Справа № 464/6217/19
пр.№ 2/464/484/20
06.05.2020 року м. Львів
Сихівський районний суд м.Львова
у складі: головуючого Мички Б.Р.
секретар судового засідання Гернага Ю.О.,
за участі:
позивача ОСОБА_1
представник позивача ОСОБА_2 ,
відповідач ОСОБА_3 ,
третя особа ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №464/6217/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про стягнення понесених витрат на утримання спільного майна,
15 листопада 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_6 , в якому просить: стягнути солідарно з відповідачів в його користь 11 895,21 грн. фактично понесених витрат на утримання майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , за період з квітня 2016 року по лютий 2019 року; судові витрати покласти на відповідачів.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що його сину - ОСОБА_4 , дружині - ОСОБА_8 , малолітній онуці - ОСОБА_9 , та відповідачам - ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_6 , в рівних частках належить по 1/6 ідеальній частці квартири АДРЕСА_1 . Так, рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 21 березня 2017 року визначено, що частки кожного співвласника у вказаній квартирі є рівними і становлять по 1/6 ідеальної частки за кожним у праві власності. Належну йому 1/6 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 він подарував своїй малолітній онуці - ОСОБА_9 , на підставі нотаріально посвідченого договору дарування. На даний час він залишається у вказаній квартирі зареєстрованим мешканцем, на нього оформлені усі особові рахунки та ним одноосібно здійснюються усі платежі за житлово-комунальні послуги, центральне опалення та гаряче водопостачання. Фактично у квартирі постійно проживають його дружина - ОСОБА_8 , його син - ОСОБА_4 зі своєю дружиною ОСОБА_7 та малолітньою дитиною - ОСОБА_9 , а також його онук - ОСОБА_4 . Відповідачі ж у квартирі не проживають, не беруть жодної участі в утриманні належних їм часток у майні, не здійснюють оплати за житлово-комунальні послуги, його неодноразові звернення та вимоги щодо належного виконання відповідачами своїх обов'язків, ігноруються повністю, відтак був змушений звернутися із позовом до суду за захистом своїх порушених прав. Зазначає, що відповідно до відомостей, наданих ЛМКП «Львівтеплоенерго», за період з квітня 2016 року по лютий 2019 року, ним було фактично понесені витрати: 13 560,02 грн. - оплата центрального опалення та птн (з урахуванням наданих субсидій); 3824,28 грн. - оплата за гарячу воду; 6406,02 грн. за утримання будинку, а всього ним сплачено 23 790,42 грн. Із врахуванням розміру часток відповідачів у спільному майні (1/2частина квартири), вважає, що з останніх слід стягнути 11 895, 21 грн. відшкодування фактично понесених витрат на утримання спільної квартири.
Ухвалою від 16.12.2019 року прийнято до розгляду позов та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
24.01.2020 р. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_6 , у якому вважають позов ОСОБА_1 безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Спірна квартира складається із трьох житлових кімнат, коридору, ванної кімнати, туалету та комірки. У цій квартирі проживають три співвласники, яким належить по 1/6 частині квартири, ОСОБА_7 - дружина співвласника ОСОБА_4 , колишній співвласник - позивач ОСОБА_1 , зареєстрований в квартирі, однак не проживає в ній, а періодично приходить туди. Інші три співвласники - відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_6 в квартирі не проживають, бо не мають такої можливості. Оскільки їм фактично належить 1/2 частина квартири, у 2018 році вони звернулись до Сихівського районного суду м.Львова з позовом про виділ належної їм частини квартири та встановлення порядку користування нею. Рішенням суду від 28 листопада 2019 року у задоволенні позову їм відмовлено, а їх апеляційна скарга на це рішення суду ще не розглянута. В ході розгляду вказаної справи в суді, позивач ОСОБА_1 , а також ОСОБА_4 заперечували щодо задоволення позову, оскільки у двох кімнатах проживає їх сім'я з неповнолітньої дитиною. Вважають, що ОСОБА_1 , заперечуючи їх право на проживання у квартирі, безпідставно вимагає плату за житлово-комунальні послуги, якими вони не користуються. На споживання гарячої води в квартирі встановлений лічильник, а так як вони не проживають, то відповідно і не споживають її. Щодо оплати за центральне опалення та утримання будинку та прибудинкової території, - то цими послугами вони також не користуються, оскільки не проживають в квартирі. Окрім цього, настоюють на застосуванні строку позовної давності, оскільки вимоги заявлені позивачем виходять за межі такого строку. А відтак, із врахування наведеного, просять відмовити у задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, що наведені у позовній заяві, просять позов задовольнити повністю.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог, надала пояснення, аналогічні змісту відзиву на позовну заяву, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_6 в судове засідання не з'явились, 06.02.2020р. звернулись в суд із заявами про розгляд справи у їх відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечують.
Треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просять позов задовольнити. Пояснили, що всі особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг оформлені на ОСОБА_1 , який протягом спірного періоду одноосібно здійснює оплату таких. Відповідачі жодної участі в утриманні належного їм на праві власності майна не беруть.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та з'ясувавши її дійсні обставини, суд приходить до висновку, що підлягає до часткового задоволення, входячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , неповнолітня ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є співвласниками по 1/6 ідеальній частці квартири АДРЕСА_1 .
Дані обставини підтверджено свідоцтвом про право власності на квартиру, виданим 11.11.1996 р. Виконавчим комітетом Львівської міської Ради народних депутатів; договором дарування 1/6 частки квартири від 03.05.2018р., посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баглай Н.Б., рішенням Сихівського районного суду м.Львова у цивільній справі №464/8095/16-ц від 21.03.2017р., а також Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №203979710 від 13.03.2020р.
Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописки ЛКП «Житловик - С» за №2949 від 11.10.2018р., в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , 1945р.н., ОСОБА_8 , 1947р.н., ОСОБА_4 , 1970р.н., ОСОБА_4 , 1994р.н., ОСОБА_9 , 2008р.н., та ОСОБА_3 , 1968р.н.
Разом з тим, згідно акту ЛКП «Житловик - С», з виходом на адресу встановлено, що квартирі АДРЕСА_1 фактично проживають ОСОБА_4 з дружиною ОСОБА_7 , їх донька - ОСОБА_9 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_6 , яким фактично належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , в ній не проживають та жодних витрат на утримання належного їм на прав власності майна не здійснюють.
Згідно з ч. 4 ст. 319 ЦК України визначено, що власність зобов'язує.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Власникові належить, відповідно до ст.317 ЦК, права володіння, користування, розпорядження своїм майном, якими він користується чи не користується на власний розсуд, однак, незалежно від використання прав, зобов'язаний нести тягар утримання, що є не правом, а обов'язком. При цьому, місце проживання власника на зміст права власності не впливає.
У положенні ст. 13 Конституції України закріплено важливий принцип інституту права власності «власність зобов'язує». Кожен власник відповідно своєї частки має брати участь в різноманітних витрат, пов'язаних з управлінням, утриманням та збереженням спільного майна.
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном, як це визначено приписами ст. 360 Цивільного кодексу України.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 725/3790/16-ц, тлумачення статті 360 Цивільного кодексу України свідчить, що управління, утримання та збереження спільного майна не охоплює собою житлово-комунальні послуги. Це зумовлено тим, що житлово-комунальні послуги надаються на підставі договору про надання таких послуг. Більше того, житлово-комунальні послуги надаються не квартирі, як об'єкту права власності, а певному суб'єкту - власнику (співвласнику, наймачу, суб'єкту сервітуту тощо) квартири, який проживає в квартирі. По своїй суті надання житлово-комунальних послуг направлене на задоволення потреб власника (співвласника, наймача, суб'єкта сервітуту тощо) квартири і споживаються саме відповідним суб'єктом, а не для управління, утримання та збереження квартири, що перебуває в спільній частковій власності.
Беручи до уваги те, що Верховним Судом у зазначеній постанові надано тлумачення положенням ст. 360 Цивільного кодексу України, суд має враховувати такі висновки під час розгляду даної справи.
Разом з тим, згідно положень ч. 1 ст. 151 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.
За статтею 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Відсутність самого договору між сторонами не звільняють мешканців від обов'язку оплати комунальних послуг, оскільки, в силу вимог ст. 162 ЖК України, наймач (власник) зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» утримання приватизованих квартир (будинків) здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкової території, які затверджується Кабінетом Міністрів України, незалежно від форм власності на них.
Згідно п. 17 Правил користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій, власники квартир багатоквартирних будинків зобов'язані вносити на відповідний рахунок власника будинку плату за обслуговування і ремонт будинку.
Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Такий же порядок нарахування плати за надані комунальні послуги із застосуванням показань засобів обліку встановлений Правилами надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, з наступними змінами та доповненнями.
Пунктами 9-23 Правил визначено, що оплата послуг з водопостачання холодної, гарячої води і водовідведення здійснюється згідно показань засобів обліку води, а центральне опалення - згідно засобів обліку теплової енергії по будинку чи поквартирно.
Пунктами 24-28 Правил визначено, що послуги з централізованого опалення можуть бути припиненими виключно за певних умов.
Згідно із Порядком формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з центрального опалення та постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 р., визначення розміру витрат на утримання будинку та прибудинкової території та витрат на центральне опалення залежить від площі займаного жилого приміщення, і не передбачає врахування кількості зареєстрованих у жилому приміщенні осіб, чи кількість фактично проживаючих осіб.
Аналіз наведених нормативних актів дає підстави для висновку про те, що витрати власника на сплату послуг з постачання холодної та гарячої води і водовідведення, не є витратами, які входять до складу витрат на утримання, управління і збереження майна (квартири) у розумінні ст.360 ЦК України, оскільки відсутність у квартирі холодної та гарячої води не призводить до погіршення фізичних властивостей квартири, її руйнування, а наявність водовідведення, водопостачання (холодна та гаряча вода), є додатковими благами, необхідними для використання квартири її мешканцями, плату за які вони вносять згідно тарифу за фактично отримані обсяги згідно показань лічильників.
Як встановлено судом, і дана обставина не оспорювалась стороною позивача, відповідачі не проживають у квартирі, в якій їм належить 1/2 частина, а отже з урахуванням вищезазначених висновків, використання послуг постачання гарячої води здійснювалось на потреби співвласників, які проживають в квартирі та користуються цією послугою. При цьому, як вбачається з пояснень сторін, в квартирі встановлений засіб обліку води, то й сплата за спожиту воду справляється згідно з показниками таких засобів обліку.
Житлово-комунальні послуги з утримання будинків та прибудинкової території, а також центральне опалення за своїм змістом є такими, що надаються незалежно від наявності фактичного проживання власника (користувача), оскільки є необхідними для утримання і збереження майна (квартири), у зв'язку з чим тягар з оплати цих послуг несуть власники (співвласники) квартири незалежно від проживання у ній.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог та відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 544 ЦК України визначає, що боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Вказана норма встановлює правові наслідки виконання солідарного обов'язку одним із боржників. Такий боржник набуває права на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці (інше може бути встановлено договором або законом) за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
При реалізації боржником, який виконав солідарний обов'язок, права на зворотну вимогу відбувається трансформація (перетворення) зобов'язання, а саме основне солідарне зобов'язання перетворюється на регрес на часткове, а боржник, який виконав солідарний обов'язок за основним зобов'язанням набуває статусу кредитора по відношенню до інших боржників за регресним зобов'язанням.
Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування.
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
За правилами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На обґрунтування своїх позовних вимог, а також для підтвердження фактично понесених витрат, позивачем ОСОБА_1 надано відомості ЛКП «Житловик-С» про нарахування та оплату за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та ЛМКП «Львівтеплоенерго» про нарахування та оплату за центральне опалення та гарячу воду, із зазначенням адреси: АДРЕСА_1 , та особи споживача на яку відкрито особовий рахунок - ОСОБА_1
Квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , та відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності, а саме по 1/6 ідеальній частці, тобто відповідачам фактично належить 1/2 частина квартири, договору щодо утримання даної квартири між сторонами не укладалось.
Як встановлено судом, не заперечується сторонами та підтверджується наданими позивачем відомостями про нарахування та оплату комунальних послуг, особовий рахунок щодо сплати житлово - комунальних послуг, що надаються до квартири АДРЕСА_1 відкритий на позивача ОСОБА_1 та оплата за такі здійснюється ним.
Суд не приймає до уваги твердження відповідачів про те, що в них не виникло будь-яких зобов'язань по утриманні квартири АДРЕСА_1 , так як вони не проживають у вказаній квартирі та не користуються житлово-комунальними послугами, оскільки факт непроживання не позбавляє обов'язку співвласників нести витрати на утримання спільного майна.
При цьому, суд враховує, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_6 , як співвласники квартири, зобов'язані сплачувати витрати на її утримання як власники, а не як споживачі, оскільки не проживають у вказаній квартирі та житлово-комунальними послугами не користуються.
Враховуючи викладене, половина витрачених позивачем коштів на оплату послуг з утримання будинків та прибудинкової території, а також на централізоване опалення підлягає солідарному стягненню з відповідачів.
Разом з тим, відповідачами заявлено про застосування строків позовної давності, як самостійну підставу для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст.253ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до ч. 4 ст.267ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Із заявленого позову вбачається, що позивач просить стягнути із відповідачів заборгованість з квітня 2016 року. Враховуючи, що з позовом ОСОБА_1 звернувся лише 15 листопада 2019 року, то до вимог у період з квітня по жовтень 2016 року сплив строк позовної давності, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення понесених витрат на послуги з утримання будинків та прибудинкової території та центральне опалення за цей період.
А відтак, враховуючи вказані вище норми закону та фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо солідарного стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_6 половини понесених витрат на послуги з утримання будинків та прибудинкової території, що згідно відомостей про нарахування та оплату послуги за період з листопада 2016 року по лютий 2019 року становитиме 2955,88грн., а також половини понесених витрат на послуги з центрального опалення, що згідно відомостей про нарахування та оплату послуги, за період з листопада 2016 року по лютий 2019 року становитиме 6780,01грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. А відтак, з відповідачів, відповідно до їх частки у праві спільної часткової власності, солідарно на користь позивача слід стягнути 9735,89грн. витрат на утримання спільного майна за період з листопада 2016 року по лютий 2019 року.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд задовольняє позов частково, то з відповідачів, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, на користь позивача підлягають стягненню 628,91грн. у відшкодування судового збору, тобто по 209,64 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в користь ОСОБА_1 фактично понесені витрати на утримання квартири АДРЕСА_1 за період з листопада 2016 по лютий 2019 включно у розмірі 9735, 89 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в користь ОСОБА_1 по 209,64 грн. судового збору з кожного.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття судом апеляційної інстанції постанови за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п.3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки подання заяви про перегляд заочного рішення, апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Третя особа: ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Третя особа: ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Третя особа: ОСОБА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення виготовлено 12.05.2020р.
Головуючий Б.Р. Мичка