проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"07" травня 2020 р. Справа № Б-39/187-08
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді
(доповідача): Чернота Л.Ф.
суддів: Зубченко І.В., Радіонова О.О.
За участю секретаря
судового засідання: Телеснюк І.В.
За участю представників
сторін:
від апелянта: не з'явились
від кредиторів: не з'явились
від боржника: не з'явились
від учасника залученого
Ухвалою ГСХО від
11.12.2017 року
ОСОБА_2: розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу (вх. №218 Х/3) ОСОБА_2 особисто за паспортом Котляр А. О. (адвокат), ордер серія АХ №1011348 від 06.03.2020 року на надання правничої (правової допомоги), свідоцтво №1268 від 15.02.2005 року про право на заняття адвокатською діяльністю, видане на підставі рішення №25 від 09.02.2005 року Харківської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, посвідчення адвоката №1268 від 15.02.2005 року Ліквідатора ФОП Місюри В.В. - арбітражного керуючого Онищенка К.С. смт. Васищеве, Харківська область
на ухвалу Господарського суду Харківської області
від11.12.2019 року
у справі за завою ліквідатора- ФОП Місюри В.В. (вх. №40890 від 07.12.2019 р.) про по справі за заявою про №Б-39/187-08 (головуючий суддя: Усатий В.О., судді Міньковський С.В., Яризько В.О.) Арбітражного керуючого Онищенка К.С., смт. Васищеве, Харківська область витребування майна з чужого незаконного володіння ФОП Місюри В.В., м. Харків визнання банкрутом
08.01.2020 р. до Східного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Ліквідатора ФОП Місюри В.В. - арбітражного керуючого Онищенка К.С., смт. Васищеве, Харківська область, в якій останній просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Харківської області від 11.12.2019 року у справі №Б-39/187-08. Скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 11.12.2019 року у справі №Б-39/187-08 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву ліквідатора Місюри В.В. про витребування майна (вх. №4089, від 07.12.2017 р.) в повному обсязі.
Ліквідатор ФОП Місюри В.В. Онищенко К.С. із викладеними в оскарженому судовому рішенні висновками не погоджується, вважає оскаржене рішення таким, що ухвалено із численними порушеннями норм матеріального та процесуального права, а отже таким, що не є ані законним, ані обгрунтованим, а тому є таким, що підлягає скасуванню.
Апелянт зазначає, що відповідно до норм ЗУ «Про відновлення платоспроможності...», які діяли на дату проведення аукціону з продажу спірного майна, зокрема - ст. 25, з дня визнання боржника банкрутом, ліквідатор приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством, та реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
Таким чином, законом передбачено, що під час здійснення ліквідаційної процедури ліквідатором банкрута вчиняються заходи щодо реалізації майна незалежно від волі його власника (банкрута) з метою задоволення визнаних вимог кредиторів. Така ж правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду від 15.01.2019 року у справі № 904/9583/17 (п. 6) де, зокрема, суд касаційної інстанції вказав наступне: продаж предметів застави в ліквідаційній процедурі боржника, яка вводиться судом у справі про банкрутство є одним із способів примусового продажу заставного майна, який припиняє дію застави.
Також, аналогічного висновку Касаційний господарський суд дійшов у постанові від 03.04.2018 року по справі №5-50/112-09, встановивши, зокрема, наступне: «... вибуття спірного майна із володіння фізичної особи підприємця Чупрія Ярослава Володимировича відбулося поза його волею, шляхом реалізації майна банкрута на аукціоні, за результатами якого укладено договір купівлі-продажу, в подальшому визнаного судом недійсним, в зв'язку з чим суди дійшли обґрунтованого і законного висновку про наявність підстав для витребування спірного майна у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України.».
Апелянт відзначає, що примусовий характер продажу майна банкрута в ліквідаційній процедурі свідчить про те, що абсолютно будь-яка реалізація майна банкрута шляхом проведення прилюдних торгів є такою, що здійснюється примусово, тобто без волі власника, через призначену судом особу - ліквідатора банкрута.
На думку скаржника, висновок суду першої інстанції про недоведення заявником факту вибуття спірного майна з власності банкрута не з його волі не відповідає встановленим судом обставинам справи, зокрема - факту реалізації спірного майна з прилюдних торгів (аукціону) в справі про банкрутство власника, факту визнання недійсними результатів аукціону та укладеного за його наслідками договорів купівлі- продажу.
Апелянт наголошує, що висновки суду першої інстанції є помилковими а саме, зазначає, що жодних винятків або застережень, які обмежують таке право законом не встановлено. Суди касаційної інстанції неодноразово наголошували на тому, що розглядаючи спори щодо витребування майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а під час розгляду спорів про витребування майна суди мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК України, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. Такі правові висновки, зокрема, викладені у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року № 6-140цс14.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Окремо апелянт просить апеляційний суд звернути увагу на те, що докази, на які посилався суд першої інстанції а саме: договір (побутового) підряду, №12 від 10 січня 2017 року на ремонт квартири, фотографічні знімки, - були надані відповідачем суду за день до слухання справи - 10.12.2019 року. При цьому, ще 21.01.2019 року відповідач надав відзив на заяву ліквідатора, але до відзиву вказаних доказів не додав, та на них не посилався. Відповідно до норм ст. 80 ГПК України, Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Але такої заяви відповідач не робив, додатковий строк для подання доказів судом не встановлювався.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2019 року сформовано колегію у складі: Чернота Л. Ф. - головуючий суддя (доповідач), судді: Білецька А. М., Зубченко І.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 апеляційну скаргу Арбітражного керуючого Онищенка К.С (ліквідатора ФОП Місюри В.В.), смт. Васищеве, Харківська область вих. №б/н, б/д на ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.12.2019 у справі №Б-39/187-08 залишено без руху. Зобов'язано Арбітражного керуючого Онищенка К.С (ліквідатора ФОП Місюри В.В.), смт. Васищеве, Харківська область вих. №б/н, б/д усунути впродовж 10-ти днів з моменту отримання цієї ухвали, встановлений при поданні апеляційної скарги недолік, а саме: сплатити судовий збір у розмірі 4800,00 грн. за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.12.2019 року у справі №Б-39/187-08 та надати до Східного апеляційного господарського суду оригінал платіжного доручення про сплату судового збору; надати належні докази надсилання копії апеляційної скарги №б/н, б/д на всіх учасників справи у відповідності до вимог статті 259 Господарського процесуального кодексу України.
21.02.2020 (в межах встановленого судом строку) на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшло клопотання (з додатками, а саме: докази сплати судового збору у розмірі 4800,00 грн., докази надіслання копії апеляційної скарги усім учасникам справи) від Ліквідатора ФОП Місюри В.В. - арбітражного керуючого Онищенка К.С., в якому останній просить долучити до матеріалів справи докази усунення недоліків апеляційної скарги.
Ліквідатором ФОП Місюри В.В. - арбітражним керуючим Онищенком К.С. смт. Васищеве, Харківська область усунуто недоліки поданої апеляційної скарги у визначений судом строк.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2020, керуючись ст.ст. 119, 234, 235, 256, 262 Господарського процесуального кодексу України поновлено Ліквідатору ФОП Місюри В.В. - арбітражному керуючому Онищенку К.С., смт. Васищеве, Харківська область пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.12.2019 року у справі №Б-39/187-08. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Ліквідатору ФОП Місюри В.В. - арбітражному керуючому Онищенку К.С. смт. Васищеве, Харківська область пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.12.2019 року у справі №Б-39/187-08. Встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 10.03.2020. Встановлено учасникам справи строк до 10.03.2020 для подання заяв, клопотань, тощо.
Учасники справи не скористались своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 263 ГПК України та не направили відзив до суду.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, згідно вимог ч. 3 ст. 263 ГПК України.
Після повідомлення головуючим суддею (доповідачем) про закінчення проведення підготовчих дій в порядку статті 267 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про можливість призначення апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ до розгляду з повідомленням всіх учасників справи на 15.04.2020 р. о 15:00 год.
Розпорядженням керівника апарату суду від 13.04.2020 року у зв'язку із знаходженням у відпустці судді Білецької А.М., яка входить до складу колегії суддів, на підставі доповідної записки головуючого судді Черноти Л.Ф., відповідно до пункту 2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №Б-39/187-08 провадження №218 Х/3. Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2020 року сфоромовано склад колегії суддів (за наявності): головуючий суддя - Чернота Людмила Федорівна, судді - Радіонова Олена Олександрівна, Зубченко Інна Володимирівна .
02.04.2020 року на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання б/н від 02.04.2020 року, в якому останній просить, з огляду на запровадження карантину відкласти розгляд справи на іншу дату, про що повідомити в установленому законом порядку. Судова колегія розглянула вищенаведене клопотання та відмовила у його задоволенні.
15.04.2020 року на поштову адресу Східного апеляційного господарського суду від представника Ліквідатора ФОП Місюри В.В. арбітражного керуючого Онищенко К.С. надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких останній просить долучити додаткові пояснення до матеріалів справи. Скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 11.12.2019 року у справі №Б-39/187-08 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву ліквідатора ФОП Місюри В.В. про витребування майна (вх. №40890 від 07.12.2017 р.) в повному обсязі.
Ухвалою Східного апеляційного госплодарського суду від 15.04.2020 року, з огляду на відсутність відомостей про належне повідомлення ФОП Місюри Віктора Вікторовича, м. Харків про час та місце розгляду справи, неявку в судове засідання апеляційної інстанції учасників справи, у зв'язку зі зміною колегії, з метою повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи на 29 квітня 2020 року о 14:00 год.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду, керуючись статтями 119, 216, 234, 271 ГПК України оголошено перерву в судовому засіданні до 07.05.2020 р. о 14:00 год., про що учасників справи було повідомлено належним чином.
У судовому засіданні 07.05.2020 року ОСОБА_2 просить залишити ухвалу господарського суду Харківської області від 11.12.2019 року у справі №Б-39/187-08 без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Положеннями статті 120 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є необов'язковою.
Ухвала господарського суду про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Зважаючи на належне та завчасне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також, враховуючи те, що судом повністю забезпечено принципи рівності учасників процесу та змагальності, передбачені статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у даному судовому засіданні за відсутності учасників справи.
Згідно з ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Фіксація судових засідань апеляційної інстанції здійснювалась за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно вимог ст.ст. 222, 223 та п.17.7 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст. 270 Господарського процесуального кодексу України.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що обєктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Заслухавши пояснення ОСОБА_2 та її представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Ліквідатора ФОП Місюри В.В. - арбітражного керуючого Онищенка К.С. не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалою суду від 12.12.2008 р. порушено провадження у справі про банкрутство ФОП Місюри В.В. в порядку ст. ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону №784-ХІV від 30.06.1999 р.).
Постановою суду від 22.12.2008 р. ФОП Місюру В. В. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Родзинського А.А.
Ухвалою суду від 31.05.2011 р. звільнено арбітражного керуючого Родзинського А.А. від виконання обов'язків ліквідатора ФОП Місюри В.В., призначено ліквідатором ФОП Місюри В.В. арбітражного керуючого Телитченка А.О.
Ухвалою суду від 26.03.2012 р. звільнено арбітражного керуючого Телитченка А.О. від виконання обов'язків ліквідатора ФОП Місюри В.В., призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Карелкіна І.О.
Ухвалою суду від 01.08.2012 р. усунуто арбітражного керуючого Карелкіна І.О. від виконання обов'язків ліквідатора ФОП Місюри В.В., призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Тищенко О.І.
Ухвалою суду від 18.05.2015 р. задоволено заяву Тищенко О.І. про дострокове припинення її повноважень, звільнено арбітражного керуючого Тищенко О.І. від виконання обов'язків ліквідатора банкрута, призначено ліквідатором ФОП Місюри В.В. арбітражного керуючого Онищенка К.С.
Ухвалою суду від 20.03.2017 р. задоволено заяву ліквідатора про визнання недійсним аукціону з продажу майна банкрута, а саме: квартири АДРЕСА_1 , та визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеного майна від 24.06.2010 р., укладеного між арбітражним керуючим Родзинським А.А. (який на дату укладання договору виконував обов'язки ліквідатора ФОП Місюри В.В.) та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 2145; визнано недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута, оформлені протоколом від 23.04.2010 р., а саме: квартири АДРЕСА_1 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24.06.2010 р. квартири АДРЕСА_1 , укладений між арбітражним керуючим Родзинським А.А. (який на дату укладання договору виконував обов'язки ліквідатора ФОП Місюри В.В.) та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2145; зобов'язано громадянина ОСОБА_7 повернути майно, що було предметом договору купівлі-продажу від 24.06.2010 р., укладеного між арбітражним керуючим Родзинським А.А. та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 2145, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , до ліквідаційної маси ФОП Місюри В.В., а ліквідатора - арбітражного керуючого Родзинського А. А. зобов'язати повернути грошові кошти громадянину ОСОБА_7 , що були сплачені останнім за придбання цього майна у розмірі 93610,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.03.2017 р. задоволено заяву ліквідатора про визнання недійсним аукціону з продажу майна банкрута, а саме: квартири АДРЕСА_1 , та визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеного майна від 24.06.2010 р., укладеного між арбітражним керуючим Родзинським А.А. (який на дату укладання договору виконував обов'язки ліквідатора ФОП Місюри В.В.) та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 2145; визнано недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута, оформлені протоколом від 23.04.2010 р., а саме: квартири АДРЕСА_1 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24.06.2010 р. квартири АДРЕСА_1 , укладений між арбітражним керуючим Родзинським А.А. (який на дату укладання договору виконував обов'язки ліквідатора ФОП Місюри В.В.) та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2145; зобов'язано громадянина ОСОБА_7 повернути майно, що було предметом договору купівлі-продажу від 24.06.2010 р., укладеного між арбітражним керуючим Родзинським А.А. та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 2145, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , до ліквідаційної маси ФОП Місюри В.В., а ліквідатора - арбітражного керуючого Родзинського А.А. зобов'язати повернути грошові кошти громадянину ОСОБА_7 , що були сплачені останнім за придбання цього майна у розмірі 93610,00 грн.
Також, ухвалами господарського суду Харківської області від 20.03.2017 р. частково задоволено скаргу ліквідатора (вх. № 29194 від 06.09.2016 р.); визнано протиправними дії колишнього ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Родзинського А.А. щодо укладання договору купівлі-продажу від 23.06.2010 р., освідченого приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І., на загальну суму 228800,00 грн.; в іншій частині скаргу залишено без розгляду; задоволено заяву ліквідатора про визнання недійсним аукціону з продажу майна банкрута, а саме: квартири АДРЕСА_2 , та визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеного майна від 23.07.2010 р., укладеного між арбітражним керуючим Родзинським А.А. (який на дату укладання договору виконував обов'язки ліквідатора ФОП Місюри В.В.) та ОСОБА_8 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 2827; визнано недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута, оформлені протоколом від 26.04.2010 р., а саме: квартири АДРЕСА_2 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 23.07.2010 р. квартири АДРЕСА_2 , укладений між арбітражним керуючим Родзинським А.А. (який на дату укладання договору виконував обов'язки ліквідатора ФОП Місюри В.В.) та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2827; зобов'язано громадянина ОСОБА_8 повернути майно, що було предметом договору купівлі-продажу від 23.07.2010 р., укладеного між арбітражним керуючим Родзинським А.А. та ОСОБА_8 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 2827, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , до ліквідаційної маси ФОП Місюри В.В., а колишнього ліквідатора - арбітражного керуючого Родзинського А.А. зобов'язано повернути грошові кошти громадянину ОСОБА_8 , що були сплачені останнім за придбання цього майна у розмірі 228800,00 грн.; розгляд заяви ліквідатора про визнання недійсним аукціону з продажу майна банкрута та визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля SUBARU TRIBECA B9 був відкладений на 16.05.2017 р.
28.03.2017 р. до суду від ОСОБА_8 надійшла апеляційна скарга на ухвалу господарського суду Харківської області від 20.03.2017 р., у зв'язку з чим справа була направлена до Харківського апеляційного господарського суду.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 р. (головуючий суддя Білоусова Я.О., судді Крестьянінов О.О., Пуль О.А.) апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено; ухвалу господарського суду Харківської області від 20.03.2017 р. скасовано та прийнято нове рішення; у задоволенні заяви ліквідатора про визнання недійсним аукціону з продажу майна банкрута від 26.04.2010 р., а саме: квартири АДРЕСА_2 , та визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеного майна від 23.07.2010 р., укладеного між арбітражним керуючим Родзинським А.А. (який на дату укладання договору виконував обов'язки ліквідатора ФОП Місюри В.В.) та ОСОБА_8 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрованого в реєстрі за №2827 - відмовлено; у задоволенні скарги ліквідатора (вх. № 29194 від 06.09.2016 р.) щодо визнання протиправними дій колишнього ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Родзинського А.А. щодо укладання договору купівлі-продажу від 23.06.2010 р., посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І., на загальну суму 228800,00 грн. - відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.10.2017 р. касаційну скаргу ПАТ "ОТП Банк" залишено без задоволення; постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 р. залишено без змін.
07.12.2017 р. до суду від ліквідатора надійшла заява (вх. № 40890 від 07.12.2017 р.) про витребування майна банкрута, в якій ліквідатор просив заборонити ОСОБА_2 , яка на даний момент є власником чотирикімнатної квартири АДРЕСА_3 , відчужувати у будь-який спосіб зазначене нерухоме майно; витребувати вищезазначену квартиру з володіння ОСОБА_2 та передати її ліквідатору ФОП Місюри В.В. арбітражному керуючому Онищенку К.С.; скасувати державну реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_2 ; відновити реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за Місюрою В.В .
Ухвалою суду від 11.12.2017 р. вищезазначену заяву ліквідатора про витребування майна банкрута було призначено до розгляду; залучено ОСОБА_2 до участі у справі в межах розгляду цієї заяви.
28.12.2017 р. до суду від ОСОБА_2 надійшла апеляційна скарга на ухвалу господарського суду Харківської області від 20.03.2017 р., у зв'язку з чим справа була направлена до Харківського апеляційного господарського суду.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 р. апеляційну скаргу особи, що не була залучена до участі у справі - ОСОБА_2, задоволено, ухвалу господарського суду Харківської області від 20.03.2017 р. скасовано та прийнято нове рішення - у задоволенні заяви ліквідатора про визнання недійсним аукціону з продажу майна банкрута, а саме: квартири АДРЕСА_1 , та визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеного майна від 24.06.2010 р., укладеного між арбітражним керуючим Родзинським А.А. (який на дату укладання договору виконував обов'язки ліквідатора боржника) та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрованого у реєстрі за № 2145, відмовлено.
27.03.2018 р. до суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на заяву ліквідатора про витребування майна.
22.06.2018 р. до суду від АТ "ОТП Банк" надійшла касаційна скарга на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 р.
Постановою Верхового Суду від 11.09.2018 р. касаційну скаргу АТ "ОТП Банк" в особі регіонального відділення АТ "ОТП Банк" у м. Харкові задоволено; постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 р. скасовано, а ухвалу господарського суду Харківської області від 20.03.2017 р. залишено в силі.
Справа повернулася до господарського суду Харківської області та ухвалою суду від 06.11.2018 р. заяву ліквідатора про витребування майна банкрута було призначено до розгляду.
11.09.2019 р. арбітражний керуючий надав пояснення щодо пояснень представника ОСОБА_2 . на заяву ліквідатора ФОП Місюри В.В. арбітражного керуючого Онищенка К.С. про витребування майна банкрута, в яких підтримує власну заяву та просить суд задовольнити її в повному обсязі та зазначає, що витребування спірного майна у добросовісного набувача є допустимим за змістом норм ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Також, у поясненнях арбітражний керуючий вказує на те, що первісний договір купівлі-продажу між ліквідатором боржника арбітражним керуючим Родзинським А.А. та ОСОБА_7 визнаний недійсним в судовому порядку, а тому, передача права власності від боржника до іншої особи не відбулася. Відтак, боржник має право на звернення з віндикаційним позовом.
16.09.2019 р. представник ОСОБА_2 надав заяву про застосування строків давності, в якій зазначає що ліквідатором пропущений трирічний строк для звернення із заявою про витребування майна, та просив суд застосувати строки позовної давності у справі про витребування майна, що належить на праві власності ОСОБА_2
21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства. Частиною 2 Прикінцевих та перехідних його положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнати такими, що втратили чинність: Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 440 із наступними змінами); Постанова Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про банкрутство" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 441). Частиною 4 Прикінцевих та перехідних його положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Заява ліквідатора обґрунтована тим, що ухвалою суду від 20.03.2017 р. задоволено заяву ліквідатора, визнано недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута, оформлені протоколом від 23.04.2010 р., а саме: квартири АДРЕСА_1 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24.06.2010 р. квартири АДРЕСА_1 , укладений між арбітражним керуючим Родзинським А.А. (який на дату укладання договору виконував обов'язки ліквідатора ФОП Місюри В.В.) та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрований в реєстрі за №2145; зобов'язано громадянина ОСОБА_7 повернути майно, що було предметом договору купівлі-продажу від 24.06.2010 р., укладеного між арбітражним керуючим Родзинським А.А. та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 2145, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , до ліквідаційної маси ФОП Місюри В.В., а ліквідатора - арбітражного керуючого Родзинського А.А. зобов'язати повернути грошові кошти громадянину ОСОБА_7 , що були сплачені останнім за придбання цього майна у розмірі 93610,00 грн., тому ліквідатор вважає, що майно банкрута вибуло з володіння боржника поза його волею, відтак існують всі підстави витребувати спірне майно від неналежного набувача.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, після реалізації колишнім ліквідатором спірного майна на аукціоні, воно ще декілька разів було відчужено на користь інших осіб, а саме: ОСОБА_14 згідно договору купівлі-продажу від 14.07.2010 р., у подальшому на користь ОСОБА_15 згідно договору купівлі-продажу від 17.07.2010 р., потім на користь ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу від 03.07.2013 р., яка продала вже спірне майно ОСОБА_2 на підставі договору купівлі -продажу від 14.12.2015 р. (том 29, а.с.10-12).
Приписами статті 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтями 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.
Поняття права власності визначено статтею 316 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності визначений статтею 317 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власнику належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном.
Статтею 41 Конституції України врегульовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом, відповідно до вимог статті ст.13 Конституції України.
Відповідно п.7 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначається правовий режим власності.
Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах (аукціоні), яка складається з підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна), продажу майна (забезпеченні переходу права власності на майно боржника до покупця - учасника прилюдних торгів (аукціону)), та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів (аукціонів), складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах.
Правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, згідно ст. 202 ЦК України.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, відповідно до вимог ст. 328 вказаного Кодексу.
Положення частини другої статті 328 Цивільного кодексу України закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно. Так, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.
Власник не зобов'язаний у кожному конкретному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.
Згідно з приписами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову.
Віндикаційний позов є речово-правовим позовом, що може бути пред'явлений лише у разі відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин.
У даному випадку, між сторонами (боржником та ОСОБА_2 ) зобов'язальні правовідносини відсутні.
Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах, встановлених законом чи договором. Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном, незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його у особи, яка не мала права його відчужувати, тобто заволоділа ним без відповідної правової підстави.
Таким чином, звертаючись з віндикаційними вимогами, заявник повинен підтвердити його право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребування майна з чужого незаконного володіння останній повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно, а також факт наявності майна у незаконному володінні відповідача та факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном.
За приписами ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до ст. 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.
У статті 388 ЦК України визначено право власника на витребування майна від добросовісного набувача:
1.Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Власник може вимагати повернення свого майна лише в тому випадку, якщо інша особа володіє його майном незаконно. Якщо ж володілець володіє чужим майном на законних підставах, то власник не може витребувати свою річ з такого володіння шляхом пред'явлення віндикаційного позову.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 519 від 07.02.2014 - набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на пдчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
У даному випадку, право власності на спірну квартиру АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 набула не у боржника ФОП Місюри В.В., дії якого не відповідали вимогам добросовісності та законності, як стверджує ліквідатор, та не у ОСОБА_7 , який не набув право власності за правочином, який був визнаний недійсним у судовому порядку.
Право власності на квартиру ОСОБА_2 набула від ОСОБА_16 , яка не була стороною оспорюваного правочину. Договір купівлі-продажу між ними був укладений 14.12.2015 року та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шаульською Н.І. за реєстровим № 1403, вважається правомірним в силу статей 204, 207 ЦК України.
Відповідно до вказаного договору купівлі-продажу нерухоме майно належало продавцю ОСОБА_16 на праві власності на підставі договору купівлі продажу квартири, посвідченого ПН ХМНО Сергієнко Н. В . від 03.07.2013 року за реєстровим № 882; згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер: 5647292, сформованого державним реєстратором - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Сергієнко Н.В., право власности на вищезазначене нерухоме майно зареєстровано за продавцем ОСОБА_16 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03 липня 2013 року, номер запису про право власності: 1503151, реєстраційний номер ОНМ 95235163101 .
Для укладання договору купівлі-продажу була визначена оціночна вартість майна на підставі звіту про оцінку майна, виконаного 03.12.2015 р. ТОВ "Інформаційно-Консалтингова Фірма "РЕНОМЕ", що мало відповідний сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 740/15, виданий Фондом Державного майна України від 17.09.2015 р., яка складала 253841,00 грн.
При укладенні ОСОБА_2 відповідного договору купівлі-продажу від 14.12.2015 року з ОСОБА_16 , приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шаульською Н.І. було перевірено відсутність обтяжень та заборон відчуження на нерухоме майно за даними реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також перевірено відсутність податкової застави на активи сторін за даними державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Крім того, сторони свідчили, що спірне нерухоме майно до часу продажу нікому не було продано, подаровано, в спорі, в податковій заставі, під іпотекою, в обтяженні та під забороною не перебувало, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесене; прав у третіх осіб щодо майна у межах так і за межами України немає; внаслідок продажу майна не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, яких продавець зобов'язаний утримувати за законом чи договором.
Право власності на спірну квартиру виникло у покупця ОСОБА_2 з моменту підписання і нотаріального посвідчення цього договору, та державної реєстрації права власності (ст. 344, ч. 4 ст. 657 Цивільного кодексу України), про що зазначено в пункті 10 договору, що також підтверджено відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер: 49827514, сформованим 14.12.2015 року о 17:39:32. (том 29, а.с.13-14).
У зв'язку із наведеним, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що ОСОБА_16 мало всі передбачені Законом повноваження на відчуження спірного майна. Договір купівлі-продажу був укладений у формі, встановленій законом, містив всі суттєві умови та по ньому відбулося виконання.
Таким чином, ОСОБА_2 вжила усіх розумних заходів, виявила обережність та обачність для з'ясування всіх правомочностей продавця на відчуження майна.
Наведене свідчить про законність та добросовісність набуття права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
У рішенні від 15.11.1996 по справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства", Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги про порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, що обраний спосіб захисту є несправедливим та дискримінаційним по відношенню до особи, яка є власником спірної квартири на теперішній час.
У даному випадку, Ліквідатором не враховано, що до вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом, відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника або особи у володінні якої воно перебувало на законних підставах. Однак, недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому, недійсність правочину не виключає також і наявності волі власника на передачу права власності іншій особі.
Матеріали справи свідчать про те, що ухвалою від 20.03.2017 року було задоволено заяву ліквідатора про визнання недійсним аукціону з продажу майна банкрута, а саме: квартири АДРЕСА_1 , та визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеного майна від 24.06.2010 року, укладеного між арбітражним керуючим Родзинським А.А. (який на дату укладення договору виконував обов'язки ліквідатора ФОП Місюри В.В.) та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 2145; визнано недійсним результати аукціону з продажу майна банкрута, оформлені протоколом від 23.04.2010 року, а саме: квартири АДРЕСА_1 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24.06.2010 року, укладений між арбітражним керуючим Родзинським А.А. (який на дату укладення договору виконував обов'язки ліквідатора ФОП Місюри В.В.) та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2145.
Вищенаведеною ухвалою суду зобов'язано громадянина ОСОБА_7 повернути майно, що було предметом договору купівлі-продажу від 24.06.2010 року, укладеного між арбітражним керуючим Родзинським А.А. (який на дату укладення договору виконував обов'язки ліквідатора ФОП Місюри В.В.) та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 2145, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , до ліквідаційної маси ФОП Місюри В.В., а ліквідатора - арбітражного керуючого Родзинського А.А. зобов'язано повернути грошові кошти, громадянину ОСОБА_7 , що були сплачені останнім за придбання цього майна у розмірі 93610,00 грн.
Таким чином, зазначений судовий акт встановлює певні обов'язки щодо його виконання саме для боржника ФОП Місюри, його ліквідатора та кредитора боржника - ОСОБА_7 , оскільки прийнятий у зв'язку з порушенням норми спеціального закону, а саме: Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом".
Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України врегульовано, що вибуття майна не з волі власника означає відсутність у нього свідомо поставленої мети щодо передачі майна у власність іншій особі, невжиття ним будь-яких дій чи заходів для досягнення цієї мети та втрату майна в результаті вчинення іншими особами дій, спрямованих на відчуження майна, без погодження з власником.
Як вищезазначено, що постановою суду від 22.12.2008 р. ФОП Місюру В. В. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора, якого зобов'язано в строк до 22.12.2009 року виконати ліквідаційну процедуру, надати суду обґрунтований звіт про виконану роботу, всі докази, що свідчать про виконання ліквідаційної процедури.
Крім того, боржника було визнано банкрутом відповідно до чинного на той час Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 2013 року, відповідно до ч. 7 ст. 47 якого у разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення, а також згідно з ч. 7 ст. 48 цього закону, продажу підлягає все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси згідно з цим Законом.
В даному випадку спірне майно, яке належало на праві власності банкруту було відчужено ліквідатором банкрута (арбітражним керуючим) під час проведення ліквідаційної процедури з банкрутства на виконання вимог постанови суду від 22.12.2008 р.
Тобто, після визнання боржника банкрутом, ліквідатору не потрібна була згода ФОП Місюри В.В. на продаж його майна (нерухомості), оскільки його воля на продаж майна була визначена постановою про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано враховано добровільне звернення Місюри В. В. до суду з заявою про визнання його банкрутом, що свідчить про те, що Місюра В. В. чітко усвідомлював наслідки такого звернення до суду та ризик втрати належного йому майна, шляхом продажу його іншим особам для задоволення вимог кредиторів в межах справи про банкрутство. Таким чином, твердження ліквідатора про те, що спірне майно вибуло з володіння боржника поза його волею є безпідставними.
Крім того, безпідставними є зауваження ліквідатора боржника, що витребування майна у ОСОБА_2 не призведе до порушення її права власності у розумінні статті 1 Протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини.
Дослідивши матеріали справи, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем майна, яке на момент його придбання не було обтяжено будь-якими зобов'язаннями та право на це майно набуто на законних підставах у ОСОБА_16 , яка не була стороною договору купівлі-продажу від 24.06.2010 року, який у подальшому було визнано недійсним, отже також правомірно набула право власності на квартиру, якою розпорядилась у відповідності до положень законодавства.
Суспільну необхідність можливого втручання ліквідатор боржника пов'язує з поверненням майна до ліквідаційної маси боржника для задоволення грошових вимог кредиторів. Однак, стан квартири, яка була придбана ОСОБА_2 у 2015 році до цього часу, зазнав суттєвих змін у результаті здійснених поліпшень (проведення ремонтних робіт у квартирі), що підтверджується звітом про оціночну вартість квартири АДРЕСА_1 за станом на 16.11.2018 року, згідно якого ринкова вартість квартири становить 1 511 700, 00 грн., що у порівнянні з вартістю, визначеною у звіті про її оцінку від 03.12.2015 року (пункт 3 договору купівлі-продажу від 14 грудня 2015 року) свідчить про її збільшення на 1 157 859, 00 грн.
Однак, Ліквідатор не погодився з матеріальними витратами ОСОБА_2 на здійснення ремонтних робіт квартири, вказуючи, що зазначений звіт про її вартість від 16.11.2018 року не доводить коли, та внаслідок саме яких дій збільшилася вартість квартири у порівнянні з її вартістю на момент придбання ОСОБА_2 у 2015 році.
У відповідності до вимог статті 13 ГПК України врегульовано, що принцип змагальності у господарському судочинстві вимагає доведення від сторін обставин, які мають значення для справи і на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
В свою чергу, Ліквідатором боржника не надано жодних доказів у спростування зазначеної ринкової вартості квартири у розмірі 1 511 700, 00 грн., що у порівнянні з вартістю, визначеною у звіті про її оцінку від 03.12.2015 року (пункт 3 договору купівлі-продажу від 14 грудня 2015 року) свідчить про її збільшення на 1 157 859, 00 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 на спростування вимог ліквідатора боржника надала договір (побутового) підряду, № 12 від 10 січня 2017 року (том 31, а.с.121-129) на ремонт квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що був укладений між нею, як замовником, та ФОП Лобановою Валентиною Володимирівною, як підрядником, на підставі якого проводились ремонтні роботи в квартирі.
Пунктом 4.1. цього договору, вартість виконання робіт згідно затвердженого кошторису, який є додатком до договору підряду та додається до цих пояснень, складає 1 161 079, 00 грн.
Крім того, ОСОБА_2 надала відповідні фотогафічні знімки (том 31, а.с.130-154), зроблені нею під час проведення будівельних робіт у належній їй квартирі АДРЕСА_1 (на 25-ти аркушах).
Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського про те, що принцип змагальності у господарському судочинстві є найбільшою мірою відповідає стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Тому, покладення на учасника справи надзвичайного та заздалегідь недосяжного стандарту доказування буде свідчити про порушення права на справедливий судовий розгляд, оскільки в такому випадку позбавляє сторону гарантованого статтею 6 Конвенції права у її корисному значенні.
Матеріальні витрати, понесені ОСОБА_2 при здійсненні поліпшень квартири в результаті проведених ремонтних робіт, підтверджуються належними доказами. Втручання у право власності ОСОБА_2 безумовно покладе на останню надмірний та індивідуальний тягар.
Разом з цим, ліквідатором боржника не надано доказів неможливості отримання відшкодування вартості спірної квартири грошовими коштами, за ринковими цінами, що існували на момент вчинення недійсного правочину, укладеного між ліквідатором ФОП Місюри В.В. арбітражним керуючим Родзинським А.А. та ОСОБА_7, за рахунок ОСОБА_7 , зважаючи на встановлену новим ліквідатором боржника Онищенко К.С. неможливість повернення цієї квартири в результаті її неодноразового перепродажу та зважаючи на добросовісну поведінку ОСОБА_2 та значні витрати понесені останньою, а також інші обставини цієї справи.
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що Ліквідатор боржника не надав жодних доказів та не довів неможливості досягнення ним поставленої мети менш обтяжливим для власника квартири - ОСОБА_2 , засобом, а тому покладення на останню індивідуального та надмірного тягаря в результаті недобросовісних дій ліквідатора боржника Родзинського А.А. , вказує про недотримання балансу інтересів у цій справі та призводить до порушення принципу пропорційності і як наслідок порушення права власності ОСОБА_2 , гарантованого статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.
Також, позбавлення ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 призведе до порушення її права на повагу до приватного та сімейного життя, її житла. Оскільки, матеріали справи містять докази, що ОСОБА_2 зареєстрована та постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 разом зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідною довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб та довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 19.11.2018 року, свідоцтвом про народження ОСОБА_21 . Вказана квартира АДРЕСА_1 є їх єдиним місцем проживання (том 29 , а.с. 28-35).
Крім того, на утриманні ОСОБА_2 знаходиться її батько ОСОБА_23 , 1945 року народження, який є людиною похилого віку, пенсіонером і потребує догляду, матеріальної та моральної підтримки 9том 29, а.с.32-35).
Частина друга статті 8 Конвенції передбачає виняткові випадки, за умови дотримання яких, втручання у гарантоване право допускається.
Однак, такі випадки повинні мати підґрунтя на національному рівні згідно з законом і бути необхідними у демократичному суспільстві, коли цього вимагають інтереси національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту злдоров'я та моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Судова колегія погоджується із висновками місцевого господарського суду, що втручання у право на повагу до приватного та сімейного життя, житла ОСОБА_2 призведе до послаблення сімейних зв'язків і неможливості відновити право на повагу до приватного та сімейного життя через позбавлення права на житло.
Конкуруючий суспільний інтерес ліквідатора у поверненні майна до ліквідаційної маси не може вважатися домірним із тими наслідками, яких зазнає життя ОСОБА_2 , її малолітньої доньки та батька похилого віку. Справедливий баланс у результаті здійсненого втручання дотриманий не буде, що призведе до порушення статті 8 Конвенції.
Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України врегульовано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
В разі порушення прав банкрута та його кредиторів вчиненням продажу спірної квартири, поновлення такого порушеного права в даному випадку має відбуватись іншим шляхом, зокрема, покладенням відповідальності на особу, яка допустила відповідні порушення, а не покладенням надмірного тягаря відповідальності на іншу особу, яка є добросовісним набувачем квартири.
Більш того, стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства встановлює підстави та порядок визнання правочинів боржника недійсними та особливості застосування наслідків визнання їх недійсними.
Відповідно до частини 3 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті (у тому числі, коли боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів), кредитор зобов'язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Таким чином, вказана норма спеціального закону встановлює обов'язок для кредитора боржника щодо повернення майна до ліквідаційної маси та у разі неможливості повернути таке майно в натурі - обов'язок відшкодувати вартість цього майна грошовими коштами за ринковими цінами, які існували на момент вчинення правочину, визнаного судом недійсним.
У даній справі, ліквідатором ФОП Місюри В.В. не надано доказів того, що ним були вжиті заходи для отримання відшкодування вартості спірної квартири грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину щодо її відчуження ліквідатором ФОП Місюри В.В. арбітражним керуючим Родзинським А.А. на користь ОСОБА_7 , за результатами визнання недійсним аукціону від 23.06.2010 року та договору купівлі - продажу від 24.06.2010 року, зважаючи на встановлену новим ліквідатором боржника Онищенко К.С. неможливість повернення цієї квартири кредитором ОСОБА_7 у результаті неодноразового подальшого відчуження цієї квартири. Тому, застосування положень ст. 388 ЦК України до цих правовідносин є таким, що суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У даній справі, заявником не доведено, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння банкрута не з його волі, а отже таке майно згідно ст. 388 ЦК України не може бути витребувано від добросовісного набувача. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відмову в задоволенні заяви боржника про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом першої інстанції у повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та винесена ним ухвала є законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не убачає. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не були допущені порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 255-256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Ліквідатора ФОП Місюри В.В. - арбітражного керуючого Онищенка К.С., смт. Васищеве, Харківська область на ухвалу господарського суду Харківської області від 11.12.2019 року у справі №Б-39/187-08 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 11.12.2019 року у справі №Б-39/187-08 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанови передбачені статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 07.05.2020 р. оголошено вступну та резолютивну частину.
Повний текст постанови складено 12.05.2020 року.
Головуючий суддя Л.Ф. Чернота
Суддя І.В. Зубченко
Суддя О.О. Радіонова