14 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1183/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Удовіченка С.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Сендецької В.О.
представника відповідача - Федчук Т.В.,
розглянув у відкритому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
02 березня 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови від 13 листопада 2019 року № ПЛ4933/157/АВ/П/ПТ/ТД-ДФ.
В обгрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що Управлінням Держпраці у Полтавській області протиправно винесено постанову № ПЛ4933/157/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу в розмірі 125 190 грн, оскільки постановою Лохвицького районного суду Полтавської області від 13 листопада 2019 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП та стягнуто штраф. Так, частиною другою статті 265 КЗпП і частиною третьою статті 41 КпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору. Водночас штраф за частиною другою статті 265 КЗпП є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КЗпП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення. Ключовою відмінністю цих двох статей є суб'єктний склад правопорушення: за статтею 265 КЗпП до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця, а за статтею 41 КпАП - посадову особу цієї юридичної особи. Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП і частини третьої статті 41 КпАП, повністю збігаються суб'єкт відповідальності і вид порушення. Таким чином в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність за одне й те саме правопорушення, при цьому статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову (а.с. 28-29).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Забезпечино адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до управління Держпраці у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39777136) про визнання протиправною та скасування постанови. Зупинено дію постанови управління Держпраці у Полтавській області від 13 листопада 2019 року № ПЛ4933/157/АВ/П/ПТ/ТД-ФС до ухвалення рішення в даній справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
25 березня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив управління Держпраці у Полтавській області на позовну заяву. У відзиві відповідач проти позовних вимог заперечував, зазначаючи, що під час перевірки встановлено порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП. Стверджував, що наявність у частині третій статті 265 КЗпП прямої вказівки на те, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями, робити ототожнення таки штрафів із адмістративною відповідальністю є невірним (а.с. 45-46).
30 березня 2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 69).
30 березня 2020 року від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмовому провадженні (а.с. 70).
Розгляд справи призначений на 31 березня 2020 року відкладено на 28 квітня 2020 року.
28 квітня 2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 25).
Розгляд справи призначений на 28 квітня 2020 року відкладено на 14 травня 2020 року.
У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 29 березня 2018 року, номер запису 2 570 000 0000 003178 та є платником єдиного податку 2 групи (а.с. 16-18).
09 жовтня 2019 року начальником управління Держпраці у Полтавській області С.Щербак винесено наказ № 218П, яким зобов'язано головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів І.Карпенко провести заходи державного контролю у діяльності ФОП ОСОБА_1 (а.с. 48).
10 жовтня 2019 року заступником начальника Управління Держпраці у Полтавській області Н.Велика складено направлення № 1801 про проведення заходу державного контролю ФОП ОСОБА_1 (а.с. 49).
За результатами проведеного інспекційного відвідування ФОП " ОСОБА_1 інспектором Управління Держпраці у Полтавській області Карпенко І.А. 16 жовтня 2019 року складено Акт № ПЛ4933/157/АВ (а.с. 51-55).
Згідно висновків Акту № ПЛ4933/157/АВ на час перевірки встановлено, що в магазині роботу продавця виконує гр. ОСОБА_5 . В ході проведення подальшого інспекційного відвідування гр. ОСОБА_5 надано письмові пояснення, що остання здійснює продаж продовольчих товарів, бо знаходиться на стажуванні з 03 жовтня 2019 року у ОСОБА_1 ФОП ОСОБА_1 під час проведення інспекційного відвідування в магазині не з'явилася, пояснення не надала. Проте 16 жовтня 2019 року ФОП ОСОБА_1 з'явилася та надала пояснення, а саме: "10 жовтня 2019 року об 11:05 під час відсутності у магазині була присутня ОСОБА_5 у зв'язку із проходженням стажування для подальшого працевлаштування". Підтверджуючі документи про прийняття на роботу працівника ОСОБА_5 ФОП ОСОБА_1 станом на 16 жовтня 2019 року не надані. Окрім того, членами робочої групи з питань легалізації виплати заробітної плати та зайнятості населення у Лохвицькому районі проведено обстеження місця здійснення підприємницької діяльності вищезазначеним суб'єктом господарювання та встановлено факт виконання роботи продавця гр. ОСОБА_5 без належного оформлення, про що складено відповідну довідку обстеження від 10 жовтня 2019 року. Слід зазначити, що стажування - це набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків у певній професійній діяльності або галузі знань. Наказом Мінпраці та Міносвіти від 26 березня 2001 року № 127/151 затверджено Положення про професійне навчання працівників на виробництві. Нормами цього Положення визначено, що стажування, як один з видів підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців, проводиться на підприємствах, в установах, організаціях як в Україні, так і за її межами, за індивідуальним планом, який затверджується керівником підприємства чи підрозділу, що направляє працівника на стажування. Тривалість стажування становить не більше 10 місяців і визначається в залежності від мети та виробничої потреби. Отже, для проведення стажування необхідно прийняти працівника на роботу. Таким чином, гр. ОСОБА_5 на момент інспекційного відвідування 10 жовтня 2019 року в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 " була допущена до роботи ФОП ОСОБА_1 без належного оформлення трудових відносин.
В подальшому начальником Управління Держпраці у Полтавській області С.Щербак 13 листопала 2019 року винесено постанову ПЛ4933/157/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 125 190 грн. (а.с. 66).
Позивач не погодився із указаною постановою відповідача та звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).
Норма права, про порушення якої стверджував відповідач, застосовуючи штрафну санкцію оскаржуваним рішенням, викладена в КЗпП наступним чином.
Згідно статті 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.
Крім того, відповідач посилався у оскаржуваному рішенні, як на нормативну підставу його прийняття, на статтю 259 КЗпП України, відповідно до якої, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Також відповідач посилався на статтю 265 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних праовідносин), згідно якої посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення…».
Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до пункту 7 цього Положення, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Статтею 1 Закону України від 05 квітня 2007 року №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (надалі Закон №877-V) визначено, що заходи державного нагляду (контролю) планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
За приписами частини четвертої статті 2 Закону № 877-V, заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
При цьому, відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону № 877-V, зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 № 823 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (надалі Порядок №823).
Зазначений Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-IV, та Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (пункт 1 Порядку №823).
За змістом пункту 2 Порядку №823, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Пунктом 5 Порядку №823 встановлено, що інспекційні відвідування проводяться з таких підстав:
1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;
2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;
3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту;
4) за рішенням суду;
5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин;
6) за інформацією:
Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати;
ДПС та її територіальних органів про:
- невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності;
- факти порушення законодавства про працю, виявлені в ході здійснення повноважень;
- факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом, як суб'єкта господарювання;
Пенсійного фонду України та його територіальних органів про:
- роботодавців, які нараховують заробітну плату 30 і більше відсоткам працівників менше мінімальної;
- роботодавців, в яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу;
- роботодавців, в яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків;
- фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року;
- роботодавців, в яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці, що завершився;
- роботодавців, в яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації;
- роботодавців, в яких 30 і більше відсотків фізичних осіб працюють на умовах цивільно-правових договорів;
- роботодавців із чисельністю 20 і більше працівників, в яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників;
7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених у ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю;
8) за дорученням Прем'єр-міністра України;
9) за зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
10) за запитом народного депутата;
11) у разі невиконання вимог припису.
Аналізуючи вищевикладене суд звертає увагу відповідача, що даний перелік підстав для проведення інспекційного відвідування є вичерпним.
З наказу про проведення заходів державного контролю від 09 жовтня 2019 року № 218П вбачається, що підставою перевірки зазначено: "Конвенція Міжнародної організації праці про інспекцію праці у промисловості й торгівлі № 81 1947 року".
Водночас суд зазначає, що Порядком № 823 не передбачено зазначеної відповідачем підстави для проведення інспекційного відвідування.
Частиною другою статті 8 Закону № 877-V визначено, що органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов'язані, зокрема: повно, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом; не допускати здійснення заходів державного нагляду (контролю) та інших заходів, що не відповідають або не встановлені цим Законом; дотримуватися встановлених законом принципів, вимог та порядку здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Серед принципів здійснення державного нагляду (контролю) відповідно до статті 3 Закону № 877-V зазначені, зокрема: гарантування прав та законних інтересів кожного суб'єкта господарювання; об'єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб'єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв; здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом; відкритості, прозорості, плановості й системності державного нагляду (контролю); презумпції правомірності діяльності суб'єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків суб'єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю); недопущення встановлення планових показників чи будь-якого іншого планування щодо притягнення суб'єктів господарювання до відповідальності та застосування до них санкцій; здійснення державного нагляду (контролю) на основі принципу оцінки ризиків та доцільності.
При цьому, відповідачем указані вимоги Закону не дотримано.
Суд зазначає, що недотримання умов та порядку прийняття відповідним органом (суб'єктом владних повноважень) рішення про проведення перевірки не може бути належною підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Згідно з пунктом 24 Порядку № 823, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об'єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
За приписами пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (надалі - Порядок № 509), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі:
- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
- акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади;
- акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
За змістом пункту 10 Порядку № 509 постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.
З огляду на те, що відповідачем у ході перевірки встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 положень частини третьої статті 24 КЗпП України, 13 листопада 2019 року Управлінням Держпраці у Полтавській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ПЛ4933/157/АВ/П/ПТ/ТД-ФС.
Водночас суд зазначає, що постановою Лохвицького районного суду Полтавської області від 13 листопада 2019 року у справі № 538/1773/19, яка набрала законної сили 24 листопада 2019 року, ОСОБА_1 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 8500 (вісім тисяч п'ятсот) грн (а.с. 42-43).
13 листопада 2019 року позивачем було сплачено штраф в розмірі 8500,00 грн., що визначений постановою Лохвицького районного суду Полтавської області від 13 листопада 2019 року у справі № 538/1773/19 (а.с. 15).
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з постановою Лохвицького районного суду Полтавської області від 13 листопада 2019 року у справі № 538/1773/19 вина ОСОБА_1 підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 16 жовтня 2019 року № ПЛ4933/157/АВ/П/ПТ, актом інспекційного відвідування юридичної (фізичної) особи, яка використовує найману працю № ПЛ 4933/157/АВ від 16 жовтня 2019 року.
Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 є склад правопорушення, передбаченого частини третьої статті 41 КпАП України.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП.
Позивач зазначає, що відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і теж саме правопорушення, а оскільки, позивача вже було притягнуто до відповідальності за частиною третьою статті 41 КУпАП за те саме правопорушення, то це виключає притягнення його до відповідальності за абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України.
Надаючи оцінку вищевказаному, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 265 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП).
Відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб підприємців, які використовують найману працю, від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність, зокрема для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 28 грудня 2014 року № 77-VIII.
Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП України фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців у вигляді штрафу в розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.
Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті, зокрема запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16 (реєстраційний номер рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 78771378), ключової відмінністю цих двох статей є суб'єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.
Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частини третьої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб'єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).
Вищенаведене узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постанові від 22 квітня 2019 року в справі № 806/2143/18.
Позивач вважає, що притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Також Верховний Суд у вищевказаній постанові зазначив, що диспозиції абзацу частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: "фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)", а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.
Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам людини, суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, за допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору ФОП ОСОБА_1 уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Лохвицького районного суду Полтавської області від 13 листопада 2019 року справа № 538/1773/19, що набрала законної сили.
Тому накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці у Полтавській області № ПЛ4933/157/АВ/П/ПТ/ТД-ДФ від 13 листопада 2019 року є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України.
Суд не може залишити поза увагою останні законодавчі зміни в частині підходів до відповідальності за порушення правил оформлення трудових відносин, які сталися під час розгляду судом даної справи.
Так, Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12 грудня 2019 року №378-IX (набув чинності 02 лютого 2020 року), зокрема, внесено зміни до частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України - абзац другий замінено двома новими абзацами.
Відповідно до абзаців другого та третього частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;
- вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Метою таких змін, на переконання суду, є ліквідація економічно необґрунтованих штрафних санкцій за порушення норм трудового законодавства України та зупинення процесу руйнування малого та середнього бізнесу в Україні у зв'язку із застосуванням нищівних за своїм розміром штрафних санкцій.
Отже, відповідно до чинного на момент розгляду справи законодавства про працю, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) вперше, в тому числі фізичною особою - підприємцем, яка використовує найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Тобто, законодавцем прийнято нормативно-правовий акт, який пом'якшує відповідальність особи.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 визначено, що "за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього."
Таким чином, до ФОП ОСОБА_1 , яка є платником єдиного податку 2 групи відповідно до Витягу № 1816173400088 з реєстру платників єдиного податку за вперше вчинене правопорушення у вигляді фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) має бути застосовано попередження.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області № ПЛ4933/157/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 13 листопада 2019 року про накладення штрафу в розмірі 125 190 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи висновки суду щодо задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача судового збору, сплаченого позивачем за подання цього позову.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, Код ЄДРПОУ 39777136) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області № ПЛ4933/157/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 13 листопада 2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39777136) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 881,60 грн (одна тисяча вісімсот вісімдесят одна гривня шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подається учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Повне рішення виготовлено 14 травня 2020 року.
Суддя С.О. Удовіченко