14 травня 2020 року СєвєродонецькСправа № 360/1254/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., при розгляді за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції,
До Луганського окружного адміністративного суду 24 березня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому позивач просить стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на мою, ОСОБА_1 , користь винагороду за участь в антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за листопад 2015 року - 3066,67 грн; грудень 2015 року - 6600,00 грн, січень 2016 року - 4784,00 грн. Загальна сума стягнення складає 14450,67 грн.
Від представника відповідача 09 квітня 2020 року разом із відзивом на позовну заяву надійшло клопотання про залишення зазначеного позову без розгляду (арк. спр. 66-68), в обґрунтування якого зазначено, що у порушення частини п'ятої статті 122 КАС України позивач звернувся до суду з позовом з пропуском місячного строку звернення до суду.
ОСОБА_1 був звільнений зі служби в поліції 02.11.2018 відповідно до наказу ГУНП в Луганській області від 30.10.2018 № 524 о/с. До суду позивач звернувся лише 24.03.2020 відповідно до ухвали суду від 30.03.2020.
Відповідач зазначив, що у спірних правовідносинах днем виникнення права на отримання винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 по 31.01.2016 є 07.11.2015; днем звернення за одержанням грошового забезпечення є день звернення до суду з адміністративний позовом - 24.03.2020, а тому стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 по 31.01.2016 взагалі не підлягають задоволенню з огляду на норми спеціального законодавства, які регламентують оплату праці поліцейських.
Просив залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУНП в Луганській області про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції.
Вирішуючи клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд виходить з такого.
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що:
- позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша);
- для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга);
- для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята).
Частинами першою та другою статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, винагорода за участь в АТО, яка має виплачуватися за весь період безпосередньої участі в АТО, та є винагородою, що має постійний характер, входить до структури заробітної плати, і відповідно, є її складовою.
Правову позицію, що винагорода за безпосередню участь в АТО відноситься до складу грошового забезпечення осіб, які беруть участь в АТО постійно з часу її запровадження, і має щомісячний характер висловлено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 420/1232/16-а (реєстраційний № в ЄДРСР 74941648).
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, яка є складовою грошового забезпечення) застосовні положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини третьої статті 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.
За таких обставин суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідача є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 122, 241, 243, 248, 256, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Луганській області про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя К.О. Пляшкова