15 травня 2020 року Справа № 160/2132/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛО" до Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області про визнання протиправними дій та скасування постанови №05-02-16/000001 від 11.02.2020р., -
21.02.2020р. Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЛО" звернулося з адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області та, з урахуванням виправленого адміністративного позову від 11.03.2020р., просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо винесення постанови №05-02-16/000001 від 11.02.2020р.;
- скасувати постанову відповідача №05-02-16/000001 від 11.02.2020р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що дії відповідача є неправомірними, а оспорювана постанова такою, що підлягає скасуванню, оскільки придбання ОСОБА_1 (далі - споживач) терміналу ZTE BLADE A5 2/16GB Blake (IMEI: НОМЕР_1 ) (далі - товар) належної якості, без будь-яких претензій та зауважень до товару підтверджується фіскальним чеком №43326 від 15.06.2019р.; 01.11.2019р. споживач через магазин «АЛЛО» передав товар до сервісного центру для проведення діагностики та обслуговування та товар було передано на гарантійний ремонт; довідкою ТОВ «Гратіс-Сервіс», який уповноважений виробником на проведення гарантійного обслуговування, №1911-3097 від 13.11.2019р. споживачеві було відмовлено у проведенні гарантійного обслуговування у зв'язку із порушенням правил виробника щодо гарантійної експлуатації та зберігання товару, зокрема, в процесі проведення діагностики виявлені сліди механічного впливу на товар, а тому право споживача на безкоштовний гарантійний ремонт втрачено; позивачем вживалися заходи щодо виявлення організації, яка б могла провести експертизу, передбачену ст.17 Закону України «Про захист прав споживачів» шляхом надіслання запитів до торгово-промислових палат Тернопільської, Харківської та Київської областей та оримано від них відповіді про відсутність можливості її проведення у зв'язку із відсутністю спеціалістів та необхідного обладнання, також і ДП «Укрметртестстандарт» повідомило позивача про те, що проведення експертиз електронної продукції та засобів зв'язку на предмет визначення причин втрати працездатності не входить до їх компетенції; позивач неодноразово звертався до Міністерства юстиції України із запитами щодо можливості проведення експертизи телефонів різних марок з метою визначення причини втрати їх якості та отримало лист-роз'яснення №19644/16796-33-19/9.2.2 від 22.05.2019р., згідно якого дослідження фахівцями науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України не проводяться, з метою проведення зазначеного дослідження запропоновано звертатись до сервісного центру виробника телефону, що і було зроблено позивачем. За викладеного, позивач вважає, що ним вжито всіх можливих заходів щодо виявлення організації, яка могла би провести експертизу передбачену ст.17 Закону України «Про захист прав споживачів», проте, саме Держава не створила установу, яка має відповідних спеціалістів та необхідне обладнання для проведення експертизи товару, а тому позивач не може нести відповідальність за не створення Державою таких установ. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Рисовський проти України». Додатково, у відповіді на відзив від 29.04.2020р. позивач зазначає, що споживач не заявив жодного позову до позивача з приводу невиконання чи неналежного виконання останнім вимог чинного законодавства, а тому посилання відповідача на те, що «споживач-фізична особа є слабшою стороною у цивільних відносинах та з урахуванням цього всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка є фактично рівною стороною у спірних правовідносинах» є необґрунтованими, оскільки спір, що розглядається виник не між споживачем та товариством, а між товариством та відповідачем, який є органом державної влади та не є повноважним представником споживача щодо захисту його прав саме у даних правовідносинах (а.с.95-98).
Ухвалою суду від 16.03.2020р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву згідно до вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується змістом відповідної ухвали суду (а.с.74).
06.04.2020р. засобами поштового зв'язку, на виконання вимог вказаної ухвали суду, від відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому відповідач просив в позовних вимогах позивача відмовити повністю посилаючись на те, що на підставі звернення споживача - ОСОБА_1 ним була проведена позапланова перевірка за результатами якої було оформлено акт перевірки від 22.01.2020 № 05-02-14/000003 та встановлені порушення позивачем ч.1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів»; звернення споживача від 01.11.2019р. до позивача було оформлене на бланку наданому останнім, у якому прохальна частина складалася зі змісту «Прошу передати до сервісного центру для проведення діагностики та обслуговування», інших вимог передбачених ч.1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів» вказаний бланк не містив, чим було звужено права споживача щодо адресування своїх вимог, що передбачені чинним законодавством, до суб'єкта господарювання, при цьому, відповіді на наведене звернення споживач не отримав, що вже є достатньою підставою для притягнення позивача до відповідальності згідно п.1 ч.1 ст.23 вказаного закону; 18.11.2019р. ОСОБА_2 повторно звернувся до позивача із письмовою заявою, в якій просив відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів» усунути всі недоліки та несправності у придбаному ним телефоні, а у разі неможливості їх усунення повернути кошти за придбаний товар, у разі необхідності визначення причин втрати якості телефону надав згоду на проведення експертизи згідно ч. 4 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», на вказане звернення позивач надав письмову відповідь споживачу від 21.11.2019р. №28/ПС, згідно якої, за його словами, на підставі довідки виданої сервісним центром, споживачу відмовляють у проведенні гарантійного обслуговування, при цьому, самої ж довідки, або будь-якого іншого документа, в тому числі експертизи, передбаченої ч.4 ст.17 Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджує обґрунтовану відмову у задоволенні вимог споживача, до вказаної відповіді не надано, а зазначення позивачем про відмову споживача отримувати вказану довідку сервісного центру є неправдивою, так як позивач міг надіслати вказану довідку поштою разом із своєю відповіддю, вказавши її в описі вкладення до листа; документ, на який посилається позивач, та згідно якого було відмовлено Споживачу у задоволенні його вимог, передбачених ч. 1 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів», називається «Довідка про проходження ремонту», яка згідно назви також «не є технічним висновком та фінансовим документом», тобто не містить технічних висновків, а лише свідчить про факт перебування продукції в ремонті, та вказаний документ не містить жодної описової частини, з якої можна було б встановити на якій підставі було зроблено висновок про відмову в гарантійному обслуговуванні й крім опису продукції містить лише констатуючу частину про відмову у гарантійному обслуговуванні, що без описової частини дослідження продукції є суб'єктивною думкою особи, що її склала, довідка не містить інформації про причинно-наслідковий зв'язок між зовнішніми недоліками продукції (потертості, подряпини тощо) та його поломкою, оскільки наявність подряпин та інших недоліків на поверхні телефону ще не свідчить та не спричиняє його поломку, за якої він не буде вмикатися (поломка з якою звернувся споживач), окрім того, порядок видачі таких довідок не передбачений жодним нормативно-правовим документом, про що зазначає і сам позивач; матеріали справи не містять жодного документу на підтвердження того, що TOB «Гратіс-сервіс» є авторизованим сервісним центром, уповноваженим на дослідження продукції (такої як придбав споживач) на предмет визначення причин її втрати якості та на видачу довідок, що це підтверджують; посилання позивача на те, що він звертався до різних установ для проведення експертизи не заслуговують на увагу, оскільки перелік таких установ не є вичерпним, а доказів того, що позивач звертався до всіх можливих установ немає. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 27.03.2017р. у справі №127/4199/15-ц та постанову Верховного Суду від 27.02.2019р. у справі №201/7316/16-ц, які відповідач просить взяти до уваги та вказує на неможливість відступлення від їх висновків у подібних правовідносинах. Додатково, у запереченнях на відповідь на відзив, які надійшли на адресу суду 12.05.2020р., відповідач зазначає, що споживач консультувався у відповідача щодо подальшого захисту свого порушеного права з боку позивача, а тому цілком можливо, що споживач має намір подати позов до позивача, а вказівка позивача на те, що відповідач є органом державної влади та не є повноважним представником споживача, є недоречною, так як в даному судовому провадженні розглядається правомірність дій позивача щодо споживача та правомірність дій відповідача щодо позивача та посилання на судову практику здійснюється з метою формування єдиного підходу у застосуванні законодавства про захист прав споживачів (а.с.78-83,105-109).
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 15.05.2020р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЛО" з 10.08.1998р. зареєстровано як юридична особа за адресою: 49044, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Барикадна, буд.15-А, основним видом економічної діяльності якої є роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією виписки з ЄДРПОУ (а.с.59-60).
У період з 11.01.2020р. по 22.01.2020р. посадовими особами відповідача, на підставі направлення №26 на проведення перевірки від 10.01.2020р., було проведено плановий (позаплановий) захід державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, за результатами якої був складений акт за №05-02-14 за висновками якого встановлено порушення позивачем ч.1, ч.9 ст.8, ч.4 ст.17 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме:
- ОСОБА_1 протягом гарантійного періоду - 18.11.2019р. звернувся до позивача із вимогою щодо повернення коштів за телефон ZTE BLADE A5 2/16GB, керівник магазину не заперечує факт отримання претензії від споживача щодо задоволення законних вимог, передбачених ч.1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», однак будь-яких документів, які підтверджують задоволення (виконання) законних вимог споживача або надання обґрунтованої відповіді (підтвердженої належним висновком експертизи) не надано;
- вимоги споживача всупереч ч.1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів» та в час погоджений зі споживачем не задоволені або не надано відмову підтверджену належним висновком протягом 14 днів;
- позивачем не проведено належної експертизи, що підтверджує наявність чи відсутність істотного недоліку та причин його виникнення, згоду на проведення якої надавав споживач, а споживачу надано лише довідку №1911-3097 «Про проходження ремонту (для інформації, не є технічним та фінансовим документом)», що в розумінні чинного законодавства не може вважатися належним висновком експертизи, що підтверджується змістом копії наведеного акту перевірки (а.с.11-31).
22.01.2020р. посадовою особою відповідача були отримані заперечення щодо проведеного заходу державного нагляду (контролю) та акту №05-02-14/000003, що підтверджується копією відповідних заперечень із відміткою про отримання (а.с.32-33).
Надалі, 11.02.2020р. Головним управлінням Держпродспоживслужби в Рівненській області було прийнято постанову №05-02-16/000001 про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої за відмову споживачу в реалізації його прав, установлених ч.1 ст.8 Закону України до позивача застосовано штраф у розмірі 13681,90 грн. (а.с.9).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо винесення постанови №05-02-16/000001 від 11.02.2020р. у зв'язку з чим позивач просить визнати такі дії відповідача протиправними та скасувати постанову відповідача №05-02-16/000001 від 11.02.2020р., оскільки позивач вважає, що ним вжито всіх можливих заходів щодо виявлення організації, яка могла би провести експертизу передбачену ст.17 Закону України «Про захист прав споживачів», проте, саме Держава не створила установу, яка має відповідних спеціалістів та необхідне обладнання для проведення експертизи товару, а тому позивач не може нести відповідальність за не створення Державою таких установ.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів врегульовані Законом України “Про захист прав споживачів” №1023-ХІІ від 12.05.1991р. (далі - Закон №1023).
Частиною 1 ст.4 Закону №1023 визначено, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, зокрема, на захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування.
Згідно ч.3 ст.4 Закону №1023 споживачі зобов'язані:
1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
2) в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції;
3) користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;
4) з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.
Захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту прав споживачів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, місцеві державні адміністрації, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законом, а також суди (ч.3 ст.5 Закону №1023).
Частиною 5 ст.6 Закону №1023 визначено, що виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити використання продукції за призначенням протягом строку її служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності такого строку - протягом десяти років.
Виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт продукції, а також її випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, у необхідному обсязі та асортименті запасних частин протягом усього строку її виробництва, а після зняття з виробництва - протягом строку служби, в разі відсутності такого строку - протягом десяти років.
Перелік груп технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 8 Закону №1023 встановлено, що у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:
1) пропорційного зменшення ціни;
2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:
1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;
2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.
Вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті, пред'являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача.
Продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) зобов'язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги.
При пред'явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом чотирнадцяти днів з дати його пред'явлення або за згодою сторін в інший строк.
Вимоги споживача, передбачені цією статтею, не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.
Згідно до ч.4 ст.17 Закону №1023 споживач має право на перевірку якості, безпеки, комплектності, міри, ваги та ціни продукції, що придбавається (замовляється), демонстрацію безпечного та правильного її використання. На вимогу споживача продавець (виконавець) зобов'язаний надати йому контрольно-вимірювальні прилади, документи про якість, безпеку, ціну продукції.
У разі коли під час гарантійного строку необхідно визначити причини втрати якості продукції, продавець (виконавець, виробник) зобов'язаний у триденний строк з дня одержання від споживача письмової згоди організувати проведення експертизи продукції. Експертиза проводиться за рахунок продавця (виконавця, виробника). Якщо у висновках експертизи буде доведено, що недоліки виникли після передачі продукції споживачеві внаслідок порушення ним встановлених правил використання, зберігання чи транспортування або дій третіх осіб, вимоги споживача не підлягають задоволенню, а споживач зобов'язаний відшкодувати продавцю (виконавцю, підприємству, яке виконує його функції) витрати на проведення експертизи. Споживач, продавець (виконавець, виробник) мають право на оскарження висновків експертизи у судовому порядку.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.23 Закону №1023 у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8, частиною першою статті 9 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу наведених норм матеріального права, можна дійти висновку, що суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян тільки у разі відмови споживачеві у реалізації його прав встановлених ч.1 ст.8 Закону №1023.
Разом з тим, споживачі зобов'язані, зокрема, перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар; користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації.
При цьому, вимоги споживача, передбачені цією статтею, не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.
Так, як встановлено судом із наявних в матеріалах справи документів, 01.11.2019р. ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою, у якій просив передати до сервісного центру для проведення діагностики та обслуговування термінал ZTE BLADE A5 2/16GB Blake, IMEI: НОМЕР_1 , придбаний ним 15.06.2019р., у зв'язку з тим, що наведений товар не вмикається, що підтверджується копіями відповідної заяви та чеку №43326 від 15.06.2019р. (а.с.34,35).
Згідно акту приймання товару для оцінки якості та обслуговування б/н від 01.11.2019р. вищенаведений товар було прийнято позивачем та зазначено, що ціна товару станом на момент придбання становить 1368,19 грн., термін обслуговування: 14 днів, термін транспортування: 6 днів, за домовленістю споживача та продавця для проведення оцінки якості та обслуговування товар передається до Уповноваженого Сервісного Центру, що підтверджується його копією (а.с.36).
При цьому, даний акт містить підпис споживача - Фрунза А.В. (а.с.36).
Як вбачається зі змісту копії гарантійного талону до товару, підприємством, яке здійснює ремонт та технічне обслуговування товару є СЦ «Гратіс, Лтд» та зазначено випадки, що не підпадають під гарантійне обслуговування, зокрема, продукт має механічні пошкодження, викликані неправильним використанням або неналежним поводженням (а.с.38-39).
Так, згідно довідки ТОВ «Гратіс-Сервіс» №1911-3097 від 13.11.2019р. товар повернено без ремонту - вина клієнта, механічне пошкодження; в гарантійному обслуговувані відмовлено у зв'язку з порушенням правил експлуатації, оскільки виявлені сліди механічного впливу: тріщини на корпусі, що підтверджується копією відповідної довідки, наявною у справі (а.с.37).
18.11.2019р. ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою, у якій зазначив про те, що ремонт не було проведено без пояснення причин та вимагав повернути кошти за наведений товар, а у разі необхідності визначення причин втрати якості телефону надав згоду на проведення експертизи, що підтверджується копією відповідної заяви (а.с.40).
Листом №28/ПС від 21.11.2019р. споживача було повідомлено про те, що згідно довідки №1911-3097 від 13.11.2019р. ТОВ «Гратіс-Сервіс», який уповноважений Виробником на проведення гарантійного обслуговування, споживачеві у проведенні гарантійного обслуговування у зв'язку із порушенням правил виробника, що стосуються умов гарантійної експлуатації та зберігання товару, зокрема, в процесі проведення діагностики виявлені сліди механічного впливу на товар. Щодо питання проведення експертизи, споживачеві повідомлено, що листом Мінекономрозвитку України №3631-04/28421-07 від 05.09.2016р. надано роз'яснення, що законом не визначено, які саме особи мають право здійснювати експертизу, передбачену статтею 17 Закону України «Про захист прав споживачів», не встановлено порядку проведення такої експертизи та не передбачено відповідальності за надані висновки, а також і зазначено, що листом Міністерства юстиції України №19644/16796-33-19/9.2.2 від 22.05.2019р. надано роз'яснення, що дослідження фахівцями науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України не проводяться, з метою проведення зазначеного дослідження запропоновано звертатись до сервісного центру виробника телефону, а отже висновок авторизованого сервісного центру, який уповноважений на проведення гарантійного обслуговування є результатом визначення наявності або відсутності механічних пошкоджень в товарі, що підтверджується змістом копії відповідного листа (а.с.41-42).
Також, позивач звертався до Тернопільської торгово-промислової палати, Харківської торгово-промислової палати та Київської торгово-промислової палати із листами щодо проведення експертиз №712, 713, 711 від 10.05.2019р. відповідно на предмет визначення причин втрати товаром якості, на які отримав відповіді про відсутність фахівців та технічних можливостей для проведення таких експертиз (а.с.48-53).
А згідно листа Міністерства юстиції України №19644/16796-33-19/9.2.2 від 22.05.2019р. надано роз'яснення, що дослідження фахівцями науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України не проводяться та з метою проведення зазначеного дослідження запропоновано звертатись до сервісного центру виробника телефону (а.с.57).
Враховуючи наведене, з аналізу наведених норм чинного законодавства та досліджених судом доказів, суд приходить до висновку, що при розгляді заяв споживача - ОСОБА_1 , позивачем вжито всіх залежних від нього заходів для захисту прав споживача відповідно до Закону №1023 та за наявності довідки №1911-3097 від 13.11.2019р. ТОВ «Гратіс-Сервіс», який уповноважений Виробником на проведення гарантійного обслуговування, згідно якої споживачеві відмовлено у проведенні гарантійного обслуговування у зв'язку із порушенням правил виробника, що стосуються умов гарантійної експлуатації та зберігання товару, зокрема, в процесі проведення діагностики виявлені сліди механічного впливу на товар, у відповідача були відсутні обґрунтовані підстави для накладення на позивача штрафу у розмірі 13681,90 грн. за оспорюваною постановою.
Згідно ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, саме на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок доведення належними доказами правомірність прийняття оспорюваної постанови від 11.02.2020р.
Між тим, відповідачем жодних підстав та доказів правомірності застосування до позивача штрафу у розмірі 13681,90 грн. за оспорюваною постановою від 11.02.2020р. з урахуванням аналізу норм законодавства, яким регулюються спірні правовідносини, та встановлених обставин справи щодо вжиття позивачем всіх залежних від нього заходів для задоволення вимог споживача, суду не надано.
При цьому, судом відхиляються доводи відповідача щодо того, що звернення споживача від 01.11.2019р. до позивача було оформлене на бланку наданому останнім, у якому прохальна частина складалася зі змісту «Прошу передати до сервісного центру для проведення діагностики та обслуговування», інших вимог передбачених ч.1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів» вказаний бланк не містив, чим було звужено права споживача щодо адресування своїх вимог, що передбачені чинним законодавством, до суб'єкта господарювання; документ, на який посилається позивач, та згідно якого було відмовлено Споживачу у задоволенні його вимог, передбачених ч. 1 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів», називається «Довідка про проходження ремонту», яка згідно назви також «не є технічним висновком та фінансовим документом», тобто не містить технічних висновків, а лише свідчить про факт перебування продукції в ремонті, та вказаний документ не містить жодної описової частини, з якої можна було б встановити на якій підставі було зроблено висновок про відмову в гарантійному обслуговуванні й крім опису продукції містить лише констатуючу частину про відмову у гарантійному обслуговуванні, що без описової частини дослідження продукції є суб'єктивною думкою особи, що її склала, довідка не містить інформації про причинно-наслідковий зв'язок між зовнішніми недоліками продукції (потертості, подряпини тощо) та його поломкою, оскільки наявність подряпин та інших недоліків на поверхні телефону ще не свідчить та не спричиняє його поломку, за якої він не буде вмикатися (поломка з якою звернувся споживач), окрім того, порядок видачі таких довідок не передбачений жодним нормативно-правовим документом, так як вказаних обґрунтувань та мотивів оспорювана постанова не містить, а відповідно до вимог абз.2 ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб'єкт владних повноважень в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Є безпідставними посилання відповідача на те, що відповіді на своє звернення від 01.11.2019р. споживач не отримав, оскільки акт приймання товару для оцінки якості та обслуговування б/н від 01.11.2019р. про прийняття товару від споживача для ремонту містить підпис споживача - Фрунза А.В (а.с.36) та є підтвердженням реагування на наведене звернення.
Також і судом відхиляються посилання відповідача на те, що довідки виданої сервісним центром, якою споживачу відмовляють у проведенні гарантійного обслуговування останньому не надавалось, так як такі твердження спростовуються змістом копій оспорюваної постанови та акту перевірки від 22.01.2020р. (а.с.9-10,11-31), у яких вказано про те, що позивачем споживачу надано довідку №1911-3097 «Про проходження ремонту (для інформації, не є технічним та фінансовим документом)».
Є безпідставними та відхиляються судом доводи відповідача про те, що матеріали справи не містять жодного документу на підтвердження того, що TOB «Гратіс-сервіс» є авторизованим сервісним центром, уповноваженим на дослідження продукції (такої як придбав споживач) на предмет визначення причин її втрати якості та на видачу довідок, що це підтверджують, оскільки наведене спростовується змістом дослідженої судом копії гарантійного талону на товар, придбаний споживачем (а.с.38-39).
Судом відхиляються твердження відповідача про те, що посилання позивача на те, що він звертався до різних установ для проведення експертизи не заслуговують на увагу, оскільки перелік таких установ не є вичерпним, а доказів того, що позивач звертався до всіх можливих установ немає, так як чинним законодавством не передбачено обов'язку продавця звертатись до всіх без виключення установ, які мають право проводити експертизи, крім сервісних центрів, зазначених у гарантійному талоні на товар, таких доказів відповідачем суду не надано.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приймаючи до уваги викладене та перевіривши правомірність прийняття оспорюваної постанови №05-02-16/000001 від 11.02.2020р. про застосування до позивача штрафу у розмірі 13681,90 грн., суд приходить до висновку, що, приймаючи наведену постанову, відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваної постанови №05-02-16/000001 від 11.02.2020р. про застосування до позивача штрафу у розмірі 13681,90 грн., відповідачем було порушено права та інтереси позивача, які підлягають судового захисту шляхом скасування наведеної постанови.
Між тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо винесення постанови №05-02-16/000001 від 11.02.2020р. виходячи з того, що, у даному випадку, судом надається оцінка діям суб'єкта владних повноважень чи його посадових осіб при оскарженні позивачем акта індивідуальної дії, яким у цьому випадку є оспорювана постанова, а тому належним і достатнім способом захисту порушеного права є саме скасування оспорюваної постанови з урахуванням вимог ч.2 ст.2, ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно платіжного доручення №39478 від 20.02.2020р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2102 грн. 00 коп. (а.с.8).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 194, 205, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛО" до Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області про визнання протиправними дій та скасування постанови №05-02-16/000001 від 11.02.2020р. - задовольнити частково.
Скасувати постанову Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області №05-02-16/000001 від 11.02.2020р.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області (33025, м. Рівне, вул. Малорівненська, 91, код ЄДРПОУ 40309748) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " АЛЛО " (49044, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Барикадна, буд.15А; код ЄДРПОУ 30012848) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102 грн. 00 коп. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п. 15.1 п. 15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
На період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжується на строк дії такого карантину згідно до п.3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва