, будь-яких інших доказів на спростування фактів роботи у вказані періоди, не надає.
Ухвалою суду від 16.04.2020 року, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Заперечуючи проти позову, відповідач надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що оскаржувані періоди не зараховано до загального трудового стажу позивача, оскільки, підприємствами порушено норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 при внесенні запис до трудової книжки. Таким чином, як вказує відповідач, підстав для зарахування цих періодів до загального стажу позивача у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, не має. Тому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.
Судом встановлено, що 18.09.2019 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулась з заявою про призначення пенсії за віком та відповідними документами до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Листом відділу з питань призначення пенсії управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.12.2019 року № 830/03.25.25-17 «Про відмову в призначенні пенсії» позивача повідомлено, що згідно наданих документів загальний стаж роботи на дату звернення становить 24 роки 3 місяці 4 дні. Право на призначення пенсії, відсутнє.
Додатково повідомлено, що до страхового стажу не були зараховані наступні періоди:
22.08.1988р. - 08.10.1991р. - виправлення в даті прийому на роботу, запис про звільнення завірено печаткою ВКСМ, яка згідно ст. 6 Конституції УРСР припинила своє існування з 24.10.1990 року; 16.02.1993р. - 01.09.1994р. - печатка, якою завірений запис неможливо прочитати; 02.09.1994р. - 22.04.1997 року - відсутній код ОКПО на печаті, якою завірений запис про звільнення.
Вказано, що вищезазначені періоди не можуть бути зараховані до стажу роботи оскільки, не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року зі змінами.
Враховуючи вищезазначене, позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Аналогічного листа відділу з питань призначення пенсії управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.03.2020 року № 2798-2434/Г-03/8-0400/20 «Про розгляд звернення» позивач отримала на звернення з питання пенсійного забезпечення.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії та зарахуванні спірних періодів до загального стажу роботи для призначенні пенсії за віком, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996р., ратифікована Законом України від 14.09.2006р. №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон №1058).
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до змісту ст. 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Приписами ст. 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За змістом ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року.
У відповідності до ст. 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також:
а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст. 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, згідно з п. 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як видно з матеріалів справи, позивач досягла 59 річного віку - 07 вересня 2019 року.
Із записів копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 03.05.1979 року, судом встановлено, що ОСОБА_1 , зокрема, працювала:
- з 22.08.1988 року по 06.10.1991 року - завідуючою сектором обліку членів ВЛКСМ та фінансів в Вернхьодніпровському РК ЛКСМУ;
- з 15.02.1993 року по 01.09.1994 року - бухгалтер АК «Дукат»;
- з 02.09.1994 року по 22.07.1997 року - головним бухгалтером в ТОВ «НарисLtd».
Як вже було встановлено судом у якості підстав для відмови у зарахуванні до стажу роботи, що враховується у призначення пенсії за віком, відповідачем у листі від 16.12.2019 року за вих. №830/03.25-17 та у відзиві зазначено наступні підстави, а саме: 22.08.1988р. - 08.10.1991р. - виправлення в даті прийому на роботу, запис про звільнення завірено печаткою ВКСМ, яка згідно ст. 6 Конституції УРСР припинила своє існування з 24.10.1990 року; 16.02.1993р. - 01.09.1994р. - печатка, якою завірений запис неможливо прочитати; 02.09.1994р. - 22.04.1997 року - відсутній код ОКПО на печаті, якою завірений запис про звільнення, у зв'язку з чим неможливо зарахувати дані періоди до стажу.
Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача, оскільки обов'язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця.
Так, на момент внесення у трудову книжку позивача запису № 13 щодо роботи у період з 22.08.1988 року по 06.10.1991 року була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).
Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Відповідно до п. 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС «Про трудові книжки робітників і службовців» №656 від 06.09.1973 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п. 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 4.1 Інструкції №162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Окрім того, Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення за №58 від 29.07.1993р. затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1.1, 2.2, 2.4, 2.14, 2.15 Інструкції передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення; у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства, під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу, у графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду; якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.
У постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки (як то завірення запису про звільнення печаткою ВЛКСМ, яка згідно ст. 6 Конституції УРСР припинила своє існування 24.10.1990 року, нечіткий відтиск печатки підприємства, відсутність коду ОКПО на печатці) не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаних періодів роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.
Відповідачем у справі протилежного не доведено.
Окрім того, в матеріалах справи міститься Архівна довідка від 18.04.2019р. № Г-66-2019 Державного архіву Дніпропетровської області Дніпропетровської обласної адміністрації, з якої вбачається, що Постановою бюро Верхньодніпровського райкому ЛКСМ України Дніпропетровської області ОСОБА_1 було затверджено на посаду завідувача сектора обліку членів ВЛКСМ та фінансів з 22 серпня 1988 року.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем безпідставно під час призначенні пенсії позивачу не враховано до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 22.08.1988 року по 06.10.1991 року - завідуючою сектором обліку членів ВЛКСМ та фінансів в Верхньодніпровському РК ЛКСМУ; з 15.02.1993 року по 01.09.1994 року - бухгалтер АК «Дукат»; з 02.09.1994 року по 22.07.1997 року - головним бухгалтером в ТОВ «Нарис Ltd».
Отже, суд робить висновок про те, що не зараховувати зазначені періоди роботи позивача до страхового стажу, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У позовних вимогах позивач просить зобов'язати відповідача зарахувати до загального трудового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком вищезазначені періоди роботи.
Відповідно до ч. 1 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
За приписами ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо не зарахування до загального страхового стажу періодів роботи позивача з 22.08.1988 року по 08.10.1991 рік у Верхньодніпровському райкомі ВЛКСМ; з 16.02.1993 року по 01.09.1994 рік в Акціонерній компанії «ДУКАТ» і з 02.09.1994 року по 22.04.1997 рік у Товаристві з обмеженою відповідальністю «НАРИС Ltd», зобов'язати відповідача зарахувати зазначені періоди до загального страхового стажу.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Враховуючи викладене, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позовної заяви.
З приводу розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог, стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати у розмірі 840,80 грн., сплата яких підтверджується квитанцією № 0.0.1647266998 від 13.03.2020 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до загального страхового стажу періодів роботи, що дають право на призначення пенсії за віком, а саме: з 22.08.1988 року по 08.10.1991 рік у Верхньодніпровському райкомі ВЛКСМ; з 16.02.1993 року по 01.09.1994 рік в Акціонерній компанії «ДУКАТ» і з 02.09.1994 року по 22.04.1997 рік у Товаристві з обмеженою відповідальністю «НАРИС Ltd».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи ОСОБА_1 : з 22.08.1988 року по 08.10.1991 рік у Верхньодніпровському райкомі ВЛКСМ; з 16.02.1993 року по 01.09.1994 рік в Акціонерній компанії «ДУКАТ» і з 02.09.1994 року по 22.04.1997 рік у Товаристві з обмеженою відповідальністю «НАРИС Ltd»
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 18.05.2020 року.
Суддя І.О. Лозицька