Справа № 415/3560/19
Номер провадження 2/415/191/20
31 березня 2020 року м. Лисичанськ
Лисичанський міський суд Луганської області у складі головуючого судді Луньової Д.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності та середнього заробітку за час затримки її видачі після звільнення,-
До Лисичанського міського суду Луганської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» (далі ПАТ «Лисичанськвугілля»), в якій позивач просить суд стягнути з ПАТ «Лисичанськвугілля» на його користь допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 1300 грн., середню заробітну плату за затримку у розрахунку по заробітній платі при звільненні за період, починаючи з дня, наступного за днем його звільнення, тобто з 23.05.2018 р. й по день ухвалення рішення, а також сплачений позивачем судовий збір у розмірі 768,40 гривень.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що він перебував у трудових відносинах з відокремленим підрозділом відповідача - «шахта імені Г ОСОБА_2 », а 22.05.2018 відповідно до наказу № 190- к ОСОБА_1 звільнився з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, однак, в день звільнення йому не була виплачена заборгованість з допомоги по тимчасовій непрацездатності, що надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повинне повністю або частково компенсувати втрату заробітної плати (лікарняний), а саме допомогу по тимчасовій непрацездатності за квітень 2016 р у сумі 1105 гривень та вересень 2016 року у сумі 195 гривень, внаслідок відсутності грошових коштів, про що було позивачеві видано довідку.
Ухвалою від 21.02.2020 р. прийнято й відкрито провадження у цій справі та відповідно до положень ст. 279 ЦПК України ухвалено розглядати справу у порядку спрощеного провадження. Надано відповідачу строк для подання відзиву. Копії ухвали направлено сторонам (а.с.29-30).
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач отримав відправлення 20.03.2020 (а.с.36), однак, у визначений строк відзив суду не направив.
Позивач в судове засідання не з'явився, в позовній просив розглянути справу без його участі.
Відповідач надав суду клопотання про розгляд справи без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечував (а.с.37).
З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ст.12, частини 1 ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, дослідивши матеріали справи та давши їм належну оцінку, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 22.05.2018 року звільнений з посади гірника очисного забою Відокремленого підрозділу Шахта ім. Г.Г. Капустіна ПАТ «Лисичанськвугілля» за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, про що на підставі наказу № 190-к від 23.05.2018 зроблено запис в трудовій книжці (а.с.9).
Довідкою № 89 від 22.03.2019 р., виданою «Шахта ім. Г.Г. Капустіна» ПАТ «Лисичанськвугілля», підтверджується факт перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем на посаді гірника очисного забою ВП «Шахта ім. Г.Г. Капустіна», станом на дату видачі довідки відповідач має заборгованість перед ОСОБА_1 , яка не входить до фонду оплати праці (лікарняні листки за рахунок підприємства) у сумі 1300 гривень (а.с.10).
Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього кодексу, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Оскільки судом встановлено, що розрахунок з позивачем не проведено у встановлені ст. 116 КЗпП України строки, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по оплаті за час тимчасової непрацездатності у сумі 1300 грн. підлягають задоволенню.
Як вбачається із довідки від 22.03.2019 № 88, виданої директором ВП «Шахта ім. Г.Г. Капустіна» ПАТ «Лисичанськвугілля», середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 з урахуванням обов'язкових податків складає 546,64 грн., а без урахування обов'язкових податків складає 440,05 грн., кількість відпрацьованих днів за два останніх місяця, які передують місяцю звільнення складають: березень 2018 р. - 0, квітень 2018 р. - 13 днів. Кількість робочих днів за вказаний період складає 41 день (а.с.11).
З проведеного та наданого позивачем розрахунку слідує, що середній заробіток ОСОБА_1 за весь час затримки станом на 25.04.2019 (день звернення з позовом до суду) складає 68914,41 грн. (а.с.2-4-позовна заява).
Відповідачем не надано до суду доказів на спростування зазначеного розрахунку та на відсутність заборгованості перед позивачем.
Суд зазначає, що в ухвалі про відкриття провадження у справі відповідачу пропонувалось надати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням його доводів, проте, відповідач не надав суду ані відзиву, ані доказів сплати боргу.
Таким чином, вина відповідача в порушенні вимог КЗпП України, найшла своє підтвердження під час розгляду справи.
Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Таке ж роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237-1цьогоКодексу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Згідно пункту 5 розділу ІV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку). (Правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-648цс15 від 16.12.2015).
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача обчислюється наступним чином: 7106,41 грн. (заробітна плата згідно довідки про доходи) : 13 (робочі дні за цей період) = 546,64 грн. (середньоденна заробітна плата).
Середньомісячне число робочих днів становить 20,5 днів (41 робочих днів за цей період (два останні календарні місяці) : 2 = 20,5).
Середній заробіток за час затримки розрахунку обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді: 546,64 х20,5 = 11206,12 грн. (за один календарний місяць).
З моменту звільнення ОСОБА_1 22.05.2018 до ухвалення судом рішення за його позовом 31.03.2020, минуло 22 місяці, тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 246534,64 грн. (11206,12 грн. х 22 міс.).
При цьому суд керується положеннями статей 116, 117 КЗпП України, які регулюють строки та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, і виходить саме із стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Проте, оскільки позивачем були заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме в розмірі 68914,41 грн. ( як розраховано позивачем суму середнього заробітку за час затримки розрахунку станом на момент звернення до суду), водночас позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку станом на день ухвалення рішення, відповідач з такими позовними вимогами погодився та визнав їх, суд відповідно ст. 13 ЦПК не може стягнути правильний розмір, оскільки суд розглядає справи у межах заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №367/1125/15-ц)
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню та підлягає до стягнення з відповідача у межах заявленої позовної вимоги середній заробіток за затримку розрахунку у розмірі 68914,41 грн., розрахований позивачем на момент звернення до суду. Водночас, оскільки з моменту звернення до суду з позовом і до ухвалення рішення за даним позовом минуло 11 місяців (з 25.04.2019 р.), а суд, задовольняючи позов, повинен стягнути на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 25.04.2019 р. по день ухвалення рішення виходячи із розрахунку 11206,12 (середній заробіток за час затримки розрахунку за один календарний місяць)*11 місяців (з 25.04.2019 р. по 31.03.2020 р. - період знаходження позову на розгляді у суді, а саме 123267,32 гривні, а всього 192181,73 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що суд дійшов переконання про задоволення позову у повному обсязі, а позивачем сплачений судовий збір при зверненні до суду з позовом, то сума сплаченого судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 10, 13, 17, 18, 76-82, 141, 263-265, 274, 275, 279, 354, ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» (юридична адреса: 93100, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Малиновського, 1 код ЄДРПОУ 32359108) про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності та середнього заробітку за час затримки її видачі після звільнення - задовольнити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» на користь ОСОБА_1 плату за час тимчасової непрацездатності в розмірі 1300 грн., середню заробітну плату за затримку у розрахунку при звільненні у розмірі 192181,73 грн., а всього 193481 грн. (сто дев'яносто три тисячі чотириста вісімдесят одна) гривень 73 коп.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім грн.) 40 коп.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Луганського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.Ю. Луньова