13 травня 2020 року ЛуцькСправа № 140/4509/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій щодо відмови в призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із врахуванням періоду проживання у зоні добровільного гарантованого відселення (3 категорія) з травня 1986 року по липень 1990 року відповідно до довідки Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області від 16 жовтня 2019 року №1372 та зобов'язати призначити пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з врахуванням періоду проживання у зоні добровільного гарантованого відселення (3 категорія) з травня 1986 року по липень 1990 року відповідно до довідки Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області від 16 жовтня 2019 року №1372.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до липня 1990 року проживав в селі Гірки Любешівського району Волинської області. У період із 20 травня 1984 року по 02 серпня 1986 року проходив строкову військову службу. При цьому, у період проходження строкової військової служби він постійного місця проживання не змінював, регулярно приїздив у відпустки. Відтак, із травня 1986 року по серпень 1986 року позивач постійно проживав на території населеного пункту, який включено до Переліку радіоактивно забруднених населених пунктів внаслідок аварії Чорнобильської АЕС та віднесений до зони добровільного гарантованого відселення, що підтвердив довідкою Любешівської селищної ради № 1372 від 16 жовтня 2019 року. Керуючись статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач вважає що його пенсійний вік може бути зменшено на 5 років (на 3 роки із урахуванням початкової величини зниження пенсійного віку, на 2 роки за 4 повні роки проживання у зоні гарантованого добровільного відселення), у зв'язку із чим у жовтні 2019 року, та у лютому 2020 року він звертався до відповідача із відповідними заявами. Однак відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії із 54-річного віку (із урахуванням зниження пенсійного віку на 6 років) з тих підстав, що в період із 20 травня 1984 року по 02 серпня 1986 року останній проходив строкову військову службу поза межами населеного пункту, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вказана обставина унеможливлює застосування початкової величини зниження пенсійного віку (на 3 роки) при наданні пенсії на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач вважає такі висновки протиправними, оскільки не змінював місця проживання на період проходження строкової військової служби, а тому просить позовні вимоги задовольнити.
У відзиві на позов від 02 квітня 2020 року № 0300-0802-7/8012 (арк. спр. 18-20) відповідач його вимог не визнав. Свої заперечення обґрунтував тим, що рішенням від 07 грудня 2019 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії із 54 років із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у зв'язку із тим, що на підставі поданих документів для призначення пенсії установлено неможливість застосування початкової величини зниження пенсійного віку на три роки, оскільки у період із 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року позивач на території радіоактивного забруднення не проживав у зв'язку із проходженням дійсної військової строкової служби із 20 травня 1984 року по 02 серпня 1986 року, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 від 18 травня 1984 року та довідкою Любешівського районного військового комісаріату № С-62 від 17 жовтня 2019 року. При цьому, із урахуванням періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, починаючи із 03 серпня 1986 року, позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 5 років, тобто після досягнення 55 років. Однак, із відповідною заявою до відповідача він звернувся у 54 роки.
Керуючись наведеним, відповідач стверджує, що позивач на день звернення із заявою про призначення пенсії (жовтень 2019 року) не мав права на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у зв'язку із чим у задоволенні позову просить відмовити.
Ухвалою від 26 березня 2020 року відкрито провадження в даній адміністративній справі та на підставі статті 263 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами (арк. спр. 16).
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що стверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 (арк. спр. 6, 8).
Відповідно до довідки Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області №1372 від 16 жовтня 2019 року ОСОБА_1 у с. Гірки Любешівського району Волинської області (віднесеному до переліку радіаційного забруднених населених пунктів ІІІ зони, гарантованого добровільного відселення) проживав із травня 1986 року по липень 1990 року, із 30 вересня 2013 року і до сьогодні (арк. спр. 5).
У період із 20 травня 1984 року по 02 серпня 1986 року проходив строкову військову службу, у тому числі приймав участь у бойових діях в республіці Афганістан (ДРА) з 03 серпня 1984 року по 02 серпня 1986 року. Вказана обставина стверджується копіями довідки Любешівського районного військового комісаріату від 27 січня 2020 року, трудової книжки серії НОМЕР_3 , військового квитка серії НОМЕР_4 (арк. спр. 7, 9-10, 33).
ОСОБА_1 у лютому 2020 року повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про призначення йому пенсії із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з врахуванням періоду проживання у зоні добровільного гарантованого відселення (ІІІ категорія) з травня 1986 року по липень 1990 року, надавши відповідний пакет документів.
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області листом № 0300-0315-8/1876 від 17 лютого 2020 року повідомив позивача про прийняття рішення № 032950003061 від 11 лютого 2020 року, яким відмовлено у призначенні пенсії (арк. спр. 4). Відмова мотивована тим, що в період із 20 травня 1984 року по 02 серпня 1986 року позивач проходив строкову військову службу у республіці Афганістан. Вказана обставина унеможливлює застосування початкової величини зниження пенсійного віку (на 3 роки) при наданні пенсії на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач не погоджується з такими діями та рішеннями Управління та вважає, що має право на призначення пенсії із жовтня 2019 року з урахуванням зниження пенсійного віку, як особі, яка проживали на території радіоактивного забруднення у тому числі із травня 1986 року по липень 1990 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, судом враховано таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Дії відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. Так у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника (частина перша статті 9 Закону №1058-IV).
Як визначено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Таким чином, пенсійний вік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без урахування статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), становить 60 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-XII від 28 лютого 1991 року (далі - Закон №796-XII).
За змістом пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
У пункті 3 частини першої статті 14 Закону №796-XII визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені статтею 55 Закону №796-XII.
Так пунктом 2 частини першої вказаної статті встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років зменшення віку становить - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому приміткою до цього пункту визначено, що початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” і цього Закону (частина третя статті 55 Закону №796-XII).
Відповідно до положень статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Приписами підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року N 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”).
Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 65 Закону №796-XII посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
У відповідності до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок №551) посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, іншими актами законодавства.
За змістом абзацу 6 Порядку №551 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Отже, аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.
Поряд з цим суд наголошує, що документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом №796-XII, є виключно посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи”. Різного роду довідки про період роботи у зоні відчуження, евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06 та від 04 вересня 2015 року у справі №690/23/15-а. Верховний Суд також підтримав таку позицію у своїй постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 28 березня 2018 року у справі №333/2072/17 (2а/333/122/17), від 08 травня 2018 року у справі № 708/1022/17.
Отже, видача позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії Б (категорія 3) підтверджує той факт, що станом на 1 січня 1993 року він прожив або відпрацював чи постійно навчався у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Таке посвідчення позивач має, долучення якого до заяви про призначення пенсії відповідач не заперечив, факт такого проживання визнав.
Судом установлено, що звертаючись до відповідача із відповідною заявою про призначення пенсії, окрім посвідчення, потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 , виданого 01 листопада 1993 року Волинською обласною державною адміністрацією, також надано довідку Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області від 16 жовтня 2019 року №1372 (арк. спр. 5).
Із зазначеної довідки випливає, що ОСОБА_1 із травня 1986 року по липень 1990 року, із 30 вересня 2013 року і до сьогодні проживав та був зареєстрований у селі Гірки Любешівського району Волинської області, віднесеному до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи”.
Однак, суд критично оцінює доводи позивача щодо фактичного проживання із 26 квітня 1986 року (із моменту аварії на ЧАЕС) до 31 липня 1986 року, оскільки у визначеному населеному пункті, оскільки відповідно до довідки Любешівського районного військового комісаріату від 27 січня 2020 року, трудової книжки серії НОМЕР_3 , військового квитка серії НОМЕР_4 (арк. спр. 7, 9-10, 33) ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у Республіці Афганістан, що зумовлює необхідність перебування останнього саме у місці проходження військової служби та унеможливлює одночасне постійне проживання за місцем реєстрації (у селі Гірки Любешівського району Волинської області).
Відмовляючи у призначенні пенсії ОСОБА_1 , відповідач вказує про неможливість застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, оскільки обов'язковою умовою для такого застосування є постійне проживання особи у зонах відчуження з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Судом установлено, що ОСОБА_1 на території зони гарантованого добровільного відселення у с. Гірки, Любешівського району, Волинської області фактично проживав із 03 серпня 1986 року (закінчення строкової служби) по липень 1990 року та із 30 вересня 2013 року по 16 жовтня 2019 року (дата видані довідки про період проживання), що становить 10 років. Тому, на переконання суду, позивач має право на зменшення пенсійного віку на 5 років (згідно із статтею 55 Закону № 796-ХІІ - 1 рік за 2 роки проживання), тобто на призначення пенсії після досягнення 55-річного віку, за наявності відповідного стажу. При цьому, до відповідача із заявою про призначення пенсії позивач звернувся у 54 роки.
Суд наголошує, що, як убачається із положень статті 55 Закону №796-XII, умовами надання пенсії за віком ОСОБА_1 із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” є: наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу; постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно статті 55 Закону №796-XII. Початкова величина зниження пенсійного віку (на три роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із копії трудової книжки позивача НОМЕР_3 (арк. спр. 7-8) випливає, що у позивача наявний необхідний страховий стаж. Вказану обставину відповідач не заперечив та не застосував при відмові у призначенні пенсії.
Довідкою Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області підтверджується, що позивач у зоні радіоактивного забруднення проживає не менше 10 років.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Разом з тим, суд звертає увагу, що із врахуванням положень пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII зменшення пенсійного віку для потерпілих від Чорнобильської катастрофи (особам, які постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років) становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Як уже зазначалось, із 20 травня 1984 року по 02 серпня 1986 року позивач проходив строкову військову службу у Республіці Афганістан, що зумовлює його фактичне перебування та проживання за місцем служби, а не за місцем реєстрації. Відтак, період фактичного проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення не охоплює період із 26 квітня 1986 року по 31 травня 1986 року, що свідчить про неможливість застосування початкової величини зниження пенсійного віку. Уцілому період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення починаючи із серпня 1986 року становить не менше 10 років та з якого, відповідно, слід розраховувати кількість років, на яку може бути знижено пенсійний вік. Таким чином, позивачу відповідно до норм статті 55 Закону №796-XII пенсійний вік може бути зменшено на 5 років (додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років).
Отже, ОСОБА_1 має право на пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII у 55 років.
Водночас, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся за призначенням пенсії вперше у жовтні 2019 року, вдруге - у лютому 2020 року (при досягненні повних 54 роки). За таких обставин ОСОБА_1 передчасно звернувся із заявою про призначення йому пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. З урахуванням викладеного у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відтак судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Керуючись статтями 139, 243, 245, 246, 255, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22-В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Суддя В.І. Смокович
Повний текст судового рішення складено 13 травня 2020 року.