ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви
"15" травня 2020 р. справа № 300/859/20
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій щодо відмови у проведенні обчислення та виплати з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсії по інвалідності, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, призначеної відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також зобов'язання вчинити такі дії та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_2 ) 21.04.2020 звернулася в суд із вказаним адміністративним позовом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення норм статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відмовлено позивачу у проведенні обчислення та виплати з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсії по інвалідності, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, призначеної відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За доводами позивача з 01 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року №719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Законом України від 31 липня 2014 року №1622-VII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набрав чинності 03 серпня 2014 року, розділ Прикінцеві положення Закону №719-VII доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.
Відтак, з 03 серпня 2014 року Законом №719-VII Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
А тому, враховуючи принцип пріоритетності Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" над підзаконним нормативно-правовим актом, а саме Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 за № 1210, на переконання позивача з 01.01.2014 по 02.08.2014 нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, повинні були здійснюватися у розмірі та на підставі статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У зв'язку із вказаним позивач просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у проведенні обчислення та виплати з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсії по інвалідності, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком, а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, призначеної відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". А також зобов'язати відповідача здійснити відповідне обчислення пенсії позивача по інвалідності з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до частини 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у вище коментованому розмірі.
Ухвалою суду від 24.04.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, у зв'язку із невідповідністю адміністративного позову вимогам, встановлених частинами 4 і 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України).
Усунення недоліків позовної заяви визначено шляхом подання:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних підстав для поновлення такого строку та докази причин його пропуску;
- копію постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.09.2010 у справі №2П18/11 і відповідне рішення суду апеляційної інстанції по даній справі, якими, як стверджує позивач, їй був визначений порядок нарахування і виплати пенсії у розмірі, передбаченому статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в тому числі у розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
12.05.2020 від позивача на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху від 24.04.2020 поштовим зв'язком до суду надійшла заява від 07.05.2020 про усунення недоліків позовної заяви.
Суддя, оцінюючи питання повноти усунення недоліків позовної заяви та наявності достатніх процесуальних підстав для відкриття провадження у справі, зазначає наступне.
Насамперед слід відмітити, що ОСОБА_1 в адміністративному позові, обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на постанову Івано-Франківського міського суду від 23.09.2010 у справі №2П18/11, якою був визначений порядок нарахування і виплати позивачу пенсії у розмірі, передбаченому статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У зв'язку із неподанням позивачем вказаних документів до матеріалів позовної заяви, ухвалою суду від 24.04.2020 запропоновано позивачу усунути вказані недоліки, так як норми пункту 5 частини 5 статті 160, частини 4 статті 161 КАС України передбачають обов'язок позивача зазначати докази, які засвідчують відповідні обставини і відповідний обов'язок додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Однак, ОСОБА_1 не виконала в повному обсязі вимоги ухвали суду від 24.04.2020, оскільки подала суду тільки один екземпляр копії рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.09.2010 у справі №2-5844/2010, в тому числі не засвідчену у відповідності до вимог статті 94 КАС України.
Суддя звертає увагу на те, що у відповідності до частин 1-2, 4-5 статті 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Разом з тим, відповідно до приписів частини 1 статті 161 КАС України до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Рішення суду апеляційної інстанції про перегляд судового рішення у справі №2-5844/2010, яким як стверджує позивач, був визначений порядок нарахування і виплати позивачу пенсії у розмірі, передбаченому статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в тому числі у розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, позивачем не подано суду, що свідчить про часткове виконання вимог ухвали суду від 24.04.2020.
Про причини подання письмового доказу (як додатку до позовної заяви) в одному примірнику (при законодавчо встановленій потребі у двох екземплярах), не засвідчення у встановленому порядку копії постанови суду першої інстанції, а також не подання судового рішення про перегляд в апеляційному порядку останнього, ОСОБА_1 , у власній заяві від 07.05.2020 не зазначила.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судових захист і доступ до правосуддя.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Поважними причинами пропуску строку на подання позову можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та повинні бути підтверджені належними доказами.
Як відзначила позивач, у лютому 2020 року, ознайомившись з ухвалою Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №620/774/19, останній стало відомо про те, що в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 нарахування і виплата їй основної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, мало здійснюватись у розмірах та на підставі статей 49, 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У зв'язку із вказаним, дізнавшись про порушення своїх прав позивач, 11.03.2020 звернулась із заявою до органу пенсійного фонду щодо обчислення та виплати пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсії по інвалідності, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному Законом України "Про Державний бюджет на 2014 рік".
Однак отримала лист-відповідь від 03.04.2020 за №781-703/Б-02/8-0900/20, в якій відповідачем відмовлено у перерахунку пенсії позивача, так як відсутні підстави для такого перерахунку.
З наведеного слідує, що позивач вважає початком обізнаності про порушення своїх прав саме зміст листа-відповіді Головного управління Пенсійного фонду України від 03.04.2020 за №781-703/Б-02/8-0900/20, в тому числі момент ознайомлення із правовою позицією Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 20.11.2019 у справі №620/774/19.
В обґрунтування своїх аргументів щодо строку звернення до суду із вказаним адміністративним позовом ОСОБА_1 посилається на норми частини 2 статті 87 "Про пенсійне забезпечення", та частини 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які визначають виплату пенсій за минулий час з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, без обмеження будь-яким строком, якщо суми пенсії не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію.
Окрім того, вказує на Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 за №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також - КЗпП України), статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці", в якому зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
На переконання позивача пенсіонери мають такі ж права на своєчасне та в повному обсязі отримання пенсії, як працівники на отримання заробітної плати.
Також позивач посилається на висновки, викладені Верховним Судом в ухвалі від 20.11.2019 у справі №620/774/19, яка, в свою чергу, містить вказівку на постанову від 19.03.2019 у справі №806/1952/18 та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.07.2019 у справі №676/1557/16-ц. Згідно змісту останніх, що викладено ОСОБА_4 у заяві від 07.05.2020, у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Досліджуючи такі доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду із вказаним адміністративним позовом, суддя встановив та зазначає наступне.
Лист-відповідь Головного управління Пенсійного фонду України від 03.04.2020 за №781-703/Б-02/8-0900/20, в тому числі ухвала Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №620/774/19, про які вказує ОСОБА_1 як на момент початку обізнаності про порушення своїх прав і поважну причину пропуску строку звернення до суду з позовом, не можуть бути свідченням того, що позивач про порушення своїх прав дізналась тільки після їх отримання та ознайомлення з ними.
По перше, норма статей 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і Закону України "Про Державний бюджет на 2014 рік", які разом діяли в спірний період з 01.01.2014 по 02.08.2014 є загальнодоступною і доведеною до відома Верховною Радою України у встановленому порядку.
Дані норми закону як норми матеріального права перебували у широкому і відкритому доступі для усіх громадян України.
По друге, слід врахувати, що пенсія є щомісячним платежем, тому про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася, отримуючи таку виплату за відповідний місяць в меншому розмірі (як вважає позивач), ані ж передбачено законом. З огляду на те, що вимоги провести перерахунок державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю стосуються періоду з 01.01.2014 до 02.08.2014, а з цим позовом ОСОБА_1 звернулася до суду 21.04.2020, суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду.
Суддя зауважує, що учасники справи зобов'язанні діяти вчасно та в належний спосіб, у зв'язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про намір добросовісної реалізації права на звернення до суду. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. В іншому ж випадку, у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Критично ставиться суддя до посилань позивача на те, що встановлені КАС України строки не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки за змістом статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" строк давності не застосовується лише до вимог щодо виплати вже нарахованих, проте не виплачених пенсій; в спірних правовідносинах суми пенсії, на які претендує позивач, не були нараховані пенсійним органом в 2014 році.
Разом з тим, відсутня законодавчо встановлена можливість юридично врахувати твердження позивача про те, що на пенсійну виплату розповсюджуються норми законодавства про оплату праці, в тому числі й статті 233 КЗпП України, оскільки за приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" (надалі по тексту також - Закон №108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 2 цього ж Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входять основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Відтак, пенсія не є заробітною платою і не входить до її структури.
Крім того, стаття 233 КЗпП України визначає конкретний суб'єктний критерій стосовно права на звернення до суду з позовом без обмеження будь-яким строком й передбачає, що таке належить виключно працівникові, а не пенсіонеру, при цьому, вказана правова норма чітко встановлює предмет такого позову - про стягнення належної працівникові заробітної плати, тоді як даній спір виник стосовно перерахунку і виплати підвищення до пенсії.
Враховуючи викладене і зважаючи на предмет спірних правовідносин, суддя дійшов висновку про те, що у досліджуваному випадку не розповсюджується дія статті 233 КЗпП України, натомість, даний спір повинен вирішуватись у межах встановленого процесуальним законом шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.
Така позиція суду також узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 16.10.2019 при розгляді справи №183/3587/16.
В частині посилання позивача на ухвалу Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №620/774/19 (адміністративне провадження №К/9901/25989/19), то суддя виходить із того, що даною ухвалою не переглянуто по суті рішення першої та апеляційної інстанцій із відповідним формуванням правових висновків по суті спору, а відмовлено у відкритті касаційного провадження. В той час як Верховний Суд у справах №127/13736/16-а і №813/5002/17 переглянув рішення попередніх інстанцій та своїми постановами від 08.08.2019 скасував такі рішення по суті, а позовні заяви (частину позовних вимог поза межами строків звернення до суду) залишено без розгляду в частині, що стосуються обчислення та виплати пенсії з 01.01.2014 по 02.08.2014, у зв'язку з пропущенням строків звернення до суду.
Також слід відмітити, що позиція Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №676/1557/16-ц, на яку посилається позивач у заяві від 07.05.2020 не стосується строків звернення до суду за нормами Кодексу адміністративного судочинства України. Предметом перегляду було застосування судами попередніх інстанцій пункту 2 частини 2 статті 22, частини 1 статті 1166, статті 1173 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 46, статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 1 і 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", абзацу другого пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за №159, в частині права на одержання компенсації втрати частини доходів (пенсії) у зв'язку з порушенням строків їх виплати, що органом пенсійного фонду не нараховано і не виплачено в користь пенсіонера.
З приводу посилання позивача на постанову Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №806/1952/18, суд зазначає, що предметом дослідження у даній справі була пенсія, призначена особі відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". В частині строків на оскарження рішення, дій і бездіяльності органу пенсійного фонду досліджено частину 3 статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Втім, при розгляді даного спору предметом дослідження є право на пенсію у відповідних розмірах, призначеної відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З огляду на вказане суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду не вказала на існування об'єктивних/непереборних обставин, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду на шість років.
Суд враховує, що такий підхід щодо оцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду, висловленій при вирішенні аналогічних спорів, зокрема: постанови від 24.04.2018 у справі №816/1630/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/73604918), від 05.06.2018 у справі №522/6205/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/74486787), від 17.07.2018 у справі №522/7721/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/75368346), від 15.05.2019 у справі №804/4217/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/81759263), від 08.08.2019 у справі №813/5002/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/83513185) і від 08.08.2019 у справі № 127/13736/16-а (http://reyestr.court.gov.ua/Review/83513362)
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Такого ж висновку із правового регулювання дотримання строків до суду дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд в постанові від 25.02.2020 у справі №1.380.2019.005964 в провадженні №А/857/1038/20 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/87862355).
Так, відповідно до вимог пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадку, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Частиною 5 вказаної статті коментованого Кодексу встановлено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Якщо заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з приписами частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Так як 12.05.2020 від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків адміністративного позову від 07.05.2020, то суддя вважає таку процесуальну дію позивача вчиненою на виконання вимог ухвали суду від 24.04.2020. Враховуючи відсутність у такій заяві клопотання про необхідність продовження строків на усунення встановлених недоліків чи наявність обґрунтованих перешкод для виконання в повному обсязі ухвали суду про залишення без руху адміністративного позову, у судді відсутні підстави для застосування пункту 3 Розліду VІ ''Прикінцеві положення'' КАС України та перешкоди для виконання частини 5 статті 169 КАС України.
В контексті вказаного, ОСОБА_1 наділена правом на звернення до суду із такими адміністративним позовом складеним і оформленим відповідно до вимог процесуального закону та із наведенням належного обґрунтування дійсних причин пропуску строків звернення до суду.
На підставі наведеного, керуючись статтями 161, 169, 243, 248, частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій щодо відмови у проведенні обчислення та виплати з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсії по інвалідності, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, призначеної відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також зобов'язання вчинити такі дії та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум, - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити заявнику, що за змістом частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Згідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Згідно із пунктом 3 розділу IV "Прикінцеві положення" КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, зокрема, апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.