15 травня 2020 року м. Житомир справа № 240/1882/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Капинос О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію, стягнення інфляційних втрат,
встановив:
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки.
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25.11.2016.
- стягнути інфляційні витрати та 3 % річних від суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що станом на день прийняття наказу про його звільнення відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та статтею 16-2 Закону України "Про відпустку". Вказав, що у період проходження військової служби у відповідача за 2015-2016 роки мав право на додаткову пільгову відпустку, як учасник бойових дій, однак така відпустка йому не надавалася. У зв'язку із чим звернувся до відповідача із заявою щодо проведення розрахунку та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2016 рік, проте отримав відмову у такому нарахуванні та виплаті. Позивач, вважаючи таку бездіяльність військової частини НОМЕР_1 протиправною, звернувся до суду за захистом своїх соціальних прав.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Ухвалу відповідачем отримано 10.03.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідачем у встановлений строк відзив позов не надано, що свідчить про його визнання.
Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.
Установлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .
12.10.2015 позивачеві надано статус учасника бойових дій, про що видано посвідчення серії НОМЕР_4 від 12.10.2015.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 244 від 31.10.2016, ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас наказом командира 95 окремої десантно-штурмової бригади від 17.10.2016, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 25.11.2016.
Після звільнення позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2015 року по 2016 рік як учаснику бойових дій.
За результатами розгляду вказаного звернення, відповідачем відмовлено у нарахуванні та виплаті такої грошової компенсації. Відмова мотивована відсутністю на момент звільнення з військової служби позивача підстав для виплати такої грошової компенсації, оскільки під час дії особливого періоду не передбачено надання додаткової відпустки учаснику бойових дій, відповідно, не передбачена і виплата грошової компенсації. Відповідно до роз"яснення Міністерства оборони України, виплату компенсації здійснювати на підставі відповідних рішень суду.
Позивач вважає, що невиплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд дійшов наступного висновку.
Положеннями частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
В свою чергу, абзацом 1 статті 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 504/96-ВР) установлені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами статті 16-2 Закону № 504/96-В. Зокрема, учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.
Разом з тим, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Стаття 10-1 цього Закону передбачає право військовослужбовців на відпустки та порядок їх надання та відкликання з них.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (пункт 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII ).
Поряд із цим, абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Так, відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відтак, як вже зазначалося, позивач є учасником бойових дій та додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік у період з 2015 до 2016 роки останньому не надавалася та компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки не виплачувалась.
Слід звернути увагу на те, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто, особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується вищевикладеними нормативно-правовими актами.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № 620/4218/18 у зв'язку із тим, що дана справа є типовою зразковій.
Отже, в контексті наведеного суд відмічає, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, натомість не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач, як учасник бойових дій, не використовував додаткову відпустку у період з 2015 по 2016 рік, а тому набув право на отримання грошової компенсації за таку відпустку у зв'язку із звільненням зі служби 25.11.2016.
Також суд звертає увагу, що підстави стягнення індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 процентів річних від простроченої суми визначено частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Однак, проаналізувавши зміст наведеної норми, суд вважає, що передбачене нею нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільно-правових відносинах, а тому дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, не поширюється на правовідносини, які є предметом спору у даній справі.
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 826/22865/15 та від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16.
Таким чином, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25.11.2016 та зобов'язання нарахувати і виплатити таку грошову компенсацію.
Відповідно до положень статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 242-246,256 КАС України,
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25.11.2016.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос