Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
14.05.2020 р. справа №520/3449/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом
ОСОБА_1
до Департаменту захисту економіки Національної поліції України
провизнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали позову одержані судом 13.03.2020р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 16.03.2020р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 16.04.2020р.
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій та бездіяльності з приводу невиплати грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину відпустки за 2017 рік терміном 09 діб, невикористану основну оплачувану відпустку за 2018 рік терміном 30 діб та додаткову оплачувану відпустку терміном 15 діб за 2018 рік, в день звільнення - 30.09.2019; 2) зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину відпустки за 2017 рік терміном 09 діб, невикористану основну оплачувану відпустку за 2018 рік терміном 30 діб та додаткову оплачувану відпустку терміном 15 діб за 2018 рік; 3) стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, пов'язану з підготовкою справи до розгляду в суді, у розмірі 3.200,00грн.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що відмова у компенсації невикористаних днів щорічних та основних відпусток за 2017 та 2018 роки є протиправною. Стверджував, що до спірних правовідносин мають застосовуватися не норми спеціального законодавства щодо проходження служби в поліції, а положення Кодексу законів про працю України і Закону України “Про відпустки”.
Відповідач, Департамент захисту економіки Національної поліції України (далі за текстом - владний суб'єкт, Департамент), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що розрахунок при звільненні проведено у відповідності до вимог спеціального законодавства. Так, за твердженням Департаменту, за 2017 рік заявник повністю використав основну відпустку за фактично відпрацьований час у кількості 17 днів. Наголошував, що невикористані дні відпустки за 2018 рік компенсації не підлягають, оскільки така компенсація здійснюється лише відносно відпустки року звільнення, тобто 2019р.
Відзив на позов надійшов до суду 04.05.2020 р.
За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період 10.08.1994 р. - 10.02.2000 р. проходив службу в органах внутрішніх справ України, у період 03.07.2000 р. - 15.05.2017 р. - у податковій міліції.
З 16.05.2017 р. заявник почав проходити службу в поліції на підставі наказу Департаменту від 24.05.2017 р. №169 о/с у спеціальному званні рядового поліції.
Наказом Департаменту від 05.12.2017 р. №355 о/с позивач був призначений на посаду оперуповноваженого відділу протидії злочинам у паливно-енергетичному комплексі, сфері природних ресурсів та екології Управління захисту економіки в Харківській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України.
Наказом №299 о/с від 24.09.2019 р. позивача було звільнено зі служби в поліції з 30.09.2019 р. через хворобу.
Під час проходження служби між позивачем та Департаментом мав місце спір з приводу обрахування стажу вислуги років у поліції.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2019 р. по справі №520/6346/19 позовні вимоги заявника було задоволено, визнано незаконною бездіяльність Управління захисту економіки в Харківській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо не зарахування до вислуги років у поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років у податковій міліції, що станом на 16.05.2017 становила 16 років 08 місяців 12 днів; зобов'язано Управління захисту економіки в Харківській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України підготувати та надати до Департаменту захисту економіки Національної поліції України документи для зарахування ОСОБА_1 , підполковнику поліції, оперуповноваженому відділу протидії злочинам у паливно-енергетичному комплексі, сфері природних ресурсів та екології Управління захисту економіки в Харківській області до вислуги років у поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років у податковій міліції, що станом на 16.05.2017 становила 16 років 08 місяців 12 днів; зобов'язано Департамент захисту економіки Національної поліції України провести перерахунок і виплату ОСОБА_1 , підполковнику поліції, оперуповноваженому відділу протидії злочинам у паливно-енергетичному комплексі, сфері природних ресурсів та екології Управління захисту економіки в Харківській області грошового забезпечення в частині надбавки за стаж служби з врахуванням вислуги років у податковій міліції, що на момент переходу на службу у Національну поліцію України 16.05.2017 становила 16 років 08 місяців 12 днів.
Після звільнення, 23.09.2019р. заявником складено і направлено до відповідача заяву щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2017, 2018 та 2019 роки з врахуванням вислуги років на момент переходу служби в поліцію.
Листом від 24.10.2019р. Департамент повідомив заявника, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки надається лише у році звільнення, отже компенсація за 2017 і 2018 роки не може бути здійснена. Також повідомлено, що компенсація невикористаної відпустки відповідно до звернення за 2019 рік буде здійснена в останній день поточного місяця, тобто наприкінці жовтня 2019 р.
Не погоджуючись із правомірностю такої поведінки владного суб'єкта, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Статтею 83 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Викладене повністю кореспондується з положеннями ч.1 ст.24 Закону України “Про відпустки” у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Проте суд наголошує, що правовідносини з приводу проходження публічної служби в поліції і грошового забезпечення поліцейських унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про Національну поліцію».
Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин, за наявності таких, можуть усуватись нормами Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті служби у поліції.
Так, ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. За поліцейськими, які тимчасово проходять службу за межами України, зберігається виплата грошового забезпечення в національній валюті та виплачується винагорода в іноземній валюті за нормами і в порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України. Поліцейські, відряджені до інших органів державної влади, установ, організацій та прикомандировані відповідно до цього Закону, отримують грошове забезпечення, враховуючи посадовий оклад за посадою, яку вони займають в органі, установі чи організації, до якої вони відряджені, а також інші види грошового забезпечення, визначені цим Законом. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
У свою чергу, порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016р. №260; далі за текстом - Порядок №260), пунктом 3 якого встановлено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №260 установлено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Отже, з викладеного випливає, що питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, врегульовані саме нормами пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, які є спеціальними за своєю правовою природою.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Як вже зазначалося судом раніше, на підставі п.8 розділу ІІІ Порядку № 260 виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції.
Заявник звільнився з поліції у 2019 році, отже підстави для виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2017-2018 роки у спірних правовідносинах відсутні.
Аналогічна правова позиція щодо виплати поліцейським після звільнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки за попередні звільненню роки висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2020 р. по справі №818/1276/17.
Даний висновок Верховного Суду підлягає поширенню на спірні правовідносини з огляду на ч.5 ст.242 КАС України.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України.
Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі проходження публічної служби в органах та підрозділах поліції не знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для відмови у позові.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Відмова у позові зумовлює і відмову у стягненні 3.200,00грн. витрат з правничої допомоги.
При цьому, згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згаданого у процесуальному законі детального опису послуг адвоката заявником до суду не подано, як не подано і документів про витрачений адвокатом час.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя Сліденко А.В.