ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 травня 2020 року м. Київ № 640/8812/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Рябого І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомАкціонерного товариства "Українська залізниця"
до про Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) визнання протиправною та скасування постанови,
Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. про відкриття виконавчого провадження ВП № 61443327 від 04.03.2020 на виконання постанови № 60522974 від 06.11.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження ВП № 60522974 по виконанню наказу Господарського суду м. Києва від 17.10.2019 № 910/9839/19 про стягнення з АТ Українська залізниця" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" заборгованості в розмірі 173075,16 грн, в рамках якої винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 17307,52 грн. На виконання вказаної постанови відповідачем винесено постанову від 04.03.2020 про відкриття виконавчого провадження ВП № 61443327. Позивач вважає постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61443327 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки пунктом ІІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" № 145-ІХ від 02.10.2019, встановлено заборону вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", позаяк додатком 2 до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" № 847-ХІV від 07.07.1999, АТ "Українська залізниця" включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
Ухвалою суду від 23.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/8812/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання та викликом сторін на 30.04.2020.
29.04.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначив про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення. Зокрема, у відзиві зазначено про тлумачення позивачем норм законодавства на власний розсуд. Крім того, вимоги пункту 3 Розділу ІІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" № 145-ІХ від 02.10.2019 містять виняток: крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, тобто дозволяють стягувати кошти з позивача. Також у відзиві відповідач просив розглядати справу за відсутності представника.
30.04.2020 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з огляду на що розгляд справи відкладено на 12.05.2020.
У призначене на 12.05.2020 судове засідання сторони не прибули, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, будь-яких клопотань до суду також не надійшло.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на наведене, фіксування судового засідання 12.05.2020 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
На виконанні Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження ВП № 60522974 по виконанню наказу Господарського суду м. Києва від 17.10.2019 № 910/9839/19 про стягнення з АТ Українська залізниця" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" заборгованості в розмірі 173075,16 грн, в рамках якої 06.11.2019 винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 17307,52 грн.
Зазначені обставини сторонами не заперечуються.
04.03.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61443327 про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави суми у розмірі 17307,52 грн на підставі постанови Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06.11.2019 № 60522974.
Вважаючи саме постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження ВП № 61443327 від 04.03.2020 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
За визначенням статті 1 Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до частини першої статті 18 наведеного Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 26 вказаного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Згідно з положеннями статті 27 зазначеного Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина дев'ята статті 27 Закону).
Відповідно до статті 10 Закону N 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Як уже зазначалось, постанова про відкриття виконавчого провадження від 04.03.2020 № 61443327 прийнята відповідачем на підставі постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 06.11.2019, яка вже була прийнята раніше виконавцем в межах виконавчого провадження № 60522947.
При цьому, вказана постанова від 06.11.2019 у даній справі не оскаржується.
Відповідно пункту 3 Розділу ІІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" № 145-ІХ від 02.10.2019, який набрав чинності 20.10.2019, забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Таким чином, заборона, встановлена пунктом 3 Розділу ІІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" № 145-ІХ від 02.10.2019 містить виняток, а саме - крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
За наведених обставин суд погоджується з позицією відповідача, що зазначена вище заборона не поширюється на стягнення грошових коштів, а також товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Оскільки позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61443327 від 04.03.2020 про стягнення з позивача на користь держави суми у розмірі 17307,52 грн, тобто грошових коштів, на які вказаним вище Законом не встановлена заборона, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 229, 241-246, 250, 255, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.П. Катющенко