Іменем України
14 травня 2020 року
м. Київ
справа № 826/7282/17
адміністративне провадження № К/9901/49204/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/7282/17
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника Управління державної охорони України Гелетея Валерія Вікторовича, за участю третьої особи Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання протиправними дій,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: О. М. Кузьмишин, Я. Б. Глущенко, С. Б. Шелест) від 03 квітня 2018 року,
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом начальника Управління державної охорони України Гелетея Валерія Вікторовича (далі - відповідач, УДО України), за участю третьої особи - Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання протиправними дій відповідача щодо не розгляду по суті скарги позивача від 27 квітня 2017 року.
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року у задоволені позову відмовлено.
3. Не погодившись із прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу.
4. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, у зв'язку з тим, що апеляційна скарга не відповідає вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: апеляційна скарга подана російською мовою.
5. Вказана ухвала отримана апелянтом 10 березня 2018 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
6. На виконання вимог ухвали від 05 березня 2018 року, позивачем 20 березня 2018 року на адресу суду направлено заяву.
7. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу повернуто позивачу у зв'язку з тим, що у встановлений судом строк недоліки апеляційної скарги не усунуто.
8. 26 квітня 2018 року, не погоджуюсь з вказаною ухвалою позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року та справу направити до суду апеляційної інстанції на продовження розгляду, оскільки вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції є необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
9. Також, у касаційній скарзі скаржник просить на підставі частини п'ятої статті 346 КАС України, частини першої статті 347 КАС України передати справу до Великої Палати Верховного Суду.
10. Ухвалою Верховного Суду (у складі колегії суддів: судді-доповідача - Бевзенка В. М., суддів - Данилевич Н. А., Шарапа В. М.) від 03 травня 2018 року клопотання про звільнення від сплати судового збору задоволено та звільнено скаржника від сплати судового збору за подання касаційної скарги; відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 21 травня 2018 року.
11. 29 травня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 травня 2020 року № 734/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
13. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 травня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
14. Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
15. Повертаючи апеляційну скаргу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що скаржник не усунув її недоліки, а саме не виклав апеляційну скаргу державною мовою.
IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
16. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає її необґрунтованими та такими, що підлягає скасуванню, оскільки судом порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі та перешкоджає у доступі до правосуддя.
17. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив, що приписами КАС України відсутні вимоги щодо викладення апеляційної скарги українською мовою, а також відповідно до положень Конституції України в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, а тому оскаржувану ухвалу не можна визнати законною та обґрунтованою.
ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
19. Верховний Суд, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
20. Щодо клопотання про передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
21. Так, згідно з частинами п'ятою, шостою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:
1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;
2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
22. За змістом наведеної норми права вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням змісту спірних правовідносин та їх предмету правового регулювання оцінює наявність виключної правової проблеми та необхідність передачі справи для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
23. Проаналізувавши зазначені скаржником підстави, якими заявник обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Суд дійшов висновку про відсутність у спірних відносинах виключної правової проблеми, такі правовідносини врегульовано нормами права, та в повній мірі дозволяють вирішити спір.
24. Таким чином, колегія суддів касаційного суду не вбачає процесуальних підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
25. Згідно зі статтею 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
26. Відповідно до статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
27. Положеннями статті 15 КАС України та статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
28. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
29. Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що за загальним правилом судочинство здійснюється державною мовою, це правило також стосується і дій учасників судового процесу.
30. Учасникам судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, гарантується право на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Це право може бути реалізоване ними шляхом подання заяв, надання пояснень, виступу в суді і заявлення клопотань рідною мовою або мовою, якою вони володіють. Однак, при цьому такий учасник судового процесу повинен користуватись послугами перекладача.
31. Водночас відповідний судовий процес може бути ініційований шляхом подання відповідної заяви (скарги), що повинна бути викладена державною мовою, тобто українською мовою.
32. Аналогічний за своєю суттю висновок зроблено в ухвалі Верховного Суду від 01 липня 2019 року у справі № 243/10706/18 і підстав для відступлення від нього немає.
33. І тільки в подальшому, під час власне самого судового процесу, його учаснику гарантується право на використання рідної мови або мови, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача.
34. Відповідно до частини другої статті 298 КАС України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
35. В свою чергу, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
36. Так, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року апеляційну скаргу позивача залишено без руху у зв'язку з недотриманням вимог щодо державної мови судочинства, та надано строк для усунення недоліків десять днів з моменту отримання копії вказаної ухвали суду.
37. Залишаючи апеляційну скаргу без руху, апеляційний суд виходив з того, що така викладена російською мовою. Водночас відповідно до положень статті 10 Конституції України та статті 6 Закону України «Про засади державної мовної політики» від 03 липня 2012 року № 5029-VІ (далі - Закон № 5029-VІ) державною мовою в Україні є українська мова, а в силу приписів статті 15 КАС України, судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.
38. Крім того, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини 3 статті 14 Закону № 5029-VI сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.
39. Апеляційний суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для здійснення судочинства в Україні регіональною мовою (мовами) є її поширення як такої на відповідній території України згідно з рішенням місцевої ради.
40. Слід звернути увагу на те, що відповідно до поданої скаржником апеляційної скарги, остання була викладена російською мовою, та скаржницею не порушувалось питання про забезпечення її права на здійснення судового процесу на російській мові, оскільки вона не володіє українською мовою.
41. За зазначених обставин суд касаційної інстанції вважає, що апеляційний суд мав достатні правові підстави для залишення апеляційної скарги без руху для надання останній часу подати до суду апеляційну скаргу, викладену українською мовою. Однак, скаржниця не подала до суду належну апеляційну скаргу та не просила суд забезпечити її право на участь у судовому процесі не на державній, а на іншій мові, якою вона володіє.
42. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 826/1833/16.
43. Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки суду апеляційної інстанції не спростовують і є безпідставними, оскільки апеляційним судом встановлено, що апеляційна скарга не відповідає вимогам щодо державної мови судочинства, у строк встановлений судом недоліки апеляційної скарги позивачем не усунуто, а тому апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про повернення апеляційної скарги.
44. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 15 лютого 2019 року в справі № 569/5083/16 та від 06 березня 2019 року в справі № 357/7501/16.
45. В контексті численних аргументів позивача також варто зауважити, що Конституційний Суд, розглядаючи справу про мову судочинства у своєму рішенні від 22 квітня 2008 року N 8-рп/2008 зробив такі висновки.
46. Відповідно до статті 124 Конституції України Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя, яке стосується конституційного, адміністративного, господарського, кримінального та цивільного судочинства. Ці види судочинства є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення.
47. Суди реалізують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України.
48. Відповідно до Кодексів адміністративне та цивільне судочинство здійснюється державною мовою, цією мовою також складаються судові документи (частини перша, третя статті 15 КАС України та частини перша, третя статті 7 ЦПК України). Це жодним чином не обмежує права громадян, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, оскільки частина третя статті 10 Конституції України гарантує їм право користуватися у судовому процесі російською, іншими мовами національних меншин України. Крім того, Конституція України не допускає надання переваг громадянам за мовною ознакою. Гарантування в адміністративному та цивільному судочинстві використання російської та інших мов національних меншин України цілком узгоджується з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Законом України від 15 травня 2003 року N 802-IV.
49. Отже, здійснення адміністративного судочинства державною мовою з гарантією права на використання учасником судового процесу в ньому рідної мови або мови, якою він володіє, не суперечить Європейській хартії регіональних мов або мов меншин та Закону України Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», що свідчить про безпідставність відповідних доводів позивача.
50. Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 1999 року у справі №10-рп/99, українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (ч. 5 ст. 10 Конституції України).
51. Слід зазначити, що Верховний Суд в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 826/24325/15 вже висловлював правову позицію суду з питання мови адміністративного судочинства.
52. Крім того, у рішенні "Менцен проти Латвії" (заява № 71074/01) Європейський суд з прав людини зазначив: "… що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (a), (e), Конвенція сама по собі не гарантує права на використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов'язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах.
53. Суд також зазначає, що більшість Високих Договірних Сторін вирішили надати одній або декільком мовам статус офіційної або державної мови та закріпити їх як такі у своїх відповідних конституціях. Таким чином, Суд визнає, що державна мова для цих держав є однією з фундаментальних конституційних цінностей, подібних до території, державного устрою та національного прапору. Мова жодним чином не є абстрактним поняттям. Вона нерозривно пов'язана з тим, як її фактично використовують носії. Отже, зробивши мову своєю офіційною, держава принципово зобов'язується гарантувати своїм громадянам право використовувати цю мову як для передачі, так і для отримання інформації без перешкод не лише в особистому житті, але й у спілкуванні з органами влади. На думку Суду, насамперед, з цієї точки зору слід враховувати заходи, спрямовані на захист певної мови. Іншими словами, уявлення про державну мову - це наявність певних суб'єктивних прав для носіїв цієї мови".
54. Враховуючи викладене, відмова у доступі до суду з підстав невиконання вимог закону щодо дотримання української мови апеляційної скарги, не є такою, що несумісна з гарантіями, передбаченими у статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.
55. Згідно частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
56. Таким чином, оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, тому Суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року у справі № 826/7282/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов