12 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/849/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
17 лютого 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (надалі - відповідач) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, а саме просить:
- визнати протиправною бездіяльності 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової щорічної відпустки строком на 14 календарних днів, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2020 роки;
- стягнути з 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь ОСОБА_1 34944,00 грн. за невикористані додаткові щорічні відпустки строком на 14 календарних днів, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2020 роки.
Позов обґрунтований тим, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів із позивачем розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, чим порушив вимоги чинного законодавства та його права. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18, позивач вважає, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізоване також у спосіб надання грошової компенсації за невикористані дні відпустки.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву зазначив, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових видів відпусток. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян, що передбачена Законом України "Про відпустки", є лише гарантованою державою пільгою та не належить до видів щорічної відпустки, перелічених у статті 4 вказаного Закону. Оскільки така відпустка не належить до щорічних відпусток, на неї не поширюються норми, що передбачені для щорічних відпусток, зокрема щодо виплати компенсації за невикористані дні календарної відпустки під час звільнення. Оскільки у період з 2015 року по 2020 рік (включно) позивачем не подавалися рапорти щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій за відповідний період, у відповідача був відсутній обов'язок щодо надання такої відпустки позивачу. Розрахунок суми грошової компенсації здійснено позивачем самостійно та документально не підтверджено.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статей 257-258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Згідно з витягом із наказу начальника 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 14 січня 2020 року №4-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 , старшого техніка 5 станції четвертого вузла зв'язку другої групи вузлів зв'язку звільненого із служби за підпунктом "б" пункту 2 (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби у мирний час або обмежен придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положенням про проходження громадянами України військової служби) частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та пунктом 173 Положення у запас Збройних Сил України, виключеного зі списків особового складу з урахуванням часу на здачу справ та посади 12 лютого 2020 року.
Позивач має статус ветерана війни-учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України 04 грудня 2014 року, копія якого наявна у матеріалах справи.
ОСОБА_1 звернувся до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України із рапортом від 21 січня 2020 року про виплату йому як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Листом 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №54/09-271 від 03 лютого 2020 року ОСОБА_1 повідомлено, що видатки на виплату йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не передбачено. Крім того, за період з 2015 по 2020 роки рапорту про надання додаткової відпустки не подано.
Вважаючи, що наявні підстави для стягнення грошових коштів за невикористані дні додаткової відпустки строком на 14 календарних днів за період з 2015 року по 2020 рік, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25 березня 1992 року.
Відповідно до частин першої, четвертої та тринадцятої статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, військова служба є особливим видом публічної служби та її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20 грудня 1991 року /далі - Закон №2011-XII/ .
Статтями 1 та 2 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Згідно з пунктом 1 частини першої та частиною другою статті 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" №426-VIII від 14 травня 2015 року, який набрав чинності 06 червня 2015 року, Закон України "Про відпустки" доповнено статтею 16-2.
Так, статтею 16-2 (в редакції закону, діючій до 14 січня 2020 року) Закону України "Про відпустки" встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
За визначенням, наведеним у статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22 жовтня 1993 року /далі - Закон № 3551/, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551 передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців, зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Також відповідно до пункту 5 глави 3 розділу ІV Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженої наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №151 від 13 березня 2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за № 404/31856 /далі - Інструкція №151 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)/, у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічних (основної та додаткової) відпусток, на які вони мають право на день звільнення, та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток.
У разі звільнення військовослужбовців з військової служби до закінчення календарного року, за який вони вже використали щорічні основну та додаткову відпустки, крім осіб, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, проводиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовців.
Кількість невикористаних днів відпустки, за які проводиться грошова компенсація, а також кількість днів, за які необхідно здійснити відрахування, зазначається у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв'язку.
Грошова компенсація та відрахування проводяться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, встановленого на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв'язку, з урахуванням вимог пункту 8 глави 10 розділу ІІІ цієї Інструкції. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на кількість календарних днів у місяці виключення зі списків.
Таким чином, у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток.
Відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
В свою чергу суть поняття "особливий період" розкрито у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21 жовтня 1993 року та "Про оборону України" № 1932-XII від 06 грудня 1991 року /далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно/.
Так, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону №3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
При цьому у вказаній статті закону також надано визначення поняттям "мобілізація" та "демобілізація". Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; а демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 101 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, таке обмеження не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 101 Закону №2011-ХІІ, статтею 162 Закону №504/96-ВР, та може бути реалізоване у спосіб отримання особою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права сформовано у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18, який підлягає врахуванню судом першої інстанції в силу частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , виданим Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України 04 грудня 2014 року.
З огляду на зазначене, суд вважає, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 як учасник бойових дій мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2020 роках додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, а тому в даному випадку має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації позивачу за вказаний період.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд, керуючись наведеною нормою, а також нормою пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2020 рік та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2020 роки.
Водночас, позовна вимога про стягнення грошових коштів у сумі 34944,00 грн задоволенню не підлягає, оскільки це не є належним способом захисту у спірних правовідносинах.
Отже, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (вул. Гоголя, буд. 179, м. Миргород, Полтавська область, 37602, код ЄДРПОУ 34264453) про стягнення грошових коштів задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 лютого 2020 року.
Зобов'язати 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 лютого 2020 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
За змістом пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.
Суддя К.І. Клочко