Іменем України
14 травня 2020 року
м. Київ
справа № 336/4615/17(2-а/336/436/2017)
адміністративне провадження № К/9901/7190/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 336/4615/17 (2-а/336/436/2017)
за адміністративним позовом Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя до відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання дії протиправними та скасування постанови державного виконавця в частині стягнення з боржника виконавчого збору,
за касаційною скаргою Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Круговий О. О., Шлай А. В., Прокопчук Т. С.) від 13 грудня 2017 року,
І. РУХ СПРАВИ
1. У серпні 2017 року Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя звернулося до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, в якому просило:
- визнати протиправною постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Частюка В. О. про відкриття виконавчого провадження від 02 серпня 2017 року ВП № 54422279 в частині стягнення з управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя виконавчого збору у розмірі 12800,00 грн.;
- скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Частюка В. О. про відкриття виконавчого провадження від 02 серпня 2017 року ВП № 54422279 в частині стягнення з управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя виконавчого збору у розмірі 12800,00 грн.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів, виконання яких здійснюється відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», боржниками за якими є державні органи. Відтак, на думку позивача, державним виконавцем протиправно прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 12800,00 грн.
3. Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2017 року задоволено адміністративний позов.
Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Частюка В. О. від 02 серпня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 54422279 в частині стягнення з Шевченківського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України виконавчого збору в сумі 12800 гривень.
Стягнуто з відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір в сумі 1600,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
4. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року задоволено апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні адміністративного позову Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.
5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 19 січня 2018 року Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, а постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2017 року залишити в силі.
6. Ухвалою Верховного Суду (склад колегії суддів: Бевзенко В. М. - суддя-доповідач, Данилевич Н. А., Шарапа В. М.) від 13 лютого 2018 року, після усунення недоліків касаційної скарги, поновлено строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.
7. 05 березня 2018 року до Верховного Суду від відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області надійшов відзив на касаційну скаргу Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, в якому відповідач просить оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
8. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 752/0/78-20 від 07 травня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 травня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
10. Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року справу прийнято до свого провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою державного виконавця від 02 серпня 2017 року ВП № 54422279 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2а-6265/2011, виданого 14 березня 2014 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя про зобов'язання божника - Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя провести перерахунок та нарахування і виплату підвищення до пенсії стягувачу ОСОБА_1 , як дитині війни, у розмірі встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на 30 % мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру, встановленого ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 20 грудня 2010 року по 19 червня 2011 року, з урахуванням різниці вже проведених виплат.
12. Одночасно, зазначеною постановою стягнуто з Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя виконавчий збір у розмірі 12800,00 грн.
13. Вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження від 02 серпня 2017 року ВП № 54422279 в частині стягнення з Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя виконавчого збору у розмірі 12800,00 грн. протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскільки держава гарантує виконання рішення суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, а рішення суду на користь ОСОБА_1 підпадає під визначення судового рішення, яке виконується в порядку, встановленому Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», то виконавчий збір при виконанні такого рішення не підлягає стягненню відповідно до положень п. 3, ч. 5, ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404 від 02 червня 2016 року.
15. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов протилежних висновків. Зокрема, суд зазначив, що приписами чинного Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір є заходом, що сприяє виконанню судового рішення, справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
16. Стягнення виконавчого збору у визначеному Законом розмірі є обов'язком державного виконавця при примусовому виконанні рішення, відтак, враховуючи, що рішення суду виконується на підставі Закону України «Про виконавче провадження», приписами якого прямо передбачене справляння з боржника до бюджету виконавчого збору - підстави для скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору - відсутні.
17. Крім цього, апеляційний суд дійшов висновку, що встановлені обставини справи свідчать, що постанова Комунарського районного суду м. Запоріжжя прийнята у 2011 році, набрала законної сили 23 серпня 2013 року, а виконавчий документ виданий 14 березня 2014 року, отже, в даному випадку, до спірних відносин не можуть застосуватись положення п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки судове рішення набрало законної сили після 01 січня 2013 року, та пред'явлено до виконання в 2017 році.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
18. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.
19. Зокрема, скаржник зазначив, що апеляційний суд скасовуючи законне рішення суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з мотивів участі у розгляді справи неналежного органу Державної виконавчої служби - відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
20. Також, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваним судовим рішенням про відмову у задоволенні позовних вимог.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
22. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
23. За правилом п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
24. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
25. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
26. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
27. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (тут і далі в редакції, що була чинною на час відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
28. Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
29. За приписами ч. 5 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
30. Відповідно до ч. 1 - 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
31. Відповідно до п. 8 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження, далі - Інструкція № 512/5), стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником до відкриття виконавчого провадження.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.
Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
32. Як установили суди та зазначено вище, на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебувало рішення суду про зобов'язання боржника (позивача) провести перерахунок та нарахування, а також виплату підвищення до пенсії, у розмірі визначеному Законом України «Про соціальний захист дітей війни», а не стягнення конкретно визначеного розміру суми боргу за невиплаченою пенсією.
33. Отже, п. 1 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у цьому випадку застосуванню не підлягає.
34. Так само у випадку, що розглядається, не підлягає застосуванню п. 3 цієї ж статті з таких підстав.
35. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» обумовлено, що Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.
36. Приписами ч. 1 ст. 3 цього ж Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
37. Статтею 7 зазначеного Закону встановлено, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
38. За такого правого регулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
39. Доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують.
40. Водночас доречно зауважити на тому, що відповідно до ч. 3 ст. 287 КАС України (у редакції з 15 грудня 2017 року) відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець. Зазначеній нормі кореспондують положення ст. 181 КАС України, у редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду та розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій.
41. Відповідно до ст. 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (у редакції, чинній на час звернення до суду), систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
42. За приписами п. 3 Інструкція № 512/5, органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
43. З наведеного слідує, що відділи примусового виконання рішень є структурними підрозділами управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, та не є самостійними органами, які в розумінні вимог КАС України можуть бути відповідачами у відповідній категорії справ.
44. Разом із цим, указана помилка суду першої інстанції, не вплинула на правильність та результат розгляду справи по суті у суді апеляційної інстанції, що в силу ч. 2 ст. 350, ч. 2 ст. 351 КАС України унеможливлює скасування судового рішення виключно з цих підстав. У всяк випадку позовні вимоги є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
45. Отже, оскаржуване судове рішення апеляційного суду ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи чи є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
46. Крім цього, колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
47. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
48. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
49. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваного судового рішення, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення апеляційним судом норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
50. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.
51. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
52. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
53. Оскільки Суд залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі № 336/4615/17 (2-а/336/436/2017) - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов