08 травня 2020 р. м. Чернівці cправа № 824/195/20-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати відмову Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, йому оформлену листами від 05.02.2020 р. №11/1359, якою відмовлено ОСОБА_1 у виплаті грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій;
- зобов'язати Чернівецький прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити, йому ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки терміном 70 календарних діб, як учаснику бойових дій, за період з 2015 р. по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що проходив військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі. 13.08.2019 р. його виключено із списків особового складу Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Під час проходження військової служби він набув статус учасника бойових дій.
За весь період проходження військової служби позивачу додаткова відпустка як особі, яка має статус учасника бойових дій не надавалась. При цьому, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій за весь період служби в частині також не виплачувалась.
На думку позивача, відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 р. по 2019 р., передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його право на належний соціальний захист.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.02.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Чернівецький прикордонний загін (далі - відповідач) подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, оскільки з настанням особливого періоду припиняється надання військовослужбовцям оплачуваних додаткових відпусток та виплата грошової компенсації не здійснюється.
Заперечуючи проти позову, відповідач також вказував, що виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток ст. 24 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не передбачена та не використана додаткова відпустка не входить до жодного із видів забезпечення військовослужбовців.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Іванович ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), проходив військову службу проходив військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі (7, 8).
Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 18.03.2015 р., позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, яке видане Західним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України (а.с. 9).
Наказом начальника 31 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 28.05.2019 р. № 164-ОС “Про особовий склад” припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби старшого сержанта ОСОБА_1 (П-032660), старшого техніка відділення інспекторів прикордонної служби “Черепківці” (тип Б) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” І категорія (тип Б) з правом носіння військової форми одягу, за п.п. “а” (у зв'язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” у запас (а.с. 47).
На підставі вказаного наказу, начальником 31 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України видано наказ (про особовий складу) від 13.08.2019 р. № 255-ОС, яким позивача виключено із списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Глибоцького об'єднаного районного військового комісаріату Чернівецької області. Справи та посаду здав 13.08.2019. Остаточною датою закінчення військової служби вважати 13.08.2019 р. (а.с. 46).
Цим же наказом вирішено виплатити позивачу наступні виплати:
- одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 24 повних календарних роки служби;
- премію у розмірі встановлених відсотків посадового окладу з 1 по 13 серпня 2019 р.
- грошову компенсацію за 9 календарних діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 р.
02.12.2019 р. позивач звернувся із заявою до Чернівецького прикордонного загону про виплату йому грошової компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Вказана заява зареєстрована в Чернівецькому прикордонному загоні 02.12.2018 р. за вх. № О-120 (а.с. 48).
24.12.2019 р. відповідач листом за вих. № 12/14223 повідомив позивача, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій передбачена Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (терміном 70 календарних днів за період з 2015 р. по 2019 р) є не використаною (а.с. 49).
31.01.2020 р. представник позивача звернувся із адвокатським запитом до відповідача щодо причин та підстав невиплати позивачу грошової компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (а.с. 12).
05.02.2020 р. на адвокатський запит відповідач листом за вих. № 11/1359 повідомив представника позивача, що під час особливого періоду щорічної додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв'язку із цим додаткова відпустка, що не надавалися учасникам бойових дій, в особливий період не вважається такою, що є не використаною, а тому виплата грошової компенсації не передбачена (а.с. 51).
Вважаючи, відмову відповідача протиправною щодо не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 р. по 2019 р., позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Так, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ч. 2 ст. 1-2 Закону № 2011-XII).
У свою чергу, у відповідності до ч. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-XII у разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У свою чергу, п. 306 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 р. № 1115/2009 встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану, під час дії воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки у порядку, визначеному Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з пунктами 17 та 18 ст. 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В силу п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) та "Про оборону України" від 06.12.1991 р. № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XII).
Так, ст. 1 Закону № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, статтею 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У свою чергу, демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 р. № 558, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 р. за № 854/32306 (далі - Інструкція), у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII.
Згідно ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 р. № 661-IV (далі - Закон № 661-IV) Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
До особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України (ч. 1 ст. 14 Закону № 661-IV).
Відповідно до ст. 25 Закону № 661-IV держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.
Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Дослідженням матеріалів справи встановлено, що в період 2015 - 2019 р.р. позивачу не надавалася додаткова відпустка як особі, яка має статус учасника бойових дій, у зв'язку з настанням особливого періоду. Наведена обставина не заперечувалася відповідачем та підтверджується матеріалами справи (а.с. 53).
З огляду на наведене, суд приходить до переконання, що при звільнення з військової служби в запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 - 2019 р.р. додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII.
З матеріалів справи видно, що під час видання наказу від 13.08.2019 р. № 255-ОС про виключення позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення Чернівецького прикордонного загону, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 - 2019 р.р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.08.2019 р.
За таких обставин, суд вважає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не здійснив з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 - 2019 р.р., передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 Закону № 3551-XII.
Суд зауважує, що не проведення необхідного розрахунку є підставою для визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача провести відповідні нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно ч. 1 - 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідач в ході розгляду справи по суті не довів належними та допустимими доказами правомірність не нарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Беручи до уваги наведене, керуючись ст. 245 КАС України, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд визнає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу, як учасника бойових дій, за період з 2015 р. по 2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.08.2019 р.
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити виплату йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки терміном 70 календарних діб, як учаснику бойових дій, за період з 2015 р. по 2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 245 КАС України наведено перелік рішень, які суд може прийняти у разі задоволення позову.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).
Враховуючи наведені норми матеріального права та встановлені по справі обставини, беручи до уваги безпосереднє проходження військової служби позивачем у Чернівецькому прикордонному загоні Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язує відповідача нарахувати та виплати грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.08.2019 р.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 , як учасника бойових дій, за період з 2015 р. по 2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.08.2019 р.
3. Зобов'язати Чернівецький прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби нарахувати та виплати грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, за період з 2015 р. по 2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.08.2019 р.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - Чернівецький прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Герцена, 2 А, м. Чернівці, ЄДРПОУ 14321682).
Суддя В.К. Левицький