справа № 380/2239/20
13 травня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про слату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 № Ф-3822-55.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що не погоджується із оскаржуваною вимогою Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу, оскільки з 11.12.2009 працює у приватному акціонерному товаристві "ЛьвівОРГРЕС". Орім того, позивач за сумісництвом працював з 03.08.2018 по 02.04.2029, з 22.07.2019 по 29.02.2020 на товаристві з обмеженою відповідальністю «Енерго-Буд-Монтаж». Роботодавцями з 11.12.2009 сплачуються страхові внески за позивача, в тому числі і єдиний соціальний внесок. Одночасно господарської діяльності позивач не здійснював та не отримував доходи від такої діяльності. Відтак, у позивача не виникло обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Ухвалою суду від 06.04.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву від 24.04.2020 (вх. № 21244). Зазначає, що якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної велачини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 31.10.2019, заборгованість позивача по єдиному внеску становила 26539,26 грн. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2018 рік - 15 819,54 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році 819,06 грн); за 2019 рік - 10 719,72 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2019 році 918,06 грн). Таким чином, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 № Ф-3822-55 сформовано відповідно до вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Просить відмвити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.
Головним управлінням ДПС у Львівській області відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, 19.11.2019 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 № Ф -3822-55. Відповідно до вказаної вимоги загальна сума боргу платника єдиного внеску станом на 31.10.2019 становить 26539,26 грн.
Вважаючи, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 № Ф-3822-55 протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI, у редакції чинній станом на момент спірних правовідносин (далі Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Суд зазначає, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 (адміністративне провадження № К/9901/28514/19) сформованоо правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Головним управлінням ДПС у Львівській області відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, 19.11.2019 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивачу № Ф-3822-55. Відповідно до вказаної вимоги загальна сума боргу платника єдиного внеску станом на 31.10.2019 становить 26539,26 грн.
Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 31.10.2019, заборгованість позивача по єдиному внеску становила 26539,26 грн. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2018 рік - 15 819,54 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році 819,06 грн); за 2019 рік - 10 719,72 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2019 році 918,06 грн), і не заперечується сторонами.
Окрім того, представником відповідача не заперечується той факт, що господарську діяльність позивач не здійснював і доходи від такої діяльності за вказаний період не отримував.
Згідно з довідкою приватного акціонерного товариствіа «ЛьвівОРГРЕС» від 11.03.2020 № 06 ОСОБА_1 працює на посаді керівника сектору з 01.12.2009 по даний час, що підтверджується записами в трудовій книжці.
Відповідно до довідок приватного акціонерного товариства «ЛьвівОРГРЕС» від 11.03.2020 № 16, № 17 приватного акціонерного товариствіа «ЛьвівОРГРЕС» з січня 2017 по грудень 2019 ОСОБА_1 виплачується заробітня плата з відрахуванням податків.
Згідно з довідками товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Буд-Монтаж" від 11.03.2020 № 4, № 5 ОСОБА_1 працював зовнішнім сумісником з 03.08.2018 по 02.04.2019, з 22.07.2019 по 29.02.2020. ОСОБА_1 виплачувалась заробітня плата із відрахуванням і сплатою єдиного соціального внеску.
Окрім того, факт сплати єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 роботодавцями підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК -5.
Таким чином, оскільки позивач є найманим працівником, за позивача сплачувався єдиний соціальний внесок роботодавцем, доходу від підприємницької діяльності не отримував, винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 від 19.11.2019 № Ф-3822-55 щодо сплати єдиного соціального внеску спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
На підставі наведеного, вимога Головного управілння ДПС у Львівській області від 19.11.2019 № Ф-3822-55 про сплату боргу (недоїмки) винесену ОСОБА_1 є протиправною і підлягаєскасуванню.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, стягненню на користь позивача за рахунок рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір в розмірі 840, 80 грн.
Окрім того, позивач просить стягнути 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Представником позивача відповідно до довіреності від 11.03.2020 є Гриньо М.І.
Відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 21.06.2012 № 909 Гриньо М.І. має право заняття адвокатською діяльністю.
Згідно з розрахунком судових витрат на правничу правову допомогу, понесених позивачем ОСОБА_1 становить 5000,00 грн: правовий аналіз документів наданих клієнтом та інші дії консультативного характеру 500,00 грн, підготовка і складення позовної заяви в суд 1500,00 грн, участь у судових засідання 2000,00 грн, транспортні витрати 1000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи квитанцію до прибуткового касового оредера № 4, про сплату ОСОБА_1 5000,00 грн на правову допомогу.
Проте суд зазначає, що судові засідання у справі не проводились, оскільки відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін, таким чином, стягненню не підлягають витрати на суму 2000,00 грн (участь адвоката у судових засіданнях).
Окрім того щодо транспортних витрат суд вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 135 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Відтак, транспортні витрати в розмірі 1000,00 грн стягненню не підлягають.
Стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн: правовий аналіз документів наданих клієнтом та інші дії консультативного характеру 500,00 грн, підготовка і складення позовної заяви в суд 1500,00 грн.
Такі витрати є фактичними та документально підтвердженими та послугиспівмірними категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та значенню справи.
Суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але має і спонукання суб'єкта владних повноважень утримуватись від протиправних дій та бездіяльності.
Згідно з ч. 6, 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Проте, відповідачем не доведено неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, код ЄДРПОУ 4343039) про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про слату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 № Ф-3822-55.
3. Судовий збір в розмірі 840,80 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складено 13.05.2020.
Суддя Костецький Н.В.