Постанова
Іменем України
06 травня 2020 року
м. Київ
справа № 127/15831/18
провадження № 61-47011св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника військового прокурора Західного регіону України на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11 липня 2018 року у складі судді Короля О. П. та постанову Апеляційного суду Вінницької області
від 01 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Шеремети Т. М., Зайцева А. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону, який діє в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Міністерство оборони України в особі Військової частини НОМЕР_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди.
Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області
від 01 жовтня 2018 року, позовну заяву повернуто позивачеві.
Ухвалу суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави є заява, у якій прокурор обгрунтовує порушення чи загрозу порушення інтересів держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, під яким, відповідно до статей 6, 7 та 43 Конституції України потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, а не підприємство, установа, організація, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор може бути представником сторони у справі тільки у випадку, коли цією стороною у справі є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, наділений повноваженнями органу виконавчої влади.
Водночас, зазначаючи Міністерство оборони України органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону заявив позов в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності - Військової частини НОМЕР_1 , який не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування. Ураховуючи, що прокурор не навів підстав для його звернення до суду в інтересах держави, тоді як спірні правовідносини з відшкодування шкоди, завданої неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх обов'язків по збереженню майна, фактично виникли між ним та Військовою частиною НОМЕР_1 , тоді як Міністерство оборони України не є стороною у зазначених правовідносинах, суд вважав наявними правові підстави, передбачені пунктом 4 частини четвертої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), для повернення такої позовної заяви.
Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги
У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
заступника військового прокурора Західного регіону України, у якій заявник просив скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області
від 11 липня 2018 року і постанову Апеляційного суду Вінницької області
від 01 жовтня 2018 року, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, судами не ураховано положень Закону України «Про оборону України», Закону України «Про Збройні Сили України», Указу Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство оборони України» від 06 квітня 2011 року № 406/2011, якими визначено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкування якого перебувають Збройні Сили України. Міністерство оборони України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері оборони. Діючим законодавством на Міністерство оборони України, як на центральний орган виконавчої влади державою покладено функції щодо забезпечення Збройних Сил України необхідними матеріальними ресурсами, а у разі необхідності представляти інтереси держави в судах. Статтями 3, 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» передбачено, що Міністерство оборони України є органом державного управління Збройних Сил України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони, а суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові об'єднання, військові частини, установи та організації, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку.
Військова частина НОМЕР_1 є складовою частиною Збройних Сил України, підпорядковується Оперативному командуванню «Захід» - оперативному об'єднанню Сухопутних військ Збройних Сил України Міністерства оборони України і за організаційно-правовою формою є державною організацією. Згідно з Правилами організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України (додаток до наказу Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280), командир військової частини є розпорядником бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України, який реалізовує свої функції через фінансово-економічну службу. Майно яке перебуває в оперативному управлінні військових формувань (частин) є державним майном, а тому шкода завдана Військовій частині НОМЕР_1 є прямою шкодою, завданою Міністерству оборони України, а отже інтересам держави.
Суди не звернули уваги, що пред'явлення позову заступником військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Міністерство оборони України, обумовлене необхідністю захисту інтересів держави у суді, оскільки Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 упродовж тривалого часу не вживають заходів щодо відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою, а тому прокурор здійснює представництво інтересів держави у суді в порядку визначеному законом, відповідно до статті 131-1 Конституції України.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга заступника військового прокурора Західного регіону України підлягає задоволенню з таких підстав.
Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час пред'явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обгрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.
Оскільки визначення «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Таким чином, поняття «інтереси держави» охоплюює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особаз аналогічними функціями,пропонуючи задовольнитиабо відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф. В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).
Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційномуперекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Прокурор, звертаючись до суду із зазначеним позовом, відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, обгрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Суди першої та апеляційної інстанції наведеного не врахували та дійшли помилкового висновку, що позовна заява прокурора є необгрунтованою. Незгода суду з наведеним у позовній заяві, на виконання частини п'ятої статті 175 ЦПК України, обгрунтуванням прокурора щодо визначених ним підстав представництва, не є підставою для повернення позовної заяви.
Висновки судів про те, що спірні правовідносини виникли саме між Військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_1 , а Міністерство оборони України не є їх учасником, є помилковими.
В обгрунтування свого звернення із зазначеним позовом в інтересах держави, прокурор вказував на невжиття Міністерством оборони України, Військовою частиною НОМЕР_1 протягом тривалого часу заходів щодо відшкодування ОСОБА_1 збитків, завданих державі у зв'язку з виникненням нестачі військового майна, у розмірі 139 522,07 грн.
Відповідно до приписів, наведених у Законі України «Про оборону України» та Законі України «Про правовий режим майна у Збройний Силах України», Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.
Статтями 3, 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» передбачено, що Міністерство оборони України є органом державного управління Збройний Сил України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони, а суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові об'єднання, військові частини, установи та організації, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку.
Відповідно до пункту 9 статті 5 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада
2014 року № 671, Міністерство оборони України забезпечує представництво інтересів Міноборони в судових та інших органах.
Відповідно до пункту 1 розділу III «Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, представництва інтересів у судах і виконання рішень судів у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України від 30 грудня 2016 року № 744, для організації вирішення в судовому порядку спірних правовідносин, забезпечення належного представництва інтересів Міноборони та Збройних Сил під час розгляду справ судами загальної юрисдикції, недопущення заподіяння збитків та майнових втрат державі відповідними юридичними службами за участю фінансової (фінансово-економічної) служби та відповідальних підрозділів проводиться позовна робота.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави дійти висновку, що здійснення захисту інтересів Військової частини НОМЕР_1 , які у цьому випадку збігаються з інтересами держави, покладено на Міністерство оборони України, яке у визначений законом спосіб реалізує свої повноваження у цій сфері.
Ураховуючи, що прокурор у позовній заяві навів обгрунтування представництва інтересів держави посилаючись на неналежне здійснення компетентним органом захисту інтересів держави, висновки судів про наявність підстав для повернення прокурору позовної заяви є помилковими, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Зважаючи на те, що спір у справі пов'язаний з відповідальністю особи під час проходження нею публічної служби, за прийняті нею рішення, вчинені дії чи бездіяльність, що призвели до завдання шкоди/збитків, суду при відкритті провадження у справі належить перевірити питання підвідомчості спору, з урахуванням правового висновку викладеного Великою Палатою Верховного Судуу постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18), від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц (провадження № 14-481цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 636/93/14-ц (провадження
№ 14-524цс18) та від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18 (провадження № 11-574апп19).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення постановлено з порушенням норм процесуального права, Верховний Суд відповідно до повноважень визначених статтею 411 ЦПК України, в межах вимог касаційної скарги, дійшов висновку, що ухвала Вінницького міського суду Вінницької області
від 11 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області
від 01 жовтня 2018 року підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника військового прокурора Західного регіону України задовольнити.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 жовтня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко