05 травня 2020 року справа №П/320/1237/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради Київської області, викладену у листі від 04.02.2020 №5-809 у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради Київської області встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі йому відповідного посвідчення на підставі поданих ним документів, які, на думку позивача, належним чином підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній без проведення судового засідання.
Відповідач проти позову заперечував з мотивів, зазначених у письмовому відзиві, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не надано доказів його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі Цивільної оборони. А тому, на думку відповідача, підстави для надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, - відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, та є безпосереднім учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується, відповідним посвідченням серія НОМЕР_1 , видане Київською облдержадміністрацією.
У період з 14.08.1986 по 29.08.1986, з 13.09.1986 по 28.09.1986 позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (копії наказу № 247 від 12.09.1986, наказу № 134 від 06.05.1986 року, маршрутного листа додаються) у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони Броварського АТП 13209.
На Броварському автотранспортному підприємстві 31014 Київського обласного управління автотранспорту (правонаступник Броварське автотранспортне підприємство 13209) у період з 1985-1987 роки був створений штаб Цивільної оборони, що підтверджується Наказом №306 від 24.11.1986.
Внаслідок виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позивач отримав 2-гу групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серія КИО- І №260168 та експертним висновком Київської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв'язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і їх професійного характеру .
Так, Броварське автотранспортне підприємство 13209 видало позивачу довідку № 04 від 20.01.2020, в якій зазначило, що у період з 06.05.1986 по 11.05.1986, з 14.08.1986 по 29.08.1986, з 13.09.1986 по 28.09.1986 він приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (згідно наказів № 134 від 06.05.1986 року, №218 від 13.08.1986 року та №247 від 12.09.1986, працював водієм) у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони Броварського АТП 13209.
29.01.2020 позивач звернувся з заявою до начальника Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради Київської області, в якій просив встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та видати відповідне посвідчення.
Листом від 04.02.2020 №5-809 Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради Київської області повідомило, що згідно наданих документів підстав для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни немає.
Відповідач у своєму листі посилається на роз'яснення Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, відповідно до якого чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не поширюється на осіб, які направлялися на виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, органами управління у справах Цивільної оборони, створеними у складі підприємств, установ і організацій.
Позивач, не погоджується із такою відмовою, вважаючи її не обгрунтованою, протиправною та такою, що не базується на нормах чинного законодавства України і фактичних обставинах справи, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами спору, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини справи та норми законодавства.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №3551-XII закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Статтею 4 Закону №3551-XII передбачено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема, осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Броварське автотранспортне підприємство 13209, на якому працював позивач у 1986 році та з якого був відряджений в зону ЧАЕС, підтвердило, що участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС позивач приймав у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони Броварського автотранспортного підприємства 13209, про що зазначено у довідці № 04 від 20.01.2020.
Документальне підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною обставиною.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15-а, від 07.06.2018 № 377/797/17, від 11.10.2018 № 674/1239/17.
Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.09.1991 №796-ХІІ (далі Закон №796-ХІІ) визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни. Якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа осіб з інвалідністю внаслідок війни та має право на отримання відповідного посвідчення.
Аналізуючи приписи пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII вважаю, що вказана норма не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 зі змінами та доповненнями (далі - Положення №302).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 632, яка набрала чинності з 31.08.2018, було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни та від 2 січня 1995 р. № 1 Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302.
Так, згідно приписів абзацу 2 пункту 7 Положення №302 (у редакції від 31.08.2018) "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до пункту 10 Положення №302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є структурний підрозділ місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Таким чином, надані позивачем документи відповідачу підтверджують його безпосередню участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони Броварського автотранспортного підприємства 13209, та внаслідок чого ним отримана інвалідність захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже позивач має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із видачею посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96. п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява № 20390/07).
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до 4.4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що, оскільки позивачем відповідачу надані документи, які підтверджують безпосередню участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони, з метою належного та повного захисту прав позивача, а також з метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, необхідно зобов'язати відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконаний.
На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції стосовно відсутності у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни у зв'язку із відсутністю документу про залучення особи до формування Цивільної оборони.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради Київської області, викладену у листі від 04.02.2020 №5-809 у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради Київської області встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Терлецька О.О.