Справа № 754/15554/19
Провадження № 2-а/702/3/20
14 травня 2020 року м. Монастирище
Монастирищенський районний суд Черкаської області:
під головуванням судді: Мазай Н. В.
за участю секретаря судового засідання : Шевчук О.А.
сторони : не з"явились
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Представник позивача звернувся в суд із позовом до відповідача про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, посилаючись на те, що 13.10.2019 поліцейським Монастирищенського відділення поліції Уманського відділу поліції ГУНП в Черкаській області відносно позивача винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серія БАА №391555 від 13.10.2019 (далі - постанова), в якій вказано про порушення позивачем п. 9.8 ПДР України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР), і притягнуто його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Зазначена постанова є протиправною, винесена з порушеннями норм процесуального та адміністративного права і підлягає скасуванню з огляду на наступне.
13 жовтня 2019 року в світлу пору доби приблизно в 14.50 позивач, власник транспортного засобу МАZDA 6, номерний знак НОМЕР_1 (далі - ТЗ), був зупинений працівником поліції. Зі слів працівника поліції, причиною зупинки було порушення правил дорожнього руху, а саме не ввімкнення ближнього світла фар ТЗ.
Позивач порушення заперечив та пояснив, що в його ТЗ фари включені в автоматичному режимі. В такому режимі, ходові вогні горять постійно, а фари вмикаються в темну пору доби автоматично. Позивач режим роботи фар взагалі не змінює. Також, позивач попросив надати докази порушення ним ПДР.
Працівник поліції доказів, що фари було вимкнено, не надав, і запропонував пройти з ним в автомобіль поліції для складання постанови. Позивач повідомив, що поки йому не будуть надані докази адміністративного порушення, він буде знаходитись в власному ТЗ.
Поліцейський пройшов в автомобіль поліції, склав постанову про накладання на відповідача адміністративного стягнення, приніс її позивачу та запропонував підписати.
Під час розгляду адміністративної справи, яке відбувалося в автомобілі поліції, позивачу не було розтлумачено права особи, що притягається до адміністративної відповідальності (ст. 268 КУпАП), розгляд справи та винесення постанови відбувалися без участі позивача в автомобілі поліції, що є грубим процесуальним порушенням ст. 268 КУпАП.
Позивач запитав, чого в нього не беруть пояснення, та повідомив про бажання надати пояснення по справі. Поліцейський надав можливість написати пояснення вже після складання постанови.
Потім, поліцейський вписав пояснення у вже складену постанову, що підтверджується наявністю в пункті 7 оскаржуваної постанови рисочки «-» перед словом «пояснення на одному аркуші». Рисочка «-» була вписана поліцейським під час складання постанови без присутності позивача, коли пояснення ще були відсутні, що підтверджує порушення порядку винесення постанови, зокрема ненадання можливості позивачу надати пояснення до моменту прийняття рішення по адміністративній справі.
В постанові працівник поліції вказав про порушення позивачем правила користування зовнішніми освітлювальними приладами, а саме п. 9.8 ПДР, і притягнув позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, застосувавши штраф в розмірі 425 грн.
Позивач не погодився із постановою та оскаржив її до суду.
Невідповідність кваліфікації адміністративного правопорушення зазначеного в постанові, застосованій статті 122.2 КУпАП.
Співробітник поліції в постанові застосував до позивача відповідальність передбачену ч. 2 ст. 122 КУпАП (п. 5 оскаржуваної постанови).
Частиною 2 ст. 122 КУпАП передбачена зокрема, відповідальність за порушення водіями транспортних засобів правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.
Причиною зупинки, за твердженням поліцейського, було не ввімкнення ближнього світла фар, денні ходові вогні поза населеним пунктом, чим порушено п.9.8 ПДР (п. 5 оскаржуваної постанови).
Абзацом 2 п.9.8 ПДР встановлено: «З 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар».
Пункт 9.8 міститься в розділі 9 ПДР «Попереджувальні сигнали», в той час, як вимоги щодо користування зовнішніми освітлювальними приладами визначено у розділі 19 ПДР «Користування зовнішніми світловими приладами».
Таким чином, до порушень правил користування зовнішніми освітлювальними приладами (Розділ 19 ПДР), за які передбачена відповідальність п. 2 ст. 122 КУпАП, не відносяться порушення правил застосування попереджувальних сигналів поза населеним пунктом (п. 9.8 Розділ 9 ПДР).
Також, у діях позивача відсутній і інший склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП, оскільки, як зазначено у постанові, останній під час зупинки інспектором вже рухався по авто дорозі, а в розумінні ч.2 ст.122 КУпАП України, відповідальність настає у разі порушення водіями транспортних засобів правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, що передбачено п.п.9.2, 9.7 ПДР України.
Якщо припустити, що позивач рухався без ходових вогнів або без ввімкнених фар ближнього світла за межами населеного пункту, то за таке порушення передбачена відповідальність за ст. 125 КУпАП, якою встановлено, що інші порушення ПДР, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 цього Кодексу, - тягнуть за собою попередження.
З огляду на викладене, відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КпАП України, провадження в справі про адміністративне правопорушення позивача не могло бути розпочато поліцейським, а розпочате підлягало закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Крім цього, винесення постанови та застосування штрафу до позивача за адміністративне порушення є безпідставним тому, що за твердженням позивача в ТЗ під час руху було увімкнено освітлювальні прибори в автоматичному режимі, що враховуючи технічні характеристики ТЗ, унеможливлює рух ТЗ без ходових вогнів. Будь яких доказів адміністративного порушення позивача поліцейський не надав.
За таких обставин, застосування до позивача відповідальності передбаченої навіть ст. 125 КУпАП є неможливим, оскільки докази відсутні. З огляду на викладене, в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений п.2 ст.122 КУпАП.
Враховуючи вище викладене, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, як така, що винесена безпідставно та за відсутності складу адміністративного порушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП.
В порушення вимог ст. 251, 280 КУпАП, постанова не містить даних про те, які докази є по справі, чи були свідки правопорушення. Ці відомості мають зазначатися у постанові. Відсутність у справі доказів адміністративного правопорушення унеможливлює виконати приписи ст. 280 КУпАП, а саме, з'ясувати чи було вчинено правопорушення.
Складання протоколу про адміністративне порушення в даному випадку не є обов'язковим, однак враховуючи заперечення водія, працівник поліції мав зібрати докази (в розумінні ст. 251 КУпАП), що підтверджують наявність факту правопорушення.
Виходячи із положень ст. 251 КУпАП, доказом скоєння правопорушення є дані встановлені, зокрема в протоколі про адміністративне правопорушення, який складається на місці вчинення порушення і є способом фіксації фактичних обставин справи.
В спірній аналогічній ситуації, Верховний Суд в постанові №338/1/17 зазначив (п. 19 постанови), що: візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Колегія суддів звернула увагу, що статтею 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У даному випадку для підтвердження порушення позивачем ПДР України відповідач, відповідно до ст.251 КУпАП, мав би надати, зокрема, відеозапис події, інше.
Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, будь-яких доказів, що свідчили б про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, крім оскаржуваної постанови, відповідачем не надано.
Колегія суддів вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Таким чином, поліцейський враховуючи відсутність доказів скоєння правопорушення, протиправно виніс оскаржувану постанову, чим порушив вимоги ст. 251, 278, 279, 280 КУпАП.
Розгляд справ про адміністративні правопорушення здійснюється посадовою особою поліції відповідно до положень статей 251, 252, 255, 268, 279, 280, 283, 284, 285 КУпАП.
Спеціально для поліцейських розроблена Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яка затверджена Наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853 (далі Інструкція).
Розділом III Інструкції, спеціально для поліцейських розроблений порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, який розроблено на підставі КУпАП та спрощено і поетапно описує всі дії, які має здійснити поліцейський під час розгляду справи, яку під час винесення постанови поліцейський порушив.
Як вже зазначалося, діяльність органів патрульної поліції, пов'язана з притягненням громадян до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, регламентована, зокрема, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою Наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853.
Відповідно до вимог п.5 розділу IV Інструкції, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у формі, затвердженій додатком 5 вказаної Інструкції, і заповнюється відповідно до вимог п.10 XIV Інструкції цієї ж Інструкції.
Відповідно до п 10 Розділу XIV Інструкції, заповнення в письмовій формі протоколів про адміністративні правопорушення, постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, тимчасових дозволів здійснюється чорнилом (пастою) чорного або синього кольору. Записи здійснюються розбірливим почерком, а прізвище, ім'я, по батькові особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, її місце проживання (перебування), місце роботи, а також посада, спеціальне звання та прізвище, ім'я, по батькові поліцейського записуються друкованими літерами.
Натомість в оскаржуваній постанові місце роботи, а також посада, спеціальне звання та прізвище, ім'я, по батькові поліцейського та інші дані заповнені представником патрульної поліції вкрай нерозбірливо і не підлягають читанню, що є порушенням п. 10 Розділу XIV Інструкції.
Таким чином, поліцейський порушив вимоги відомчого наказу щодо порядку складання постанови, що підтверджує низький професійний рівень цього поліцейського.
За наведених вище обставин вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАА №391555 від 13 жовтня 2019 року, була винесена з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Позивач уклав договір надання правової допомоги від 16.10.2019 №10-19/006.
Відповідно до умов договору адвокат надав позивачу правову допомогу з питання оскарження постанови про накладання стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та захисту пов'язаних із цим прав клієнта. Вартість наданих послуг становить 2231 грн 33 коп.
З огляду на викладене, позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача витрати на професійну правничу допомогу.
Просить визнати постанову серія БАА №391555 від 13 жовтня 2019 року про адміністративне правопорушення протиправною, скасувати її та стягнути судові витрати на правничу допомогу в сумі 2123,33 грн.
Ухвалою суду від 22.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, витребувано від Монастирищенського ВП Уманського ВП ГУНП в Черкаській області копію матеріалів, на підставі яких винесена постанова серії БАА № 391555 від 13.10.2019, в тому числі матеріали фото та відеофіксації події про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Ухвалою суду від 10.02.2020 про заміну неналежної сторони, відкладення розгляду справи замінено неналежного відповідача Монастирищенське ВП Уманського ВП ГУНП в Черкаській області на належного Головне управління національної поліції в Черкаській області.
На адресу суду 20.03.2020 від представника ГУ Національної поліції в Черкаській області надійшов відзив, відповідно до якого заперечують проти позовних вимог повністю та просять позовну заяву залишити без задоволення.
Ухвалою Монастирищенського районного суду від 10.02.2020 встановлено строк відповідачу для надіслання до суду відзиву на позовну заяву до 20.02.2020 до 14 год 20 хв.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що ч. 2 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами виключно перед початком руху чи при зміні його напрямку, а тому позивач вважав, що ПДР не порушував, в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений за ч. 2 ст. 122 КУпАП, крім того позивач надає прохання покласти усі судові витрати на відповідача та відшкодувати йому витрати на правову допомогу в сумі 2123 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Відповідно до п. 9.8 ПДР України з 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар.
Пунктом 19 ПДР України передбачено умови користування зовнішніми світловими приладами.
Згідно із цим пунктом у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, на всіх механічних транспортних засобах повинні бути ввімкнені - фари ближнього (дальнього) світла.
Відповідно до п. 1.10 ПДР України:
- денні ходові вогні - зовнішні світлові прилади білого кольору, передбачені конструкцією транспортного засобу, установлені спереду транспортного засобу і призначені для покращення видимості транспортного засобу під час його руху у світлий час доби.
За конструкцією транспортного засобу фари є зовнішніми світловими приладами.
Таким чином, ближнє світло фар є зовнішнім освітлювальним приладом, та у разі його не увімкнення відповідно до вимог ПДР України передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Посилання позивача на те, що ближнє світло фар є попереджувальними сигналами з посиланням на п. 9 ПДР України є безпідставним з огляду на наступне.
Так, п. 9 ПДР України передбачено, що увімкнення ближнього світла фар у світлу пору доби є попереджувальними сигналами.
Однак, відповідно до п. 9.8 ПДР України увімкнення ближнього світла фар у світлу пору доби є попереджувальними сигналами тільки під час руху механічних транспортних засобів у світлу пору доби з метою позначення транспортного засобу, що рухається: у колоні; на маршрутних транспортних засобах, що рухаються по смузі, позначеній дорожнім знаком 5.8, назустріч загальному потоку транспортних засобів; на автобусах (мікроавтобусах), що здійснюють перевезення організованих груп дітей; на великовагових, великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів; на транспортному засобі, що буксирує; у тунелях.
На адресу суду 21.04.2020 від представника позивача ОСОБА_4 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої ухвалою від 10.02.2020 судом постановлено замінити неналежного відповідача по справі на ГУПН в Черкаській області та зобов'язано останнього до 20.02.2020 до 14 год 20 хв направити відзив на позовну заяву і всіх доказів, які можливо доставити до суду, що підтверджують заперечення проти позову. Також, суд зобов'язав відповідача направити копію відзиву та додані до нього документів позивачу.
Станом на 20.02.2020 позивач не отримав від відповідача відповідної копії відзиву, що дає підстави вважати, що відповідач порушив строки надання відзиву встановлені в ухвалі суду.
Відповідно до п. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. А отже, позивач вважає, що справа має бути розглянута за наявними матеріалами поданими позивачем разом із позовною заявою.
Разом із тим, під час з'ясування стану розгляду справи, позивач дізнався від представника відповідача, що відповідач направив відзив до суду із запізненням. Відповідач направив позивачу електронну копію такого відзиву.
Позивач звертає увагу суду, що відповідач порушив строки відправки відзиву та не подав клопотання про поновлення таких строків, що є підставою для розгляду справи за наявними матеріалами в справі та без врахування відзиву відповідача.
Враховуючи отримання електронної копії відзиву відповідача, позивач вважає за необхідне надати цю відповідь на відзив, яка полягає в наступному.
Відповідач у відзиві пояснив лише свою правову позицію щодо можливості застосування відповідальності передбаченої ч. 2 ст.122 КУпАП України у разі порушення п. 9.8 Правил дорожнього руху (кваліфікація правопорушення).
Однак, позовна заява складалася з декількох частин, які описували наступні порушення допущенні посадовою особою поліції при складанні оскаржуваної постанови: невідповідність кваліфікації адміністративного правопорушення; відсутність доказів у адміністративній справі; порушення порядку розгляду адміністративної справи; порушення Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовані не в автоматичному режимі.
Таким чином, у відзиві наявні лише заперечення щодо кваліфікації правопорушення однак відсутні заперечення на інші порушення зазначені в позовній заяві (докази, порядок розгляду справи, заповнення постанови).
У відзиві відповідача йдеться про віднесення ходових вогнів до зовнішніх світлових приладів, а відтак порушення правил їх користування є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 122 КУпАП України.
В підтвердження такої позиції позивач надав до суду рішення Львівського апеляційного адміністративного суду в аналогічній справі № 456/3316/17 від 20.03.2018.
На противагу такої позиції, позивач констатує факт існування двох різних правових позиції з приводу кваліфікації порушення п. 9.8 ПДД та відсутність рішення Верховного Суду з цього питання.
Натомість, позивач надає суду копію постанови Харківського апеляційного суду адміністративного суду від 13.12.18 у справі № 554/888/17.
В зазначеній постанові зокрема зазначено:
«...зміст постанови про адміністративну відповідальність має відповідати вимогам, передбачених статтями 280, 283 КУпАП. У ній зокрема необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.
Разом з тим, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності серії АР №673306 від 04 лютого 2017 року не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис, а тому відеозаписи, надані третьою особою, не можуть вважатися належними та допустимими доказами, що підтверджують вину позивача.
Така правова оцінка наявних у справі доказів винуватості позивача у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення узгоджується із сталою практикою Верховного Суду в аналогічних спорах, викладеною, зокрема у постанові від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16-а та від 15.11.2018 у справі № 524/7184/16-а.
Тобто, матеріали справи не містять належних доказів у справі про адміністративне правопорушення на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування»
Таким чином, за відсутності доказів скоєння позивачем адміністративного правопорушення, оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Просить задовольнити позовні вимоги, викладені в позовній заяві в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Просять справу розглядати у їх відсутність, про, що зазначили в позовній заяві.
Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Черкаській області в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи, повідомлений у встановленому законом порядку. Позов не визнають повністю, просять відмовити у його задоволенні повністю, про, що зазначили у відзиві.
Враховуючи, що розгляд справи відбувається у відсутності сторін, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані письмові докази, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до постанови серії БАА № 391555 від 13.10.2019 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень (а.с. 12, 13). Згідно змісту оскаржуваної постанови, 13.10.2019 об 11 год 50 хв по а/д Орадівка - Мошни, водій порушив користування зовнішніми світловими приладами, а саме керував автомобілем за межами населеного пункту без увімкненого ближнього світла, чим порушив п. 9.8 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Згідно вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Позивач заперечує правомірність накладення адміністративного стягнення, заперечує наявність в його діях правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, але відповідач у відповідності до ч.2 ст.77 КАС України, отримавши позовні матеріали, доказів протилежного не надав.
Згідно ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Отже, диспозиція даної статті не містить такого формулювання як керування транспортним засобом поза населеним пунктом без увімкнення ближнього світла фар, однак, у постанові зроблено посилання на п.9.8 Правил дорожнього руху України.
В розділі 9 (Попереджувальні знаки), з пункту 9.8 Правил дорожнього руху України слідує, що під час руху механічних транспортних засобів у світлу пору доби з метою позначення транспортного засобу, що рухається, ближнє світло фар повинно бути увімкнене: а) у колоні; б) на маршрутних транспортних засобах, що рухаються по смузі, позначеній дорожнім знаком 5,8 назустріч загальному потоку транспортних засобів; в) на автобусах (мікроавтобусах), що здійснюють перевезення організованих груп дітей; г) на великовагових, великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів; ґ) на транспортному засобі, що буксирує; д) у тунелях.
З 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар.
В умовах недостатньої видимості на механічних транспортних засобах можна ввімкнути дальнє світло фар або додатково протитуманні фари за умови, що це не буде засліплювати інших водіїв.
Денні ходові вогні - це зовнішні світлові прилади і з точки зору ПДР України вони є попереджувальним сигналом. Вимоги до його ввімкнення містяться в розділі 9 ПДР України «Попереджувальні сигнали», в той час, як вимоги щодо користування зовнішніми світловими приладами передбачено у розділі 19 ПДР України «Користування зовнішніми" освітлювальними приладами».
Отже, користування зовнішніми освітлювальними приладами регулюється розділом 19 ПДР України, а користування попереджувальними сигналами розділом 9 ПДР України.
Позивач за змістом позовної заяви вважає, що відповідальність за дане правопорушення передбачена іншою статтею КУпАП, а не ч. 2 ст. 122 КУпАП, якою встановлено відповідальність за порушення користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.
Пункт 9.8 ПДР України знаходиться у Розділі 9. Попереджувальні сигнали. Стаття 122 КУпАП передбачає відповідальність за порушення користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, а не передбачає відповідальності за керування транспортним засобом без користування денними ходовими вогнями або режимом ближнього світла фар.
Водночас, стаття 125 КУпАП встановлює, що інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 цього Кодексу, - тягнуть за собою попередження.
За таких обставин, враховуючи вказані законодавчі положення, суд приходить до висновку, що за порушення пункту 9.8 Правил дорожнього руху (не ввімкнення за межами населеного пункту в період часу з 01 жовтня до 01 травня денних ходових вогнів чи ближнього світла фар) настає відповідальність передбачена ст. 125 КУпАП, а тому в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Крім цього, ст. 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст.252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, з метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст.245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення позивачем порушення ПДР при винесенні оскаржуваної постанови не надано, зокрема, відповідачем не надано суду та не долучено до оскаржуваної постанови пояснення свідків, фото-, відеофіксації порушення позивачем ПДР тощо.
Так, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, є сама оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм ПДР.
Однак, суд вважає, що зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядатися, як доказ, за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.
Саме відповідач зобов'язаний довести правомірність складання ним постанови, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами порушення позивачем вимог ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідач не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних (доказових) фактів, наявність чи відсутність яких впливає на остаточний результат справи, порушив правила оцінки доказів.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в п. 48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України», в п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
Єдиним доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм правил дорожнього руху. Однак, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна правова позиція підтримана постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.
Враховуючи вищевикладене, те, що відповідачем будь-яких інших доказів, крім самої оскаржуваної постанови, вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП не надано, позивач заперечує щодо його вчинення, а тому, суд вважає, що виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України, враховуючи, що при винесенні постанови в справі про адміністративне правопорушення інспектором патрульної поліції допущено порушення прав позивача, та не надано відповідачем належних та допустимих доказів правомірності постанови, тому, з цих підстав, суд вважає, що постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.122 КУпАП є протиправною та підлягає скасуванню, позовні вимоги до задоволення, що буде відповідати повному та належному захисту прав позивача, який здійснений, відповідно до імперативних приписів ст. 286 КАС України.
Згідно з ч. 1ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 288 КУпАП позивач звільнений від сплати судового збору, а тому підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні.
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч.3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження даних обставин позивачем суду надано: договір №10-19/006 про надання правової допомоги від 16.10.2019, акт прийому-передачі послуг №10-19/006/001 від 21.10.2019, звіт адвоката №10-19/006-01 про виконання дій необхідних для надання правової допомоги за договором №10-19/006 від 16.10.2019 та квитанцію №45394532 від 22.10.2019, відповідно до якої ОСОБА_1 сплатив 2 123,33 грн ФОП ОСОБА_4 за надані послуги правової допомоги відповідно до договору №10-19/006 від 16.10.2019 та акту п/п послуг від 21.10.2019, а тому суд вважає, що позов в частині стягнення із відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 123,33 грн підлягає до задоволення, що узгоджується з висновками викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 826/1216/16, провадження № 11-562ас18 від 27 червня 2018 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 19, 77, 78, 79, 229, 241-246, 250, 286, 295, 296 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задоволити.
Визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серія БАА № 391555 від 13 жовтня 2019 року про накладення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, у виді штрафу в сумі 425 (чотириста двадцять п'ять) гривень.
Стягнути із бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 2 123 (дві тисячі сто двадцять три) гривні 33 коп.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Монастирищенський районний суд Черкаської області до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжується на строк дії такого карантину.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Монастирищенським РВ УМВС України в Черкаській області 26.11.2002, місце проживання: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Черкаській області, місце знаходження: вул. Смілянська,57, м. Черкаси Черкаської області.
Суддя Н.В. Мазай